Презентація на тему:
Моделювання населення: способи та проблеми

Моделювання населення Лекція 16-17 Глобальні проблеми народонаселення; моделі та моделювання населення. Прогнозування населення. Демографічна політика як засіб регулювання чисельності та якості населення

«Из всех глобальных проблем, волнующих человечество, вопрос роста народонаселения мира представляется одной из главных» С. П. Капиця

31 жовтня 2011 року чисельність населення світу досягла 7 млрд осіб

Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів росту населення залежить від багатьох факторів, зокрема від забезпечення всього населення житлом належної якості, повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуговування.

Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації с/г, без розвитку освіти, рішення соціальних питання.

Дослідження показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку більш низький, де більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, хоча у багатьох з них проводиться політика по регулюванню народжуваності, і навпаки, на лице її зниження при прогресивних економічних перетвореннях.

К 2100 году численность населения Земли превысит 10 миллиардов

Такі темпи росту дуже негативно позначаються на загальному рівні життя населення: 67 мільйонів дітей у світі не мають можливості здобути освіту, 925 мільйонів жителів планети відчувають хронічний голод. Бідність – зокрема, у Південно-Східній Азії близько 221 млн людей живуть за межею бідності – на 2$ на день.

Глобальні проблеми людства – комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості. Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.

Демографічна проблема (перенаселення) як ключова глобальна проблема світу викликає ….

1. Продовольчу проблему 2. Проблему нерівномірного розподілу населення 3. Проблему поширення хвороб соціального характеру 4. Проблему раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів світу, деградацію навколишнього природного середовища

А. Сміт вніс відомий вклад в розвиток теоретичних поглядів на народонаселення, зробив спробу визначити зміст дії економічного закону зростання населення. Д. Рікардо він темпи зростання населення пов’язував з масштабами накопичення капіталу, виявив також суперечність між зростанням населення і наявністю предметів споживання. К. Маркс сформулював закон народонаселення, властивий капіталістичному способу виробництва.

Томас Мальтус – автор першої в історії науки теорії народонаселення.. Він вперше зробив спробу дослідити динаміку зростання населення і соціально-економічних наслідків цього процесу в масштабах всієї планети. Деніс Медоуз – автор моделі меж зростання населення, отриманої в результаті моделювання зростання споживання ресурсів. Сергій Капиця – засновник феноменологічної математичної моделі гіперболічного зростання чисельності населення Землі.

Перша спроба оцінити динаміку чисельності населення і відповісти на пи тання, чи може Земля прогодувати всіх, хто на ній живе, пов'язана з ім'ям Томаса Роберта Мальтуса (1766-1834 рр.), який автор в швидкому рості населення передбачав згубні екологічні наслідки і причини убогості трудового народу.

Вивчаючи роботи філософів та економістів попередніх епох, він дійшов висновку, що люди розмножуються швидше, ніж ростуть умови існування, і якщо ріст насе лення нічим не обмежується, то кожні 25-30 років населення буде подвоювати ся. Розвиваючи ці ідеї, він прийшов до нового висновку, що плодючість бідняків – головна причина їх злиденного положення в суспільстві. Свої погляди він анонімно опублікував у 1798 р. у роботі "Досвід про народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства". Всього за життя вийшло 6 видань його книги.

Т. Мальтус стверджував, що чисельність населення збільшується в геометричній прогресії, в той час як продовольчі ресурси, необхідні для життя цього населення – в арифметичній. Таким чином, як би повіль но населення не зростало, лінія його росту перетнеться з прямою харчових ресурсів – арифметичною прогресією (на графіку – точка X). Коли чисельність насе лення досягне цієї точки, загальмувати його ріст зможуть тільки війни, злидні, хвороби та пороки.

Т. Мальтус вважав, що коли чисельність насе лення досягне цієї точки, загальмувати його ріст зможуть тільки війни, злидні, хвороби та пороки. В пізніших роботах Т. Мальтус пропонував інші способи «гальмування» чисельності населення: без шлюбність, удівство, пізні шлюби. Перенаселення в концепції Мальтуса – не тільки біда людства, але й благо, яке змушує багато численних та лінивих від природи робітників із-за конкуренції якісно працювати за невисоку платню.

Теорія Мальтуса стала предметом гострих дискусій – одні критикували автора за негуманність ідеї, інші стали його прихильниками. Послідовники Мальтуса в 20 ст. – мальтузіанці та неомальтузіанці, пояснюють бідність населення не рівнем розвитку продуктивних сил, а «природним законом природи», а соціально-економічну відсталість країн – надмірним ростом населення. В дійсності, помітна тенденція, що збільшення засобів існування викликає зростання народжуваності, на певному етапі переходить в протилежну – підвищення рівня життя веде до зниження народжуваності і не тільки до стабілізації чисельності населення, але й до зниження його чисельності.

Модель Денніса Медоуза, що висвітлена у роботі «Межі росту» (1972) і представлена на засіданні Римського клубу, повторює висновки Т.Мальтуса, була побудована на п'яти параметрах: чисельність населення Землі, індустріалізація, виробництво продуктів харчування, виснаження природних ресурсів забруднення навколишнього середовища. Кожен з них має свою динаміку розвитку і впливає на інші параметри.

Основною метою створення моделі було визначити, які із закономірностей поведінки будуть найбільш характерними для світової системи при її наближенні до меж зростання. Автори зазначали, що «У цій моделі світу нас цікавили тільки якісні характеристики поведінки системи «населення – капітал». Під характеристиками поведінки ми розуміємо певні тенденції змінних систем (чисельності населення, наприклад, чи рівня забруднення середовища) до зміни з плином часу».

Автори доповіді «Межі росту» показали, що «якщо існуючі тенденції зростання чисельності населення світу, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища, виробництва продуктів харчування і виснаження ресурсів залишаться незмінними, межі росту на нашій планеті будуть досягнуті протягом найближчих 100 років. Найвірогіднішим результатом цього стане раптове неконтрольоване зниження чисельності населення і об'єму виробництва».

Модель 1972 ігнорує технологічні розробки, які можуть запобігти руйнуванню навколишнього середовища, здатність вільних ринків, підлаштовуватися під мінливі ситуації завдяки своїй економічній гнучкості. Під впливом критики в модель були додані критерії впливу технологій: обмеження народжуваності, «зелені» технології в сільському господарстві, енергозбереження та інш.

У роботі «За межами росту» (1992) зроблений висновок, що «темпи використання людством багатьох важливих видів ресурсів і темпи виробництва багатьох видів забруднень вже перевищують допустимі межі. Без істотного зменшення по токів матеріальних і енергетичних ресурсів в найближчі десятиліття відбудеться неконтрольоване скорочення виробництва продуктів харчування, споживан ня енергії і промислового виробництва»

Моделі Т. Мальтуса і Д. Медоуза чітко показують наявність меж росту населення і виробництва, за якими починаються негативні наслідки для насе лення, чисельність якого зростає.

С. П. Капиця – доктор наук, професор, засновник феноменологічної математичної моделі гіперболічного зростання чисельності населення Землі та запропонував математичну модель світового демографічного процесу. Серед публікацій: Парадоксы роста: Законы развития человечества. Общая теория роста человечества: Сколько людей жило, живет и будет жить на Земле. Модель роста населения Земли и экономического развития человечества. Глобальная демографическая революция. Global population blow-up and after. The demographic revolution and information society.

Закон гіперболічного зростання чисельності населення Землі, як об'єктивно існуюча причинний зв'язок, що пояснює гіперболічне зростання, і виражається у формі абстрактного причинного закону, розробляється дотепер. Не існує загальноприйнятої теорії гіперболічного зростання. Всі існуючі теорії різняться тим, що в якості причини зростання пропонують якусь свою, єдину причину, відкидаючи всі інші. Закон зростання чисельності населення Землі виходить із емпіричної залежності, достовірність якої не викликає сумніву, так як підтверджена всіма подальшими дослідженнями. І яка полягає в тому, що чисельність населення Землі, протягом багатьох тисячоліть, росла відповідно до емпіричної гіперболи демографічного зростання.

Население мира от 2000 до Р.Х. до 3000 г. Предел роста 1 - население мира с 2000 г. д.н.э. согласно Бирабену . 2 - гиперболический рост и режим с обострением, характеризующий демографический взрыв, 3 - демографический переход, 4 - стабилизация населения, 5 - Древний мир, 6 - Средние века, 7 - Новая и 8 - Новейшая история. - чума 1348 года. - 2000 г.

На навпіллогарифмічній сітці експонентний ріст зображується прямою, яка ніяк не може описати розвиток людства за скільки-небудь значний період часу. На графіку зростання в міру наближення до демографічного переходу ясно видно стиснення історичного часу. Модель показує, що швидкість зростання населення не залежить від зовнішніх умов, пояснює причини того, що відбувається сьогодні різкого сплеску народжуваності ("демографічного переходу") і передбачає, що в найближчому майбутньому населення Землі зламається зростати, зупинившись на чисельності близько 14 мільярдів чоловік.

Найбільш стрімко зростає населення держав, що розвиваються. Експерти вважають, що до 2050 р. чисельність населення 49 найбідніших країн подвоїться і складе 1,7 мільярда. Якщо прогнози підтвердяться, то під загрозу буде поставлена реалізація одного з «завдань століття», що стоять перед міжнародним співтовариством. В 2000 р. була поставлена мета – до 2015 р. досягти зниження наполовину рівня бідності в країнах, що розвиваються. Проте до цих пір жодної з них не вдалося подолати бідність, оскільки рівень народжуваності залишався високим.