Презентація на тему:
Актуальні питання навчання молодших дітей з особливими освітніми потребами

Актуальні питання навчання дітей з особливими освітніми потребами

1). Чи є у Вашому оточенні людина, що має порушення у розвитку? 2). Чи спілкувалися Ви коли-небудь з такими людьми? Що Ви при цьому відчували? 3). Чи віддали б Ви свою дитину в школу, де навчаються здорові діти з дітьми, що мають особливі потреби? Якщо ні, то чого Ви боїтесь?

Сумний факт полягає в тому, що при спілкуванні із людьми з особливими потребами більшість людей відчувають страх, незручність та огиду. Основна причина такого відношення полягає у незнанні того, що ж таке порушення розвитку і що являють собою люди з особливими потребами. Суспільство старанно приховує від нас наявність проблеми. Серед численних проблем, з якими стикаються батьки дитини з обмеженими потребами можна виділити дві найбільш вагомі. Перша і основна – відношення оточення. Друга – отримання доступної освіти.

4). Чи всі діти з особливими потребами охоплені навчанням?

Реально отримати освіту можуть лише діти з порушенням зору, слуху, мови, руховими порушеннями і нескладними інтелектуальними порушеннями. Велика кількість дітей не можуть відвідувати спеціальні ЗНЗ через кілька причин. До них належать такі: 1. Як правило, спеціальна школа орієнтується на дітей з певними психофізичними порушеннями. 2. Оскільки кількість дітей із різними порушеннями не може реалізувати свого права на освіту у таких закладах, то для таких дітей передбачено індивідуальна форма навчання. 3. Нема спеціальної програми для навчання таких дітей, адже вона повинна створюватися під кожну, окремо взяту дитину.

5) Сформулюйте міфи, які існують у свідомості наших людей, батьків, учнів щодо дітей з особливими потребами, від яких треба відмовитися.

Висновок 3. Перший із них полягає в тому, що діти агресивні, неконтрольовані і небезпечні для оточуючих. На практиці ж виявляється, що вони більш беззахисні і передбачувані ніж так звані, здорові діти. Адже у звичайній школі дитина може підпадати під більшу небезпеку через неможливість контролю за поведінкою великої кількості дітей та агресивності, що стимулюється існуючою системою освіти. Інклюзивні класи, навпаки, характеризуються малокомплектністю і дружнім мікрокліматом.

Другий – діти із порушеннями психофізичного розвитку заразні. Цей міф характерний для батьків, які бояться, що їх діти «нахватаються» у дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Але досвід показує, що діти навпаки, здобувають корисний досвід допомоги дитині, у якої не все виходить. Це важливий життєвий досвід, який діти зможуть використати в майбутньому для виховання власних дітей. Міф третій. Діти з порушеннями психофізичного розвитку з’являються у неблагонадійних сім’ях. Проте, це не так. І ми стикаємося із нездоровими дітьми в благополучних сім’ях, а в сім’ях неблагонадійних частіше зустрічаються педагогічно занедбані діти.

6) Що отримують наші діти, спілкуючись зі своїми, ображеними природою однолітками?

В першу чергу це делікатність, здатність тонко відчувати трудність іншого. А ще – терпимість, толерантність до менш успішного однолітка, здібність допомогти. Здорові діти отримують досвід і навички цих якостей, які не розвиває сучасна система освіти. Але саме ці навички і здібності знадобляться школярам в дорослому сімейному житті, а для багатьох – і у професійному.

Характеристика дітей з особливими потребами

Дитина із затримкою психічного розвитку До причин затримки психічного розвитку у дітей відносять такі: – спадкова схильність; – довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві; – порушення функціонування мозку, що виникають під час внутріутробного розвитку; – ускладнені пологи; – несприятливі умови виховання.

Розрізняють такі форми ЗПР: 1) «хлопчик – мізинчик», «дівчинка – Дюймовочка». Одна із форм затримки психічного розвитку, що має назву гармонійний інфантилізм – стан, що поєднує психічну і фізичну незрілість дитини. Дитина граційна, тендітна, не відстає від ровесників у психомоторному та мовленнєвому розвитку, часто схильна до музики, емоційно жвава. Однак, у дитини відстає розвиток уміння правильно оцінювати ситуацію, коли слід залежно від обставин змінювати поведінку й здатність передбачати розвиток подій, і, відповідно, можливі наслідки. Для шкільного віку характерні не сформованість шкільних інтересів, невміння зосереджуватися на завданні і виконувати його.

2) ЗПР може виникнути внаслідок тривалого захворювання на хронічні недуги (тонзиліт, гастрит, коліт, бронхіт, ревматизм, алергія тощо), при якому відбувається ослаблення функцій мозку. У зв’язку із цим у дитини наступає тимчасова недостатність інтелектуальних функцій, тобто знижується не інтелект, а його продуктивність внаслідок порушення пам’яті, уваги, працездатності. Хронічна психічна та фізична астенія гальмують розвиток активності дитини, спричиняють формування таких рис особистості, як несміливість, боязливість, невпевненість у власних силах. До шкідливих наслідків хвороби може додатися неправильне виховання: постійна тривога за здоров’я та життя дитини робить батьків поблажливими до неї і тому часто вони задовольняють всі примхи, що породжує у дитини пасивність, безініціативність, егоїзм.

3) ЗПР психогенного походження може виникнути через недостатнє піклування про дитину. Психологи довели, що для того, щоб кора головного мозку успішно функціонувала та розвивалася, дитячий організм має отримувати від зовнішнього середовища комплекс подразнень. Відсутність цього зветься сенсорною депривацією, що виникає у випадку, коли дитина позбавлена материнського догляду, який втілює комплекс цих подразнень та емоційного контакту і може призвести до затримки психічного розвитку.

4) Церебрально-органічна форма ЗПР, яка виникає внаслідок ураження головного мозку через: – патологію переважно другої половини вагітності; – вплив токсичних речовин (алкоголю, тютюну, наркотиків); – вплив токсичних речовин навколишнього середовища (радіоактивне опромінення); – важкі вірусні інфекції, резус та група несумісності групи крові плоду та матері. Мозкова недостатність може виявлятися у підвищеній збудливості, розгальмованості або, навпаки загальмованості дитини. Такі діти занадто чутливі до яскравого світла, шуму, задухи, погано переносять поїздки у транспорті, різкі рухи, їх швидко стомлюють розумові навантаження, тому продуктивність на заняттях у цих дітей досить низька.

Дитина із порушенням слуху Втрата слуху у ранньому віці негативно впливає на розвиток мовлення дитини, перешкоджає нормальному формуванню словесного мислення, порушує процеси пізнання довкілля. Спостерігається безпосередня залежність розвитку мовлення від ступеня втрати слуху. При незначному порушенні слуху відхилення у розвитку мовлення незначні. При значній втраті слуху спостерігається більш суттєві порушення , а за тяжкого порушення слухової функції , при глухоті, самостійне оволодіння мовленням стає неможливим. Отже, глухі діти не в змозі самостійно навчитися говорити. Діти із зниженим слухом самостійно накопичують словниковий запас, але він невеликий, а вимова недосконала.

Дитина із порушенням зору За ступенем зниження гостроти зору розрізняють дітей сліпих і слабозорих. До сліпих відносять дітей абсолютно (тотально) сліпих та дітей із залишковим зором, у яких гострота зору становить 0,04 і нижче. До слабозорих відносять дітей, які мають гостроту зору від 0,05 до 0,4. Однією із причин слабозорості є порушення заломлюваності ока – рефракції, яка супроводжується зниженням зору. Видами цього порушення є короткозорість, далекозорість, астигматизм.

До особливостей протікання психологічних процесів у дітей із порушенням зору відносять: - утруднення процесів сприйняття, зокрема формування цілісних образів, виділення його істотних ознак, їх повноти і точності; - низький рівень розвитку моторики і координації рухів (несформована координація і точність рухів, погане володіння своїм тілом).

Дитина із порушенням розумового розвитку Розумова відсталість виникає внаслідок органічного ушкодження центральної нервової системи За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власної поведінки, що є наслідком порушення взаємозв’язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності і пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню тому не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною.

Дитині з порушенням розумового розвитку досить складно сприйняти навчальну діяльність, оскільки це вимагає від неї не тільки сидіти за партою, слухати вчителя, виконувати завдання, а й сприйняття та виконання завдань вчителя з включенням мислительських операцій. Саме це може спровокувати у дитини появу гострих негативних переживань, швидких змін настрою, невдоволення, імпульсивної поведінки та емоційних стресів. У такого школяра також недостатньо стійка мотивація й низький пізнавальний інтерес.

Дитина із церебральним паралічем Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – один із найпоширеніших неврологічних діагнозів. Цей термін об’єднує групу станів, при яких порушуються рухи та здатність контролювати положення тіла у просторі. Це захворювання тяжко інвалідизує дитину, вражаючи не лише опорно-рухову систему, а й зумовлює порушення мовлення (80%), інтелекту (50%), зору (20%), слуху (15%).

Церебральний параліч виникає внаслідок порушення тих відділів нервової системи, які контролюють роботу м’язів, відповідають за рівновагу і довільність рухів. Це ураження може виникнути до народження, під час пологів або в перші тижні життя дитини.

Гіперактивна дитина Гіперактивність – це яскраво виражена перевага збудження над гальмуванням. Активність гіперактивних дітей надмірна й неорганізована. У них відсутня посидючість і заповзятість у діяльності, що потребує розумової зосередженості. Вони змінюють одну справу на іншу, не доводячи розпочату до кінця. І як наслідок – недостатність пізнавальних функцій, труднощі у навчанні, можлива затримка мовленнєвого розвитку. Часто такі учні не користуються прихильністю однокласників, внаслідок чого можуть виявитися ізольованими, що може призвести до низької самооцінки та проблемної поведінки.

Причиною гіперактивної поведінки можуть бути (на сьогодні точних причин не виявлено): 1) Спадковість. Гіперактивність більше властива хлопцям (співвіднесеність у популяції – п’ять хлопчиків / одна дівчинка). Зовнішні характеристики – діти світловолосі та блакитноокі. 2) Здоров’я матері (алергічні захворювання). 3) Вагітність і пологи (алергія, стреси матері). 4) Навколишнє середовище (наявність свинцю та нітратів у питній воді, вихлопні гази, пестициди). 5) Дефіцит жирних кислот в організмі. 6) Дефіцит в організмі цинку, магнію, вітаміну В12. 7) Харчування (харчові добавки,консерванти). 8) Неправильне виховання, вседозволеність, непослідовність. Недостатня концентрація уваги, непосидючість, часто створюють таким дітям репутацію порушників дисципліни. Це виражається в навмисній пустотливості, брутальності, агресивності.

Дитина з аутизмом Аутизм – патологічна замкнутість, відгородженість від зовнішнього світу, заглиблення дитини у світ власних переживань. Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленням у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипність у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.

У дітей з аутичним спектром розладів спостерігається труднощі формування цілеспрямованої поведінки та здатності концентрувати увагу. Окрім цього, можливі імпульсивні реакції, причини яких інколи важко зрозуміти, а значить – і передбачити небажані прояви. Щодо здатності взаємодіяти з іншими, можна говорити про відсутність у таких дітей уміння брати повноцінну участь у спільній діяльності, організовувати спілкування, слухати співрозмовника, емоційно співпереживати

Дитина із порушенням мовленнєвого розвитку Причини затримки мовленнєвого розвитку численні: педагогічна занедбаність, відсутнє чи недостатнє спілкування з дитиною, загальна ослабленість дитини після перенесених інфекційних захворювань, ускладнення під час вагітності та пологів матері. Дітям з мовленнєвими порушеннями потрапляють у групу ризику як схильні до дислексії (тобто порушення читання) та дисграфії (тобто порушення письма), їм притаманні деякі відставання у розвитку психічних процесів.

Психологічний «портрет» дітей з особливими потребами Психофізична готовність як узагальнене поняття, що свідчить про готовність дитини з особливими потребами до школи містить: – фізичний і психомоторний розвиток; – особистісну і соціально-психологічну зрілість; – інтелектуальний розвиток.

Дослідження дітей з обмеженими можливостями, які вступають у звичайну школу показує, що у них порушений процес емоційної ідентифікації із значимими дорослими на ранніх етапах розвитку тягне за собою серйозні проблеми в навчанні і засвоєнні соціальних норм поведінки школяра: діти з проблемами у розвитку стають жертвами батьківської опіки, що затягнулася і утруднює процес самоактуалізації особистості дитини в першу чергу – у навчальній діяльності.

До основних причин підвищення емоціональної напруги дітей з обмеженими потребами слід віднести: – недостатні комунікативні навички (невміння спілкуватися із ровесниками і труднощі в спілкуванні із дорослим – вчителем); – підвищена тривожність що пов’язана із бажанням повністю відповідати вимогам вчителя, високим рівнем домагань ; – помилкова педагогічна тактика вчителя і/або батьків (заохочення конкуренції, порівняння і співставлення в оцінюванні учнів).

“ Дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не просто менш розвинена, ніж її однолітки, але розвинена інакше”. Л.В.Виготський

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – всі діти є цінними й активними членами суспільства.

Інклюзія (включення) - процес збільшення ступені участі всіх громадян у соціальному житті Інклюзія – процес включення дітей з особливими освітніми потребами до колективу звичайного класу або групи загальноосвітньої школи

Інклюзивне навчання "Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей".

Успішне запровадження інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, потребує вирішення завдань на державному рівні: формування нової філософії державної політики щодо дітей з особливими освітніми потребами, удосконалення нормативно-правової бази у відповідності до міжнародних договорів у сфері прав людини, реалізації та поширення моделі інклюзивного навчання дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах

Діти з особливими освітніми потребами Діти з особливими освітніми потребами – поняття, яке широко охоплює всіх учнів , чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально-вразливих груп (вихованці дитячих інтернатів). «Діти які потребують корекції фізичного чи розумового розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах» (термін в законах України про освіту).

Діти з розладами розвитку – це діти, у яких унаслідок уродженої недостатності або набутого органічного ураження сенсорних органів, опорно-рухового апарату або центральної нервової системи є відхилення від нормального розвитку психічних функцій.

Категорії дітей з розладами розвитку: З розладами слуху З розладами зору З розладами функцій опорно-рухового апарату З розладами мовлення Із затримкою психічного розвитку Розумово відсталі З розладами емоційно-вольової сфери З розладами поводження Зі складними розладами розвитку, в яких поєднуються два або більше первинних розладів.

Інклюзія – це не лише можливість перебувати в певному навчальному закладі. Інклюзія також передбачає спеціальну організацію навчального процесу й надання підтримки учням з особливими освітніми потребами (ООП) в умовах звичайного класу місцевої школи. Головною передумовою досягнення успіху є не середовище саме по собі, а методика викладання. Дітям корисно взаємодіяти з ровесниками в інклюзивній шкільній громаді.

Інклюзія Передбачає особистісно орієнтовані методи навчання, в основі яких – індивідуальний підхід до дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей – здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо та відповідні умови

Складові інклюзивної моделі освіти Командний підхід Ефективне залучення членів родини Індивідуалізація навчального процесу Адаптація та модифікація Створення позитивної атмосфери Підготовка педагогів ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ПІДХОДУ

Для організації інклюзивного навчання у ЗНЗ мають бути створені умови для: забезпечення безперешкодного доступу до будівель та приміщень такого закладу дітей з вадами опорно-рухового апарату, зокрема тих, що пересуваються на візках, та дітей з вадами зору; забезпечення необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання; облаштування кабінетів учителя-дефектолога, психологічного розвантаження, логопедичного, для проведення корекційно - розвиткових занять; забезпечення відповідними педагогічними кадрами. Кошти на вищезазначене виділяються із ресурсів ЗНЗ.

Психолого-педагогічний супровід ЗНЗ має здійснювати психолого-педагогічне супроводження дітей з особливими освітніми потребами працівниками психологічної служби (практичними психологами, соціальними педагогами) таких закладів та відповідними педагогічними працівниками, яких будуть координувати центри практичної психології і соціальної роботи, міські (районні) методичні кабінети.

Оцінювання навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребам що воно буде проводитися відповідно до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів та обсягу матеріалу, визначеного індивідуальною навчальною програмою.

АДАПТАЦІЯ – змінює характер подачі матеріалу, не змінюючи зміст або концептуальну складність навчальної задачі (середовища, характеру навчання, вказівок, матеріалу, поведінки, організаційних навичок, сенсорних потреб) МОДИФІКАЦІЯ – змінює характер подачі матеріалу шляхом зміни змісту або концептуальної складності навчальної задачі (скорочення змісту, зменшення вимог до участі в роботі) СКЛАДОВІ ІНКЛЮЗИВНОЇ МОДЕЛІ ОСВІТИ адаптація та модифікація

СКЛАДОВІ ІНКЛЮЗИВНОЇ МОДЕЛІ ОСВІТИ Ефективне залучення членів родини ґрунтується на: визнанні того, що батьки є першими і головними вчителями дитини; врахуванні індивідуальності, культури, інтересів, пріоритетів й потреб сімей; регулярному обміні з батьками повною та неупередженою інформацією стосовно їхніх дітей; урахуванні потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм; турботі про те, щоб послуги, які надаються сім'ям, були комплексними, скоординованими, гнучкими, доступними і відповідали потребам кожної родини.

СКЛАДОВІ ІНКЛЮЗИВНОЇ МОДЕЛІ ОСВІТИ Створення позитивної атмосфери в шкільному середовищі Визнання та підтримка унікальності кожного (педагога, і учнів) Батьки залучаються до навчально-виховного процесу. Можливості для соціальної взаємодії. Вчителі мають цілеспрямовано сприяти спілкуванню та взаємодії між учнями. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в різних ситуаціях зближує учнів, виробляє емпатію, прихильність один до одного, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.

Включення – це зміна. Інклюзія — це не просто питання навчання дітей і виділення необхідних ресурсів. Вона також позв'язана з проблемою особистісного розвитку.

Сучасні дослідники інклюзії наголошують, що у роботі вчителя інклюзивного класу першочергову роль відіграють не окремі засоби корекції та методичні прийоми, а особистість педагога, тобто педагогічно спрямована сукупність соціальних, емоційно-вольових та характерологічних якостей.

Навчання в інклюзивних освітніх закладах корисне для: Дітей з особливими потребами: Для учнів: Для сім”ї: Для вчителів: Для суспільства:

Консультаційна співпраця в школі – це форма взаємодії, в межах якої шкільний персонал і родини обговорюють питання, радяться одне з одним та співпрацюють як одна команда. Мета їхньої спільної роботи – визначення навчальних і поведінкових потреб, планування і впровадження освітніх програм, спрямованих на забезпечення таких потреб, їх подальша оцінка і переглядом, за потреби. У межах такої співпраці шкільні консультанти сприяють ефективній комунікації, співробітництву та здійснюють координацію. Вони обговорюють питання, радяться, надають консультації та взаємодіють з іншими працівниками школи й родинами як члени команди, що покликана забезпечувати особливі навчальні й поведінкові потреби учнів. EducationUkraineCrockerMay2011 * Що таке консультаційна співпраця в школі?

На рівні школи внутрішні нормативні положення щодо інклюзії дисципліна На рівні індивідуального учня проблеми учня в навчанні домашнє завдання наслідки для успішності на уроці EducationUkraineCrockerMay2011 * Категорії вирішення проблем

На рівні школи внутрішні нормативні положення щодо інклюзії дисципліна На рівні індивідуального учня проблеми учня в навчанні домашнє завдання наслідки для успішності на уроці EducationUkraineCrockerMay2011 * Категорії вирішення проблем

Вміння розуміти дітей: Застосування теоретичних знань з психологіїдля практичного вивчення особистості дитини Виявлення системи провідних цілей і мотивів поведінки Розпізнання на основі аналізу вчинків учня, його особистості Подолання негативних стереотипів і установок при пізнанні учня Проникнення у приховані резерви її розвитку Передбачення поведінки і діяльності дітей з певних життєвих ситуацій

СКЛАДОВІ ІНКЛЮЗИВНОЇ МОДЕЛІ ОСВІТИ

ПЕРЕВАГИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

ІНКЛЮЗИВНА ШКОЛА Особливості організації

Індивідуалізований навчальний план Індивідуалізований навчальний план – це письмовий документ, який містить інформацію про дитину та послуги, які вона отримуватиме у школі. Члени родин беруть активну участь у прийнятті рішень при розробці індивідуалізованого навчального плану. Педагоги допомагають батькам і надають їм об'єктивну інформацію, аби вони могли прийняти оптимальні для себе та своїх дітей рішення. ІНП є орієнтиром для педагогів, батьків і фахівців під час роботи з дитиною. Розробка ІНП– це достатньо складний і тривалий процес, він, зазвичай, потребує кількох засідань членів команди. Після розробки ІНП члени команди відповідальні за його реалізацію.

Розробка ІНП Загальна мета (бачення) – самостійне життя, робота, соціальні стосунки Узагальнені результати оцінювання (формувальне та підсумкове оцінювання) Довготермінові цілі (один рік) Конкретні завдання Індикатори досягнення цілей та завдань Навчальні стратегії та матеріали Моніторинг

Технологія інклюзивної освіти Розуміння інклюзії Аналіз власних ставлень Розуміння і проведення оцінки Співпраця ІНП Організація інклюзивного середовище Рефлексія

В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але передбачає створення спеціальних умов для дітей із особливими потребами. Іншими словами, система освіти адаптується до потреб дитини.

Дякуємо за увагу