Презентація на тему:
"Соціальна мобільність"

Соціальна мобільність

Соціальна мобільність - процес переміщення особи між ієрархічно й функціонально організованими елементами соціальної структури(класами , верствами, групами та категоріями населення, позиціями). перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої.

Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р.

Здійснити соціальну мобільність збільшити чи зменшити прибуток,владу, престиж у результаті переходу на іншу позицію, до іншої групи .

Типи соціальної мобільності вертикальна горизонтальна

Вертикальна - відносини , що виникають внаслідок переміщення індивіда або соціального об’єкта з одного соціального прошарку в інший

Горизонтальна – та ,що передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи і іншу, яка розміщена на тому ж рівні.

“ Канали вертикальної циркуляції ” деякі «ліфти» або «шляхи», якими дозволено індивідам переміщуватись вгору чи вниз, з одного прошарку в інший.

Сорокін виділяв 7 основних інститутів: Армія Школа Церква Сім’я Політичні Економічні організації Професійні

Види соціальної мобільності міжгенераційна внутрішньогенераційна

Внутрішньогенераційна мобільність  — це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Міжгенераційна мобільність — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями.

Соціальний портрет молоді: Життєві плани покоління та його цінності Рівень освіти; Професійна підготовка молоді; Рівень зайнятості молоді; Її місце на ринку праці.

Обираючи професію, молодь бажає мати: Високий прибуток Працювати за здобутою професією Орієнтована на цікаву роботу, що забезпечить престиж і кар’єру.

Тенденції соціальної мобільності в Україні: масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо; спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення; висхідні соціальні переміщення характерні для порівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти; зміна професії як складова стратегії виживання; примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації; рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у висхідному напрямку; стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.