Презентація на тему:
Три кохання Івана Франка

Підготувала: учениця 10 класу КЗО СЗШ №20 Волкова Євгенія

Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до попівни Ольги Рошкевич. Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар'єру. Та після першого арешту та ув'язнення заборонили з'являтися в їхньому домі.

Попри заборони зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років листувалися. Ольга теж кохала Івана та по велінню батька вийшла заміж за священника.

I ти лукавила зо мною! Ах, ангельськi слова твоi Були лиш облиском брехнi! I ти лукавила зо мною! I нетямущому менi Затрули серце гризотою Тi ангельськi слова твоi!.. I ти лукавила зо мною! I серце бiдне рвесь у мнi, Що ти - злукавила зо мною! Я не лукавила з тобою, Клянуся правдою святою! Я чесно думала й робила, Та доля нас лиха слiдила. Ти ж думаeш, я не терпiла, В новii зв'язки радо бiгла? Ти ж думаeш, я слiз не лила, По ночах темних не тужила? Не я лукавила з тобою, А все лукавство в нашiм строю - Дороги нашi вiддалило I серця нашi розлучило, Та нашоi любви не вбило.

Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитанність, передові й оригінальні погляди Іван Франко уперше почув від своїх польських друзів. При зустрічі на Франка Юзефа справила сильне враження. Він відразу ж палко закохався. Та Юзефа не відповіла взаємністю.

Лиш потім Іван Франко довідався про справжню причину відмови. Юзефа була хвора на сухоти (туберкульоз). Йому відмовила, як і всім іншим. Франкові про свою хворобу сказала чесно і відверто.

Щось горло душить. Чи моiм очам Хтось видер свiтло?.. Хто се люто гонить Думки з душi, що в собi бiль заперла? Сам бiль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!      І меркне свiт довкола, i я сам Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту. Ридать! Кричать! - та горло бiль запер, Вона умерла! - Нi, се я умер.

Уже тридцятирічним Іван Франко у Києві зустрів Ольгу Хоружинську. Ця освічена жінка стала йому вірною дружиною, народила трьох синів і доньку, писала статті, допомогала у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе.

Та Іван Франко у листі до друга писав: З теперiшньою моeю жiнкою одружився без любовi, а з доктрини, що треба оженитися з украiнкою, освiченою. Но то дарма. Судженоi i на конi не об‘iдеш.

Одна із найромантичніших історій із життя уже одруженого Івана Франка - це його кохання до Целіни Журавської - дівчини з голівкою грецької богині. Але гордовита красуня не покохала "русина" з рудим волоссям.

Благоговійно схиляючи голову перед своїм ідеалом Іван Франко писав: За що, красавице, я так тебе люблю, Що серце треплеться в грудях несамовито, Коли проходиш ти повз мене гордовито? За що я тужу так, i мучусь, i терплю?

Тричi менi являлася любов. Одна несмiла, як лiлея бiла, З зiтхання й мрiй уткана... Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвiлий свiжо гай!      Явилась друга - гордая княгиня, Блiда, мов мiсяць, тиха та сумна, Мене рукою зимною вона Вiдсунула i шепнула таeмно: "Менi не жить, тож най умру одна!" I мовчки щезла там, де вiчно темно.      Явилась третя - женщина чи звiр? Глядиш на неi - i очам приeмно, Впиваeться ii красою зiр.      За саме серце вхопила мене, І смокче кров, i геть спокiй жене. Минали днi, я думав: наситилась, Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма! Вона мене й на хвилю не пустилась.