X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
"Григорій Косинка"

Завантажити презентацію

"Григорій Косинка"

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

“ Не приймав ти підлості ні трохи, Прогримів, немов весняний грім. І стоїть засмучена епоха Над безсмертним іменем твоїм... “ А.Малишко

Слайд 2

Слайд 3

Слайд 4

  Після закінчення початкової школи 1913 року в селі Красному, звідки родом була мама, батько зміг влаштувати сина писарчуком у волості. У 1914 році Григорій їде до Києва на заробітки, де влаштовується чистити черевики. Невдовзі вдалося влаштуватися кур’єром-реєстратором до земської управи. Це дало можливість відвідувати й скінчити вечірні гімназійні курси та скласти іспити.

Слайд 5

Читати його навчив дід по матері, Роман Онищенко. Також він познайомив хлопця із «Кобзарем» Т. Шевченка та подарував йому три тоненькі зошити, у які Грицько записував почуті від матері та односельців пісні. Книжки він читав різні, а привозив їх його неписемний батько, який часто їздив у Київ на заробітки. Це була переважно пригодницька література російською мовою. Першою українською книжкою стала «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка.

Слайд 6

Слайд 7

Про життя Григорія Косинки протягом визвольних змагань майже ніяких даних нема. Хоменко О.А., упорядник видання «Вибрані твори» Г. Косинки та передмови до нього, пише: «У замітці «Автор о себе», що була опублікована 1930 р. в збірці перекладених російською мовою його новел, читаємо: «Принимал активное участие в боях в период гражданской войны на Украине». Якось воно незрозуміло. Якщо це «активное участие» було на боці червоних, то чому про це відверто і не написати?»З фрагментів листів К. Анищенка до Г. Косинки, наведених у статті Ю. Домотенка «Родовід Григорія Косинки. Правда селянської бідноти», стає відомо, що Григорій перебував у повстанських загонах отамана Зеленого, принаймні про це він натякав своїй дружині, Тамарі Мороз-Стрілець.

Слайд 8

У 1926 році вийшла літературна хрестоматія «За 25 літ» (редактори та упорядники А. Лебідь та М. Рильський), де про цей період у житті Косинки написано так: «Служив у армії рядовим козаком, брав участь у боях... та ще по дурному сидів місяців зо три в тюрмі...» . Про те, що ця «тюрма» була Лук'янівська, згадується у статті Віктора Гриневича «Григорій Косинка служив в отамана Зеленого» . О. Хоменко припускає, що саме «боротьбисти» могли його звідти визволити, як це було пізніше із О. Довженком та Остапом Вишнею. Саме у їхній газеті він розпочав публікуватися з 1919 року. У 1920 році Косинка опиняється у м. Кам'янець-Подільському, що тоді було столицею УНР. Можливо, що він думав про еміграцію, але згодом повертається до Києва і стає студентом КІНО.

Слайд 9

Слайд 10

У 1920 - 1922 навчався в Київському інституті народної освіти, який так і не закінчив через матеріальну скруту, але на той час уже став однією з найяскравіших постатей серед київських письменників, часто виступав на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН) із читанням власних творів. У цей же час, 1920 року, стає членом літературно-мистецької групи «Гроно», до якої входили М. Терещенко, Д. Загул, Г. Шкурупій, П. Филипович, художники А. Петрицький, М. Бурачек, Г. Нарбут та ін. Гронівці виступали за оновлення мистецтва через долучення всіх найліпших здобутків, та серед мистецьких течій вирізняли імпресіонізм та футуризм. У літературно-мистецькому збірнику «Гроно» (1920) було опубліковано три новели Косинки — «Мент», «За земельку», «Під брамою собору». У Києві, з 14 по 30 жовтня 1921 року проходив Перший Всеукраїнський Церковний Собор, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви, й на цьому Соборі був присутнім Григорій, який тоді підтримував процес унезалежнення української церкви.

Слайд 11

Уже після розпаду групи «Гроно», у 1922 році з’явилася перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів», яка відразу ж принесла визнання, хоча оцінка критики була неоднозначною. У цей час він друкувався у журналах «Нова Громада», «Червоний шлях», «Життя й революція»; змушений був підробляти - працював редактором у різних виданнях (у різні роки працював у газеті «Вісті Київського губернського революційного комітету», в журналах «Нова громада», «Всесвіт», у видавництві «Маса»), відповідальним секретарем Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), сценаристом на Київській кінофабриці (зараз — Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка), у Державному видавництві України, на радіо.

Слайд 12

Слайд 13

Середина 20-х років — час активної творчої праці й великої популярності у читачів. Олександр Ковінька згадував про це так: «У двадцяті роки оповідання Григорія Косинки — їй-бо, не перебільшую — з рук виривали» Косинка був директором Харківського і Київського радіокомітетів, належав до літературного об'єднання АСПИС (1923 - 1924). Листувався з В. Винниченком, Василем Стефаником. Останній називав його «своїм сином з Дівич-Гори» (назва гори над Днiпром поблизу Києва). У 1923 році в журналі «Нова Україна» (Берлін-Прага) поряд із творами Т. Осьмачки, В. Підмогильного з’являється оповідання «Анархісти» та цикл нарисів «Повстанці» Г. Косинки, у якому відтворюється складна пореволюційна ситуація на селі — протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв В. Винниченко, який на той час перебував за кордоном. Ця подія в тогочасних мистецьких колах набула гучного розголосу. Авторів звинувачували в небезпечних зв’язках із ворожою до радянської влади еміграцією.

Слайд 14

У 1924 році познайомився, і того ж року восени одружився із Тамарою Мороз, студенткою Київського інституту кінематографії, яка залишалася вірною йому до глибокої старості, зберегла в складні роки пам’ять про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів. Мешкало подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору, адже батько його дружини, Михайло Мороз, був головою Всеукраїнської православної церковної ради УАПЦ. Їхнє помешкання часто ставало місцем зборів найталановитіших київських літераторів, які об’єдналися під назвою «Ланка» (з 1926 року — «Майстерня революційного слова»): Валер’ян Підмогильний, Михайло Івченко, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка та інші. Особливо Косинка товаришував із останнім, таким самим сином бідного селянина. Жартома їх назививали Косьмачкою.

Слайд 15

У цей час були опубліковані нові збірки письменника: «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання»(1928, 1929). Восени 1929-го року, у публічному виступі вождь українських більшовиків Станіслав Косіор назвав Косинку буржуазним націоналістом, і вже на початку 30-х років ситуація різко змінилася — цензура заборонила розповсюджувати надруковану вже збірку «Серце». Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології» та «націоналізмі». Пiсля лiквiдацiї лiтературних органiзацiй у 1932 роцi був позагруповим. Косинка починає займатися перекладацькою діяльністю (переклав українською «Мертві душі» М. Гоголя), писати сценарії для фільмів, які так і не вийшли на екран. У червні 1934 року, у Харкові, відбулася конференція письменників, на якій обговорювали успіхи колективізації. Після стандартних промов виступив Косинка, сказавши буквально таке: «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ».

Слайд 16

Слайд 17

4 листопада 1934 він був заарештований. Ось як про це згадує його дружина: Г. Косинку засудили за звинуваченням у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти керівників партії та Радянської влади [9]. Він проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, О. Влизьком, Дмитром Фальківським. Керуючись відповідною постановою ЦВК Союзу РСР, виїзна сесія Військової колегії присудила Григорія Косинку-Стрільця «розстріляти». Вирок було виконано 15 грудня 1934 року. Перед смертю він встиг передати дружині листа:

Слайд 18

Слайд 19

18 грудня газети повідомили про страту Г. Косинки. Наприкінці грудня 1934 року на квартирі М. Рильського зібралися письменники, аби вшанувати пам'ять знищеного Косинки. Після цього, аж до часів «хрущовської відлиги», про Косинку не згадували. У 1956 році Андрій Малишко присвятив йому вірша: А.Малишко (1912-1970)

Слайд 20

Письменника було реабілітовано 19 жовтня 1957 року посмертно. У копiї довiдки за формою № 30, що зберiгається в архiвних фондах ЦНБ iм. Вернадського АН України, зазначається:

Слайд 21

У 1979 в с. Щербанівка встановлено пам’ятник Косинці (скульптор Г. Кальченко, архітектор А. Ігнащенко). Михайло Горловий є автором пам'ятника Григорію Косинці у селі Красному. Довгий час більш-менш точне місце поховання письменника було невідоме. Тамара Мороз-Стрілець вказувала на Лук’янівське кладовище, на межі дільниці N7. У 1994 році там встановили хрест. У 2001 році Київською обласною державною адміністрацією було засновано Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки для відзначення кращих здобутків поетів, прозаїків, драматургів і літературних критиків, які постійно проживають в Київській області.

Слайд 22

Завантажити презентацію

Презентації по предмету Українська література