Презентація на тему:
Сутність та поняття про надійність професійної діяльності

Виконали: Студенти групи МО-51 м Факультету економіки та менеджмету Настечина С., Вербенко К., Кривонос О.,Золотарьова І., Савченко О. Науковий керівник: Котик Інна Олександрівна

Вступ 1.Сутність поняття “ надійність професійної діяльності ” з погляду різних науковців 2.Психологічний механізм забезпечення надійності професійної діяльності 3. Надійність працівника у типових та нетипових ситуаціях 4.Надійність професійної діяльності на прикладі працівника сфери управління Висновок Список використаних джерел

ВСТУП Сучасна праця під впливом науково-технічної революції й удосконалювання трудового процесу стає усе більш складною і різноманітною. Впровадження нових машин і комплексів, оснащених програмним управлінням, впровадження гнучких виробничих систем – усе це вимагає не тільки високої професійної підготовки, необхідної для прийняття швидких і компетентних рішень, але й великої моральної зрілості, що забезпечує відповідальність і сумлінність дій працівника, свідоме ставлення його до своїх суспільних обов'язків. Виникає проблема професійної надійності майбутніх спеціалістів, що характеризує працівника за кінцевим результатом його діяльності. Проблема оптимальної працездатності і високої надійності професійної діяльності спеціалістів належить до глобальних актуальних проблем людства. Це проблеми, які супроводжували і надалі все більше визначатимуть ефективне, надійне й безаварійне використання системи „людина – техніка – середовище”.

1.Сутність поняття “надійність професійної діяльності” з погляду різних науковців

Етимологічно «н а д і й н і с т ь» пов’язана з упевненістю, міцністю, тривалістю, тривкістю, непохитністю, збереженістю, дотриманням угоди в несприятливих, екстремальних умовах. Н а д і й н а л ю д и н а ( у побутовому розумінні ) Н а д і й н і с т ь - це не лише поведінка, яка спирається на культурні норми чи прийняті у суспільстві стандарти, але і така, що відповідає соціальним очікуванням (які зумовлені соціальним статусом людини, етнічною і культурною приналежністю, віковим діапазоном, статтю, професією тощо) та соціальній ситуації. [3] це така людина, на яку можна покластися, якій можна довіритися, вірна, міцна, сильна, чесна, дисциплінована.

Н а д і й н і с т ь як нормативна і гармонійна характеристика особистості передбачає:[3] 1) на рівні властивостей темпераменту: збалансованість та стійкість психічних процесів; 2) на рівні характерологічних особливостей: високий рівень когнітивної сфери;  адаптивність та самоактуалізацію; 3) на особистісному рівні: духовність; здатність до вибору; відповідальність; внутрішню свободу; волю та самостійність; совісність та кодекс честі.

Аналіз наукової літератури свідчить, що різні аспекти психологічної проблематики надійності діяльності особистості досліджували: О. Ф. Бобров, В. А. Бодров, В. Ф. Венда, О. І. Губінський, О. М. Ємельянов, М. О. Котік, А. Б. Леонова, Б. Ф. Ломов, В. І. Медведєв, Є. О. Мілерян, В. Д. Небиліцин, Г . С. Нікіфоров, В. О. Пономаренко, В. Хаккер, В. Ю. Щебланов та інші . У їх роботах досягнення безпомилкового та своєчасного виконання діяльності пов’язується з надійним функціонуванням різних підсистем організму та психіки людини. Виділяючи найбільш значимі компоненти забезпечення надійності діяльності фахівця, науковці з опорою саме на них дають своє визначення цього поняття. У цих визначеннях основна увага звертається на вияви надійності, на якість виконання завдань, на відхилення показників діяльності від необхідних значень тощо.

Вдалу спробу провести порівняльний аналіз існуючих визначень поняття “н а д і й н і с т ь д і я л ь н о с т і” здійснили у своїй монографії С. Ю. Лебедєва та О. В. Тімченко [4]. Автори зазначають: одні вчені надійність визначають відсутністю помилкових дій або вірогідністю їх появи (Г. С. Нікіфоров, В. Хаккер); інші – надійність визначають через категорію працездатності людини як властивість її стійкого збереження в певних режимах і умовах роботи (В. Ф. Венда, О. І. Губінський, Є. О. Мілерян); треті – ототожнюють надійність людини з поняттям стійкості її робочого процесу як вірогідність збереження стійкості в умовах, що змінюються (Н. Д. Завалова, В. О. Пономаренко); четверті – використовують поняття психофізіологічної “ціни” діяльності як ступеня напруги регуляторних механізмів і величини затрат функціональних резервів організму (О. Ф. Бобров, В. Ю. Щебланов).

В інженерній психології вперше почали розглядати надійність професійної діяльності . Надійність професійної діяльності У подальшому це визначення у кількісному аспекті набуло іншого розуміння. Надійність професійної діяльності це безпомилкове виконання людиною покладених на неї професійних обов’язків (функцій) протягом необхідного часу і в заданих умовах діяльності [6]. це вірогідність виконання необхідних функцій на задовільному рівні протягом заданого часу і в заданих умовах, а в загальному плані – як “збережуваність” в умовах ускладнення обстановки оптимальних робочих параметрів індивіда [1; 2].

Поряд з цим у своїх працях низка вчених вказують, що оскільки основний зміст поняття “надійність” визначається її процесуальними характеристиками і результуючими показниками, які свідчать про рівень стабільності професійних параметрів діяльності, необхідно розглядати поняття “професійна” і “функціональна” надійність фахівця [1]. П р о ф е с і й н а н а д і й н і с т ь безвідмовність, безпомилковість і своєчасність дій людини, що спрямовані на досягнення конкретної мети в заданих умовах при взаємодії з технічною системою, іншими фахівцями [6].

Професійна надійність характеризує фахівця за кінцевим результатом його діяльності, а поняття функціональної надійності відображає функціональну забезпеченість цієї діяльності і визначає ступінь усталеності й адекватності реактивності організму в конкретних умовах діяльності. Такий підхід, на нашу думку, дозволяє критеріями для визначення надійності людини в праці вважати: ефективність виконання діяльності в ускладнених умовах; психологічну стійкість як властивість особистості, що дозволяє їй успішно діяти в ускладнених умовах професійної діяльностi

2. Психологічний механізм забезпечення надійності професійної діяльності

Психологічні механізми надійності особистості Одним із важливих напрямків розвитку проблеми психологічної надійності діяльності спеціалістів є виявлення її психологічних механізмів і детермінант. Серед психологічних механізмів, що забезпечують надійність професійної діяльності, провідна роль належить самоконтролю, що націлений на своєчасне запобігання або виявлення вже зроблених помилок [5]. При цьому на характер функціонування самоконтролю суттєво впливають індивідуальні особливості людини. Це, насамперед, такі властивості, як : тип нервової системи; екстраверсія або інтроверсія; спрямованість особистості (її мотиви); тривожність; відповідальність; дисциплінованість; стресостійкість; самооцінка; упевненість у собі тощо.

Серед психологічних чинників запуску механізму самоконтролю важлива роль належить мотивації, а також таким рисам характеру, як [1]: відповідальність; сумлінність; почуття обов'язку тощо. Роль цих рис характеру особливо зростає в екстремальних умовах діяльності. С а м о а к т у а л і з у ю ч а м о т и в а ц і я виявляється в намаганні утвердитися в ролі професіонала, виявити свої особистісні та професійні можливості, самостійно знайти ефективні методи впливу на суб'єктів міжособистісної взаємодії, при необхідності поступатися, стримуватися і виважено ставитися до їх недоліків.

Особлива роль у надійності діяльності фахівця в особливих умовах, на нашу думку, належить активно-творчій мотивації. А к т и в н о - т в о р ч а м о т и в а ц і я яка Ситуативна (адаптивно невизначена) мотивація Практика свідчить, що співвідношення професійної діяльності з мотиваційними особливостями фахівців є динамічним процесом, у якому виникають і розвиваються (або регресують) їх цілі та мотиви. спрямована на кінцевий результат діяльності професіонала. Для неї є характерним намагання фахівця постійно виявляти активність у пошуку кращих шляхів удосконалення своєї діяльності та різних підходів до організації конструктивної міжособистісної взаємодії. виявляється в розсудливості, незадоволенні зовнішніми чинниками, що заважають реалізації професійних функцій, у конформності, сумнівах у своїх рішеннях тощо.

На психологічну надійність професійної діяльності людини після необхідної підготовки та первинної адаптації, зазвичай, впливають найрізноманітніші механізми [2]. До найвагоміших можна віднести: мотивацію до здійснюваної діяльності; пережиті у процесі діяльності негативні функціональні стани (перевтома, монотонія, стрес); психологічний клімат в колективі й т.і. Основу ж надійності особистості професіонала становлять такі психологічні механізми: самоконтроль; відповідальність; почуття обовязку; дисциплінованість; адекватна самооцінка; вольові якості та самовладання.

Розглядаючи роль саморегуляції в розвитку психологічної надійності особистості професіонала, можна сказати що саморегуляція є системоутворюючим фактором цілісності суб'єкта професійної діяльності, тобто суб'єкт діяльності не розподіляє напрямок зусиль на регуляцію або діяльність, або власний стан [2]. Високий рівень взаємодії регуляторних систем професійної діяльності та психофізіологічного стану забезпечує сприятливі функціональні стани, які, в свою чергу, сприяють успішному протистоянню дії несприятливих факторів професійного середовища й розвиток особистості професіонала.

Ще одним фактором психологічної надійності професіонала є глибина і зміст переживань ситуацій, труднощів і свого ставлення до них. Особливе значення для людини в її протидії труднощам та стресогенним впливам професійного середовища має ієрархія потреб, які людина може задовольнити у своїй роботі і які переживає найбільше, а також ієрархія цінностей, якими вона скеровується. Саме ці фактори визначають спрямованість саморегуляції на виконання діяльності за рахунок погіршення стану або на оптимізацію свого стану ціною зниження ефективності та надійності діяльності. Потреби у самореалізації Потреби у повазі Потреби у належності Потреби у безпеці Фізіологічні потреби Загальні приклади Досягнення Статус Дружба Стабільність Їжа Організаційні приклади Можливість розкрити власний потенціал Посада Престиж фірми Пенсія Зарплата Рис. 1.1. Ієрархія потреб Маслоу

Щодо самооцінки, то вона як основна складова самосвідомості є важливим регулятором поведінки людини. Від самооцінки залежать взаєморозуміння людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності та подальший розвиток особистості. Вона тісно пов'язана з рівнем претензій людини, тобто ступенем труднощів щодо досягнення цілей, які вона ставить перед собою [1]. Розбіжності між реальними можливостями людини ведуть до того, що вона починає неправильно себе оцінювати, унаслідок чого її поведінка стає неадекватною.

Важливу роль у забезпеченні психічної надійності діяльності віддається механізмам компенсації психічних функцій [3; 4]. К о м п е н с а ц і я У забезпеченні надійності людини механізм компенсації відіграє одну з першочергових ролей. Проте загальна теорія компенсації в психології ще не сформувалась, водночас емпіричний досвід дає можливість говорити про достатнє розмаїття виявів цього феномена в психічному житті людини. Недостатній розподіл уваги можна компенсувати за рахунок її переключення. Певні дефекти зору можна частково компенсувати посиленням розвитку слуху. Ефект компенсації виявляє себе і при формуванні характеру, коли при послабленні якоїсь однієї риси характеру, ніби на відшкодування цього недоліку, розвивається інша. Отже, роль механізму компенсації психічних функцій у забезпеченні надійності професійної діяльності є очевидною. Недостатня виразність якоїсь особистісної властивості, може бути компенсована за рахунок інших властивостей. передбачає відшкодування недорозвинених чи порушених психічних функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій.

це способи психологічної діяльності та поведінки, що виробляються свідомо і спрямовані на подолання стресової ситуації. У сучасній психологічній науці не існує загальноприйнятої класифікації типів копінг-стратегій. Вони виділяються дослідниками досить довільно. Однак більшість із них побудовано навколо запропонованих Р. Лацарусом і С. Фолкманом двох глобальних типів (модусів) подолання: 1.  Проблемно орієнтованого (Рroblem-focused, Problem-orientiert, vigilant), пов’язаного з раціональним аналізом проблеми, з побудовою плану розв’язання складної ситуації, що проявляється в самостійному аналізі того, що сталося, у звертанні за допомогою до інших, у пошуку додаткової інформації. 2.  Суб’єктно орієнтованого (Еmotion-focused, Gefuele-orientiert), який стосується емоційного реагування на ситуацію і не супроводжується конкретними діями, оскільки людина намагається не думати про проблему взагалі, намагається забутися спанням, відволіктися від негативних емоцій, приймаючи алкоголь або поглинаючи їжу, втягуючи інших до своїх переживань. К о п і н г - с т р а т е г і ї

Р. Лацарус і С. Фолкман розробили методику “Способів подолання”, яка містить 67 видів реакцій індивіда на несприятливі події. Факторний аналіз цих даних дозволив виділити 8 дискретних стратегій [8]: 1.Стратегія протидійного подолання – складається з агресивних зусиль людини змінити ситуацію, проявів неприйняття та гніву стосовно того, що створило проблему. 2.Стратегія дистанціювання – описує спроби індивіда відокремити себе від проблеми, забути про неї. 3.Стратегія самоконтролю – полягає в намаганні регулювати власні почуття і дії. 4.Стратегія пошуку соціальної підтримки – складається із зусиль індивіда знайти у суспільстві інформаційну, матеріальну й емоційну допомогу. 5. Стратегія прийняття відповідальності – полягає у визнанні своєї ролі у виникненні проблеми та в намаганні не повторювати минулих помилок. 6.Стратегія уникання – складається із зусиль людини врятуватися від проблемної ситуації, вийти з неї. 7. Стратегія планового вирішення проблеми – полягає у виробленні плану дій і слідування йому. 8.Стратегія позитивної переоцінки – описує зусилля людини надати позитивне значення тому, що відбувається, її спробу подолати труднощі шляхом інтерпретації оточення в позитивних термінах.

І. Нікольська та Р. Грановська поділяють стратегії подолання на три групи: 1) Поведінкові – різноманітні поведінкові стратегії зняття напруги, зумовленої зовнішніми і внутрішніми чинниками; 2) Емоційне пророблення придушення – емоційна розрядка з метою зняття напруги або з метою пошуку соціальної підтримки; 3) Пізнання – стратегії, які дозволяють нейтралізувати напругу стресу через зміну суб’єктивної оцінки ситуації та відповідної зміни рівня її контролю [7].

Х. Вeбeр вважає, що головний репертуар способів психологічного подолання передбачає такі форми:  реальне (поведінкове чи когнітивне) вирішення проблеми; пошук соціальної підтримки;  тлумачення ситуації на свою користь;  захист та нехтування проблемою;  ухилення та уникнення;  жаління самого себе;  зниження самооцінки; емоційна експресія [6].

С. Нартова-Бочавер здійснює класифікацію копінг-стратегій за такими ознаками копінгу: орієнтованість або локус копінгу (на проблему чи на себе);  галузь психічного, в якій розгортається подолання (зовнішня діяльність, уявлення або почуття); ефективність (чи приносить бажаний результат щодо вирішення ускладнень чи ні); часова тривалість отриманого ефекту (чи вирішується ситуація радикально, чи потребує повернення до неї); ситуації, що провокують копінг-поведінку (кризові чи буденні) [6].

A. Біллінгс та Р. Mooс виокремлюють три способи психологічного подолання: оцінку ситуації (active-cognitive coping); втручання в неї (active-behavioral coping); уникнення (аvoidance або escapism). Останній спосіб може мати своє розгалуження, наприклад, самообдурювання (self-deception). Схожу класифікацію дає і П. Віталіано, який виділяє поряд із проблемно орієнтованим копінгом три способи емоційно орієнтованого психологічного подолання: самозвинувачення (blamed self), яке виражається в критиці, жалощах, повчанні самого себе; уникнення (avoidance), за якого людина продовжує поводитися, нібито нічого не трапилося; витлумачення ситуації у той спосіб, якому б людина віддала перевагу (wishful thinking) – химерні надії, коли людина сподівається на диво [6].

Нині відомі три підходи до визначення синдрому «професійного вигорання». Перший підхід розглядає «професійне вигорання» як стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування. «Професійне вигорання» тлумачиться тут приблизно як синдром «хронічної втоми». Другий підхід розглядає «професійне вигорання» як двовимірну модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, - з деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе. [9]

Але найпоширенішим є третій підхід, запропонований американськими дослідниками К. Маслач і С. Джексон. Вони розглядають синдром «професійного вигорання» як трьох- компонентну систему, котра складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних прагнень.[9] Г. Роберте класифікує вищенаведені симптоми як:

Російський вчений В.В. Бойко розробив власну класифікацію симптомів, що супроводжують різні компоненти «професійного вигорання». Створена ним «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» дає змогу оцінити прояви синдрому за дванадцятьма основними симптомами, що зазвичай супроводжують три компоненти «професійного вигорання». В.В. Бойко характеризує компоненти згаданого синдрому так:[9] Перший компонент - «напруження» характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Це знаходить вияв у таких симптомах, як: переживання психотравмуючих обставин - людина сприймає професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі; незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом; «загнаність у кут» - відчуття безвихідності ситуації, бажаня змінити роботу чи професійну діяльність взагалі; тривога й депресія - розвиток тривожності у професійній діяльності,підвищення нервовості, депресивні настрої.

Другий компонент - «резистенція» характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ та комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми. Це знаходить вияв у таких симптомах, як: неадекватне вибіркове емоційне реагування — неконтрольований вплив наст -рою на професійні стосунки; емоційно-моральна дезорієнтація - розвиток байдужості у професійних стосун-ках; розширення сфери економії емоцій - емоційна замкненість, відчуження, бажання згорнути будь-які комунікації; редукція професійних обов'язків - згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов'язків.

Третій компонент - «виснаження» характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень. Тут виявляються такі симптоми, як: емоційний дефіцит - розвиток емоційної почуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм та спустошення людини при виконанні професійних обов'язків; емоційне відчуження - створення захисного бар'єру у професійних комунікаціях; особистісне відчуження (деперсоналізація) - порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися при виконанні професійних обов'язків, та до професійної діяльності взагалі; психосоматичні та психовегетативні порушення - погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлади сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо. Отже, професійне вигорання – одне із важливих характеристик стану спеціаліста, що має визначальний вплив на його надійність.

3. Надійність працівника у типових та нетипових ситуаціях

Надійна професійна діяльність фахівця у типових ситуаціях ще не гарантує його надійності у незвичайних умовах, які певною мірою характерні для всіх видів сучасної професійної діяльності. Професійна діяльність у типових і надзвичайних умовах має певні специфічні особливості, що впливають на її ефективність. Це пов'язано з тим, що у звичайних умовах діяльності домінуючий мотив підвищує працездатність, а у надзвичайній – може звузити сприйняття і спотворити оцінку справжньої загрози. Тому дослідження проблеми професійної надійності сучасного спеціаліста передбачає спостереження за його діями як у типових умовах протікання діяльності, так і шляхом поміщення спеціаліста в нетипові для нього умови. Тому, перш за все, постає питання про визначення таких понять, як “ситуація”, “типова ситуація” та “нетипова ситуація”.

“Ситуація” одне з ключових понять професійної діяльності В літературних джерелах існують різні погляди на визначення поняття “ситуація”. Так, ситуацію можна визначити як певну сукупність відношень людини до світу, в яких вона переживає необхідність діяти певним чином . [6] Також це “сукупність зовнішніх умов, факторів, що впливають на людину і обумовлюють її діяльність поряд із суб'єктивними внутрішніми умовами”. [5] Виділяють такі нетипові ситуації професійної діяльності: аварійні ситуації - характеризуються раптовістю, несподіваністю, зміною стереотипу діяльності, емоційною напруженістю; надзвичайні ситуації - поділяються за причинними ознаками, що їх викликали: техногенного, та природного характеру, соціально-політичні військові; екстремальні ситуації – ситуації, об'єктивно-наявні обставини яких сприймаються працівником як небезпечні для життя і здоров'я.[2]

Типові ситуації та їх характеристики Діяльність у типових умовах протікання не пред'являє до особистості професіонала будь-яких підвищених вимог. Тому вона характеризується достатньою надійністю і оптимальною ефективністю. Характеристиками типової ситуації є: прийняття рішень в умовах достатності часу і несуперечливості інформації; стереотипна поведінка і, як наслідок, відсутність ризику щодо результатів рішень, прийнятих у процесі діяльності, емоціонально усталене тло діяльності [2]

Нетипові ситуації та їх характеристики Під нетиповою ситуацією розуміють специфічне поєднання умов професійної діяльності, яке характеризується: несподіваністю; дефіцитом часу та інформації на прийняття рішення; емоційною напруженістю; ризиком, що призводить до зміні стереотипу діяльності та впливає на її результати; за відсутності спеціальної підготовки знижує ефективність і надійність діяльності. У нетипових ситуаціях значно підвищуються вимоги до інтелектуальної і особливо емоційно-вольової сфери особистості. Робота у складних, відповідальних і неочікуваних ситуаціях вимагає високорозвиненого самовладання, уміння протистояти діям різноманітних об'єктивних і суб'єктивних стрес-факторів [2].

Види чинників, що призводять до виникнення нетипових ситуацій Природа чинників, що викликають нетипові ситуації, може бути різною. У загальних рисах ці чинники можна розподілити на такі види: чинники, котрі існують об'єктивно і не залежні від характеру діяльності (шум, температурні умови та ін.); чинники, котрі залежать від особистісних настанов і властивостей особистості (важке завдання, невизначеність інформації, що надходить, невпевненість в своїх силах); чинники, котрі є наслідком міжособистісної взаємодії та базуються на соціально-психологічних особливостях взаємодіючих суб'єктів у межах групи (психологічна сумісність, стратегія конфліктної поведінки); чинники, дія яких може бути компенсована знаннями, уміннями, навичками, ступенем готовності суб'єкта до конкретного завдання. [1]

Види нетипових ситуацій Виділяють такі види нетипових ситуацій: швидкоплинні – здійснюються в умовах жорсткого дефіциту часу та потребують інтенсивного прояву інтелектуальних функцій; довготривалі - потребують високої фізичної або психічної витривалості, мобілізованості, відповідальності і самостійності; з елементами невизначеності – пов'язані з проблемою вибору єдино правильного рішення з кількох можливих; ті, що вимагають негайної готовності до оперативних дій – потребують особливої уваги, швидкості реалізації психічних функцій, чіткої координації рухів, емоційної врівноваженості; ті, що пов'язані з надходженням хибної інформації – потребують високої професійної підготовки, досвіду; ситуації “домінантного стану” – пов'язані з перебуванням спеціаліста у стані слабкої реакції, що може призвести до негативних наслідків діяльності; потребують переключення уваги і виводу спеціаліста з неадекватного стану; критичні - характеризуються наявністю альтернативного вибору можливих результатів діяльності: перемога чи повна поразка [2].

Нетипові ситуації невизначеності Окремою групою науковці виділяють нетипові ситуації невизначеності. Представники західної психологічної науки розглядають невизначеність як таку, що може бути визначена через свою протилежність. Вітчизняні науковці розглядають поняття невизначеності у розрізі трьох категорій: недостовірності («ефект марева»), неоднозначності (ефект «нечіткості», «розпливчастості»), невідомості (рис. 3.1. [4, c. 96-97]) Рис. 3.1 – Класифікація ситуацій невизначеності

Недостовірність (невірогідність) означає, що наявна інформація не відображає реальні об’єкти з необхідною точністю (дані є приблизними або фіктивними). Неоднозначність (нечіткість) виникає при сприйнятті людиною явищ і процесів світу. Невідомість виникає внаслідок повної або часткової відсутністі інформації щодо певної проблемної ситуації. Причинами її можуть бути: неповнота інформації; неінтерпретованість інформації; неструктурованість інформації; несприйнятливість інформації [4, c.98].

Ще одна класифікація ситуацій невизначеності зроблена науковцем Л.П. Урванцевим. За нею мають місце такі види невизначеності: перцептуальна невизначеність, яка утворюється нечіткими межами між подразниками, їх малою інтенсивністю, ускладненими умовами сприйняття. невизначеність репрезентації, що породжується неодно значністю зв’язків між тим, що визначається, і його значенням. семантична невизначеність, що породжується неоднозначністю зв’язків між реаліями і мовними засобами, якими вона визначається. концептуальна невизначеність, що породжується неодно значністю понять і суджень, як правило, має своє вираження у ситуації вирішення «нечітко поставленої задачі» [3, c. 750].

Позитивні психологічні реакції Реакція людини на нетипову ситуацію є досить індивідуальною. Психогенні фактори можуть мати як позитивний, так і негативний вплив на психіку співробітника і результати його дій під час виконання професійних завдань. Найбільш характерними психологічними реакціями, що позитивно позначаються на діях персоналу в нетипових ситуаціях, є: активізація почуття обов’язку - це реакція морально підготовленого спеціаліста, який усвідомлює свої службові та громадські обов’язки; мобілізованість та активізація ділових мотивів - прояв усіх можливостей особистості і колективу для усунення значних труднощів, що виникли; концентрація всіх зусиль для успішного виконання завдання; підвищення пильності - готовність фахівця реагувати на швидкі зміни обставин; захопленість та азарт - переживання емоційного піднесення, гострого інтересу до труднощів, що виникають [2].

Негативні психологічні реакції До негативних психологічних реакцій, що знижують ефективність і надійність виконання професійних завдань, відносять: безтурботність – недооцінку наявних труднощів та імовірності невдачі, необережність, недостатню пильність і неготовність до труднощів; ейфорія – стан неприборканої радості, запалу, що супроводжується різким зниженням пильності і готовності до несподіваного; острах невдачі - домінування мотиву відходу від невдачі над мотивом досягнення максимально можливого успіху; дистрес – психологічне перенапруження, що дезорганізує психічну діяльність. розгубленість, нерішучість, загальмованість, сповільненість реакцій до подій, що відбуваються; зниження активності, наполегливості, завзятості при досягненні мети; почуття слабкості, втоми, виснаження сил. [2]

Раніше професіоналізм пов'язували з рівнем тренованості сенсорно-перцептивних (чуттєво-пізнавальних), мнемонічних (пов'язаних із запам'ятовуванням) та сенсомоторних функцій, з розвитком точності координації рухів тощо, то зараз більше уваги звертають на властивості особистості, пов'язані із мисленням, спостереженням, умінням швидко й точно орієнтуватися в обстановці, прогнозувати розвиток подій, планувати свою діяльність, з емоційною врівноваженістю та здатністю довільно регулювати свої стани. [1] Психологічна компетентність та професіоналізм як ознака надійної професійної діяльності стає важливою рисою сучасного управліця.

Задоволеність членів колективу різними аспектами членства в ньому (наприклад, відносини з колегами і керівниками, умови праці, заробітної плати тощо). Мотивація членів колективу (йдеться про їхнє бажання працювати і прагненні зберегти членство в колективі). Авторитет керівника в колективі. Самооцінка колективу (вона стосується цілого ряду важливих його характеристик і є загальний підсумок успішності його функціонування). [4] До психологічних критеріїв надійності управлінця відносяться:

Вплив мікросередовища Вплив макросередовища Психологічна готовність керівника до здійснення професійної управлінської діяльності Активність, мотиваційна готовність Інтерес до управлінської діяльності Ціллісне ставлення до професіоналізму діяльності Мотиви, цінності, потреби, цілі Уявний образ “Я” Наявність управлінських та психологічних знань, умінь та навичок Загальні та спеціальні здібності Професіоналізм діяльності та спілкування Професіоналізм керівника Професіоналізм управлінської діяльності Cтановлення та розвиток професійного “Я” Адаптація Виконання професійних ролей Розвиток ділових відносин самоосвіта, самовихован-ня Самоаналіз, самоконтроль Самоаналіз , самооцінка Акме керівника Акме управлінської діяльності Схема 1. Психологія надійності управлінської діяльності керівника

Психологічним механізмом, що допомагає побачити спонукальний вплив осмисленості вибору, його внутрішньою стартовою умовою є психологічна готовність індивіда до управлінської діяльності, яка передбачає:[3] наявність загальних і спеціальних здібностей, інтересу до управлінської діяльності; готовність до прийняття ризикових рішень, розв'язання складних завдань, подолання напружених ситуацій заради накресленої мети; готовність діяти в середовищі, що швидко змінюється; наявність спеціальних знань і вмінь; наявність уявного образу “Я” — уявлення про управлінську кар'єру; самооцінку, самоаналіз, самоконтроль.

Акмеологи виділяють інваріанти професіоналізму, що забезпечують високу стабільну надійність професійної діяльності, у їхньому числі: [2] розвиток антиципації, що проявляється в умінні точно, детально і надійно прогнозувати, передбачати розвиток ситуацій, що виникають у процесі виконання діяльності; високий рівень керування високою працездатністю, стресостійкістю, своїм станом постійної готовності до екстрених дій, здатності мобілізовувати свої ресурси у необхідний момент; уміння ухвалювати рішення, сміливість у прийнятті рішень; надійність рішень, їх своєчасність і точність, нестандартність і ефективність; креативність, що проявляється не тільки у високому творчому потенціалі, але й у спеціальних уміннях творчо вирішувати професійні завдання; висока й адекватна мотивація досягнень.

На основі аналізу науково-психологічної літератури виявлено, що в загальному розумінні поняття “ професійна надійність ” відображає безпомилковість виконання особистістю професійних обов'язків ( функцій) протягом необхідного часу при заданих умовах діяльності. Досягнення безпомилкового і своєчасного виконання дій та діяльності в цілому є результатом нормального, здорового функціонування різних підсистем організму та психіки людини. Джерела психологічної ненадійності можуть бути пов'язані з помилками у протіканні окремих психічних процесів , порушеннями саморегуляції психічних станів, недостатнім вираженням певних рис особистості.

Список використаних джерел ПИТАННЯ №1 1. Бодров В. А. Психология профессиональной пригодности : учеб. пособие для вузов / В. А. Бодров. – 2-е изд. – М. : Per Se, 2006. – 511 с. 2.Корольчук, М. С. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах : навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк . – К. : Ніка-Центр, 2006. – 580 с. 3.Котик І.О. Тілесно-зорієнтована психодіагностика особистісної надійності./ І.О.Котик//Горизонты образования . – 2011.-№1. – С.6-11. 4. Лебедєва С. Ю. Психологічне забезпечення професійної та функціональної надійності фахівців : монографія / С. Ю. Лебедєва, О. В. Тімченко. – Х. : ХНАДУ, 2005. – 326 с. 5.Лопатіна Н. В. Психологічні умови надійності праці професіонала / Н. В. Лопатіна // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. – № 5. – С. 175–180. 6.Трофимов Ю. Л. Інженерна психологія : навч. посіб. / Ю. Л. Трофимов.– К. : Либідь, 2002. – 304 с.

ПИТАННЯ №2 1. Карчевський І. Р. Психологічний зміст надійності діяльності особистості в особливих умовах / Карчевський І. Р. // Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. – 2008. - № 47. – С. 90-94. 2. Кісіль З. Р. Психологічна надійність професіонала як фактор протидії деформації / Кісіль З. Р. // Університетські наукові записки. – 2007. - № 4 (24). – С. 551-556. 3. Ломов, Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б. Ф. Ломов. - М.: Наука, 1964. - 443с. 4. Мерлин, В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности / В. С. Мерлин. - М.: Просвещение, 1986. - 253с. 5. Никифоров, Г. С. Надежность профессиональной деятельности // Психология : учебник/ Г. С. Никифоров. - М.: Проспект, 1999. - 484 с. 6. Нартова-Бочавер С. К. “Coping Behavior” в системе понятий психологии личности / С. К. Нартова-Бочавер // Психологический журнал. – 1997. – Т. 18. – № 5. – С. 20-30. 7. Никольская И. М. Психологическая защита у детей / И. М. Никольская, В. М. Грановская. – СПб.: Речь.-2000. – 507 с. 8. Отич Д. Д. Сучасні психологічні підходи до класифікації копінг-стратегій/ Дарія Отич // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2009. - №5. – С. 91-100. 9. Перегончук Н.В. «Професійне вигорання» як показник дезадаптованості педагогічних працівників / Н.В Перегончук. // Проблеми загальної та педагогічної психології,– К., 2003. - т.11 ч.6 - С.328-336.

ПИТАННЯ №3 1.Бодров В.А. Психология и надежность: человек в системах управления техникой. /В.А Бодров, В.Я. Орлов. – М.: Институт психологии РАН, 1998. – 288 с. 2. Корнещук В.В. Нетипові ситуації професійної діяльності та її надійність// Вісник Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького - №120, 2009. – С. 13 19. 3.Рождественський А.Ю. Категоріальний статус невизначеності в предметному полі наукових досліджень// Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України - №11, 2011. – С. 746-754. 4.Паляниця В. Конфлікти та ризики: прикладний аспект//Соціально-економічні проблеми і держава - №1 (3),2010. – С. 94-99. 5.Психолого-педагогический словарь для учителей и общеобразовательных учреждений /Автор-составитель В.А. Мижериков. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. 544 с. 6.Філосовський словник/За ред. В.І. Шинкарука. – 2-е вид., перероб. І доп. – К.: Голов. Ред. КРЕ, 1986. – с. 800.

ПИТАННЯ №4 1.Иванова, Е. М. Основы психологического изучения профессиональной деятельности / Е. М. Иванова.-М. :МГУ 1987. - 342с. 2.Лозниця В.С. Психологія менеджменту : навч. посіб. / Лозниця В. С. - К. : ТОВ “УВГПС ЕксСб”, 2000. - 512 с. 3.Кулініч О. І.  Психологія  управління / Кулініч О. І. – Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка, 2007. 4.Туник Е. Е. Определение административного стиля управления [электронный ресурс]  :  Туник Е. Е.  Режим доступу // http://vsetesti.ru/154, 2009.