X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Епоха Середньовіччя

Завантажити презентацію

Епоха Середньовіччя

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Середньовіччя Означення Роль релігії і церкви в суспільстві Лицарська культура Народна селянська культура. Міська культура Світські свята середньовіччя і культурні впливи Література Середньовіччя

Слайд 2

Що таке середновіччя? Середньові ччя — період європейської іісторії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та реформації (кінець 15 століття початок 16 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі,аніж у східній (близько 9-11 ст.). Середньовіччя як загальносвітовий період в історичному розвитках країн Азії,північної Америки,Африки,Америки є дискусійним питанням. Зараз панує думка, що середньовіччя як явище є суто регіональним, але цим словом часто користуються для опису подій, що сталися 500-1500 років тому незалежно від регіону та специфіки

Слайд 3

Роль релігії та церкви в суспільстві Для середньовічної культури характерні дві ключові відмітні ознаки: корпоративність і панівна роль релігії і церкви. Середньовічне суспільство, як організм з клітин, складалося з безлічі соціальних станів (соціальних прошарків). Людина за народженням належала до одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне становище. З кожним таким станом були пов'язані своє коло політичних і майнових прав і обов'язків, наявність привілеїв або їх відсутність, специфічний уклад життя, навіть характер одягу. Існувала сувора станова ієрархія: два вищі стани (духовенство, феодали — землевласники), потім купецтво, ремісники, селяни (останні у Франції об'єднувались у «третій стан>>). Чітку формулу вивів на рубежі X — XI століть єпископ французького міста Лана Адальберон: « одні моляться, інші воюють, треті працюють…». Кожен стан був носієм і відповідного типу культури.

Слайд 4

Роль релігії та церкви в суспільстві У первинному християнстві дуже сильна була віра в швидке друге пришестя Ісуса Христа, Страшний суд і кінець грішного світу. Однак час ішов, нічого подібного не відбувалося, і на місце цієї ідеї приходить ідея утіхи — замогильного воздання за добрі або погані вчинки, тобто пекла і раю.

Слайд 5

Роль релігії та церкви в суспільстві Засади офіційного церковного світогляду середньовіччя було закладено на межі IV—V сс. в працях Августина, згодом прирахованого до образу святих. Він розробив вчення про «божественну благодать», згідно з яким церква є посередник між богом і людьми («єдинорятівна роль церкви»). Тільки церква залучає людей до бога. Як хранительниця «божої благодаті», вона може дати людині спокутування гріхів. Згідно Августину, весь хід історії приречений божественним промислом, тому людина є не в силах його змінити і грішно навіть намагатися це зробити. Треба покірливо приймати як багатство, так і бідність, вони — наслідок першородного гріха Адама і Єви. Цей же гріх спотворив людський розум, відтоді він має шукати собі опору у вірі. Звідси — постулат: «Вір, щоб розуміти», який проголошував пріоритет віри над розумом.

Слайд 6

Лицарська культура Сам образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою лицаря в латах. Лицарі — професійні воїни — являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, етичні цінності, особові ідеали. Лицарська культура виробляється в феодальному середовищі. Сам стан феодалів був неоднорідним. Нечисленну еліту феодального класу утворювали найбільші землевласники — носії гучних титулів. Ці найбільш родовиті і благородні лицарі були на чолі своїх дружин, часом справжніх армій. Лицарі рангом нижче служили в цих дружинах зі своїми загонами, які з'являлись на перший поклик пана. На нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все надбання яких перебувало у військовій виручці і зброї. Багато з них мандрували, примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцями, а нерідко і просто займалися грабунком.

Слайд 7

Лицарська культура Згідно з поширеними в лицарському середовищі уявленнями, справжній лицар повинен був походити з хорошого роду. Поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав родовий герб і родовий девіз. Приналежність до стану передавалася у спадок, в окремих випадках у лицарі посвячували за виняткові військові подвиги. Суворість правил стала порушуватися в процесі розвитку міст — цей привілей стали все частіше купувати. У різних країнах існували схожі системи виховання лицарів. Хлопчика вчили верховій їзді, володінню зброєю — насамперед мечем і списом, а також боротьбі і плаванню. Він ставав пажем, потім зброєносцем при лицарі. Лише після цього юнак удостоювався честі пройти через обряд посвячення в лицарі. Існувала і спеціальна література, присвячена лицарським «мистецтвам». Майбутнього лицаря навчали, крім іншого, і прийомам полювання. Воно вважалося другим після війни заняттям, гідним лицаря.

Слайд 8

Народна селянська культура. Міська культура Більшість населення середньовічної Європи складали селяни. Як співвідносилися між собою церковна, лицарська культура і культура народної маси? На це питання важко відповісти однозначно. Так, культуру феодалів буквально пронизує презирство до «мужиків», в той же час руками останніх створюються і прикрашаються феодальні замки, храми і монастирі. Ще з варварських часів зберігаються і розвиваються народні усні епічні твори — «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда» — але записують і обробляють їх вже освічені люди. Серед селян, особливо зі встановленням кріпосного гноблення, постійно живе ненависть до гнобителів — землевласників, і в той же час поважається фігура лицаря — захисника християнства.

Слайд 9

Народна селянська культура. Міська культура Народна селянська культура послужила одним з найважливіших джерел прогресу середньовічної культури, що почався в XI ст. і що виразився в складанні міської культури. У XI ст. в Європі відбувається швидке зростання міст. Їх населення складалося з найрішучіших та найбунтівніших елементів суспільства: в міста бігли кріпаки — «повітря міста робило вільним», міняли образ життя деякі феодали, що особливо збідніли. Нові види занять — торгівля, ремесло — вимагали активності, обачності, породжували раціоналістичний підхід до життя. Городяни об'єднувалися в комуни, що мали органи самоврядування. Вони і очолювали боротьбу за звільнення від феодала або монастиря, на землях яких стояло місто. Ця боротьба зажадала героїчних зусиль і зайняла чималий історичний термін, але увінчалася в результаті успіхом. Міста стали опорою королівської влади в ході утворення централізованих національних держав (за винятком Італії, де переважали міста-держави).

Слайд 10

Світські свята середньовіччя і культурні впливи Середньовіччя — це не тільки молитви, будівництво соборів чи хрестові походи. Це також світські, нецерковні свята. Межі світу в уявленні людей середньовіччя потроху розширяли паломники до святих місць (паломництво до гробниці Якова Компостельського, паломництва в Палестину), купці, дипломати, шпигуни, що побували в дальніх країнах (Марко Поло, Афанасій Нікітін, посли папи римського, серед яких і Вільгельм де Рубрук), бригади мандрівних будівельників, ремісників.

Слайд 11

Світські свята середньовіччя і культурні впливи Стихія язичницького свята врожаю та шанування бога врожаю Сатурна перейшло в венеціанський карнавал. Дослідники сперечаються, коли саме відбувся перший карнавал. Називають різні дати — 988 рік, коли венеціанським воякам вдалося визволити з полону у піратів своїх наречених, наче тоді і відбувся перший карнавал. Інші ведуть походження карнавалу з 1094 р., коли венеціанці святкували вдалу угоду з Візантією, що дозволила венеціанцам зі значними пільгами тогрувати в імперії. Навіть могутня католицька церква не змогла за століття зробити карнавал цілком своїм. Обов'язковою прикметою карнавалу стали маски. Вони мінялися з часом, але були і постійні, традиційні.

Слайд 12

Література Середньовіччя Яскравою сторінкою лицарської літератури є поезія трубадурів (від прованс. trobar — знаходити, створювати). Існувала на півдні Франції у Провансі з кінця XI до початку XIII ст. Лірика трубадурів постала утіленням лицарського світогляду. Поезія трубадурів була першою в Європі світською поезією народною мовою. У кожній країні їх називали по-різному: у Англії — менестрелі, у Німеччині — шпільмани. Лірику трубадурів живили різні джерела: фольклорні пісні та обряди, антична і східна поезія. Вони оспiвували лицарське любов та героiчнi подвиги. У творчості трубадурiв виділяють 3 основні тем: війна, служіння сюзерену та поклніння Прекрасній Дамі, а також 3 жанри: Канцона — ліричний вірш про лицарське кохання (пізніше збірка віршів Петрарки називатиметься «Канцоньєрє»); Сирвента — вірш про подвиги на ратному полі; Пасторелла — ліричний вірш, який розповідає про любов лицаря до пастушки. Найвідомішим трубадуром вважають Бертарна де Борна.

Слайд 13

Кінець Презентацію підготував-Максим Перевузник Матеріали знайшов-Максим Перевузник Матеріали знайдено на сайтах: http://uk.wikipedia.org , http://images.yandex.ua

Завантажити презентацію

Презентації по предмету Всесвітня історія