Презентація на тему:
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ АНДРІЯ МАЛИШКА

 Андрій Самійлович Малишко ПОЕТ, ЛІРИК, ПЕРЕКЛАДАЧ, ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК

Усе пам’ятаю, ніщо не забуто, Дитинство моє вітряною порою… А. Малишко Народився 2 листопада (15 листопада) 1912 р. в селищі Обухові (нині міста Київської області) у родині чоботаря.

Батько Самійло Малишко Мати поета Ївга Базилиха Андрій з братом і сестрою Андрій був найменшим серед одинадцяти дітей.

Народився в сім'ї шевця. Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, а потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. 1932 закінчив Київський інститут народної освіти, учителював в Овручі. 1934—1935 служив у Червоній армії. Андрій Малишко (сидить праворуч) з учителями Овруцької школи. 1932р.

Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець Украине», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».

Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом КПРС (від 1943).

Кінематографічні роботи Написав текст пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973). Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962). Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко» (1969).

Премії та нагороди 1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей». 1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем». 1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти». 1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами». Нагороджено двома орденами Леніна, іншими орденами, а також медалями.

Ювілейна монета НБУ 2003 р.

Музей-садиба Андрія Малишка розташована на околиці сучасного Обухова на вулиці Андрія Малишка.

Музей-садибу було відкрито в лютому 1991 року.

Збірки Андрія Самійловича Малишка для дітей

«Пісня про рушник» «Пісня про рушник» — сповiдь-спогад лiричного героя, у якій матiр дарує синовi рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник пов'язаний iз життєвою долею лiричного героя i з образом його матерi. Цей образ — символ чистоти i любовi, матерi-берегинi, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Лiричний герой поезiï з великою теплотою згадує свою матiр.

«Вогник» Та де б не ходив я в далекій дорозі, В чужім чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі І рідну хатину свою. Бо дивляться в далеч засмучені очі, Хоч тінь там моя промайне, Бо світиться вогник у темнії ночі, Мов кличе додому мене! «Вогник» — це ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополинку під вікнами, а головне — про батька й матір, оту «що на світі одна».

«Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...») За вісім днів до смерті, 8 лютого 1970 року, Андрій Малишко створив останній із віршів «Чому, сказати, й сам не знаю». Ним автор прощався з Україною і всім для нього найдорожчим. А музику до цього твору теж написав П. Майборода.

17 лютого 1970р. Андрія Самійловича Малишка не стало. Похований на Байковому кладовищі у Києві.