Презентація на тему:
Українські письменники-емігранти

УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ … Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. В. Симоненко

МЕТА РОБОТИ РОЗПОВІСТИ ПРО УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ, ЇХ ЖИТТЯ ЗА МЕЖАМИ РІДНОЇ КРАЇНИ З'ЯСУВАТИ ПРИЧИНИ ЇХ ЕМІГРУВАННЯ

ЧИ ВИПРАВДАНОЮ СТАЛА “ВТЕЧА” УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЗА КОРДОН?

Окремим питанням в історії української літератури потрібно виділити творчість письменників-емігрантів, а також розвиток літературного життя за межами материкової України. На вимушеній чужині розквітнув талант українських письменників: Є. Маланюка, О.Теліги, Олега Ольжича, Ю.Липи, Т. Осьмачки, Василя Барки, У.Самчука, Івана Багряного, Н.Лівицької-Холодної та багатьох інших представників пера.

«СЛОВО» — ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ Ідея об'єднання українських письменників на американській землі у професійну організацію виникла після переселення митців з Європи. Головна хвиля «переміщених осіб» з європейського континенту припадає на 1949 рік. Бажання продовжувати літературну діяльність сприяло створенню організації, яка об'єднала мистецькі сили. Офіційно ОУП «Слово» почала існувати як організація українських письменників в еміграції ухвалою письменників 19 січня 1957 р. Саме тоді був прийнятий статут як основний конституційний закон об'єднання, що визначає завдання, структуру, функції, порядок об'єднання. Було також вирішено скликати перший загальноеміграційний з'їзд письменників. На той час у рядах ОУП «Слово» було понад 90 членів із різних країн поселення.

Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами. Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини XX ст. 1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, «в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими „розенбергівськими штабами“, в яких псувалися і компромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля».

У повоєнні місяці він пише памфлет "Чому я не хочу вертатись до СССР?", з яким звертається до європейської громадськості: "Я один з тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатись додому, під “большевизм”, дивуючи тим цілий світ. Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріаційними комісіями з СССР, що хочуть повернути мене на "родіну".

Похований у місті Новий Ульм (Німеччина). Цвинтар, на якому похований письменник, розташований на вулиці Ройттір (Neu-Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.). Могила Івана Багряного - це перша могила ліворуч від входу на цвинтар, що навпроти вул. Фіннінгер (Finninger Str.).

Життя Уласа Самчука складається із двох приблизно рівних за часом відрізків. «Виняткова доба» стосується передусім першої половини життєвого шляху письменника. Прокреслюючи у середині 40-х років свою життєву дорогу, митець зауважував, що це своєрідна лінія, яка пролягла через імперію Романових, Українську Народну Республіку, Річ Посполиту, Веймарську Німеччину, новостворену Чехо-Словаччину, Німеччину часів Третього Рейху — через народження нових держав, через дві найбільші війни в історії людства…». З 1948 року Самчук мешкав у Канаді. Умови життя були дуже важкі. Але митець завжди ставився до письменницької праці як до подвижництва, як до обов'язку перед народом.

Прага, 1937 р. З'їзд МУРу, Новий Ульм, 15-16 березня 1947 р. Улас Самчук та Тетяна Самчук (початок еміграції в Канаді). Табір Цуффенгавзен 1948 р. Зліва направо перший ряд Євген Маланюк та Юрій Шерех другий ряд -Улас Самчук та Григорій Костюк.

могила Уласа Самчука у місті Торонто (Канада) Письменник помер у Торонто 9 липня 1987р. Про свiй рiд i своє життя Улас Самчук розповiв у книгах спогадiв "На бiлому конi" та "На конi вороному", як i в iнших книгах мемуарного характеру

Під час Другої світової війни Василю Барці довелося пройти свій хресний шлях. Війна кардинально переорала його життєву долю, вирвала з обіймів рідної землі, викинула на чужину. «Слухайте, я був радянським патріотом. Я ненавидів сталінщину всіма фібрами душі, диктатуріат, Я вірив в ідеальний образ комунізму... Я був хворий, дуже хворий перед війною. Одужав. І можна було відпрошуватися від фронту. Я пішов на фронт, бо вважав, що це мій обов'язок, бо гітлеризм несе нищення народові...

Голод. Мати немовля вбиває… Тополя закричала: он який мій рай, Ісаіє! Полон, голодні до божевілля дні і ночі, знущання фашистів, важкі роботи в Німеччині, допомога українців, передусім видавця і поета Богдана Кравціва... У 1963 році побачив світ один з найкращих романів в українській літературі “Жовтий князь”.

Василь Барка останні три роки хворів, розбитий паралічем, немічний, втративши сили з надмірної праці. Самітній, в старечому домі, серед чужого оточення помер, як нуждар і каліка. Він любив оселю «Верховина», власність Українського Братського Союзу, де серед гірської природи прожив 32 роки, де написав більшість своїх творів. Похований на українському православному цвинтарі у Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі

Ці люди своїм життям, творчістю, самовідданістю показали безмежну любов до батьківщини. Звичайно ж ціною втраченого спокою на батьківщині, залишених вдома сімей, цькуванням і зрадою друзів та колишніх однодумців… Незрівнянні твори письменників діаспори показали всьому світу, що був жах на ім”я “СРСР”, був ГОЛОД… Але були й вони. УКРАЇНЦІ. І уже в ті далекі повоєнні часи світ знав, що є мужній і нескорений народ – УКРАЇНЦІ!

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА www.ukrlib.com.ua Григорій Семенюк, Микола Ткачук, Олександр Ковальчук – Українська література, підручник для 11 класу. Київ. 2006. Василь Барка - Жовтий князь. Київ,1991. Автор: учениця 6 гімназ. класу Михалевич Надія Керівник: БАЛІЙ Л.Л.