Презентація на тему:
Коваленко Іван Юхимович

Коваленко Іван Юхимович Український поет-шістдесятник, дисидент, політв'язень радянських часів, учитель. Народився 13 січня 1919 року в с.Лецьки, що на Переяславщині у сільській родині. До університету з першого разу не вступив через туберкульоз легенів. Роки Другої Світової війни Іван Коваленко з дружиною провели у Чернігові. Намагалися евакуюватися, але потрапили в Пирятинське оточення. Повернулися в Чернігів, де мало не померли з голоду. Рятувались випадковими заробітками. У 60-ті роки Іван Коваленко все частіше звертається до громадянської тематики. У 1961 році на літературному вечорі, присвяченому 100-річчю з дня смерті Тараса Шевченка, він читає свій вірш відверто критичного змісту «У поета тільки слово». Саме з цього моменту за ним було встановлено неофіційний нагляд КДБ. Творча доля Івана Коваленка досить трагічна, оскільки багато ранніх творів загинуло під час Другої Світової війни.

“Задумуюсь глибоко часом…” Задумуюсь глибоко часом, Чому мене мучать вірші. Мабуть, є щось рідне з Тарасом, З його переходить душі. Я в душ перевтілення вірю, Навік не зникають мерці. До інших померлих примірю – Не зводяться зовсім кінці. Там – вчинки, не гідні людини, Там – прикрі, нещирі слова. Ми тільки з Тарасом єдині, І пам’ять щомить ожива: Немовби було це учора, Як пас за селом я ягнят, Та доля, жорстока й сувора, Пішла мене світом ганять…

Ті ж самі кайдани і пута, Байдужий, покірний загал, І Муза, у ланці закута, І слово прокляте – Урал. Та ж сама любов до Вкраїни, Що серце мені пропекла, І плач, і верба, і калина, Та тільки нерівні діла. Мабуть, це пішло так від Бога, Що слід непомітний лишу. Караюсь не гірше за нього, Та гірш за Тараса пишу. І.Коваленко

Коваленко І.Ю. “Вперед до Тараса!” Поети невтомно в майбутнє ідуть, Широка відкрита їм траса, А я собі вибрав занедбану путь – Назад до Тараса. Повсюди розквітли модерн і абстракт, Епохи нової окраса, А я повернув на покинутий тракт, Іду до Тараса. Поети для премій складають вірші, Потрібні їм слава і каса, А я просто так – від душі до душі, Назад до Тараса. Нехай обзива поетичний піжон, Й вигукує критиків маса: “Нездара, невдаха, новий епігон!” Іду до Тараса.