Презентація на тему:
Моя майбутня професія - лікар

Підготувала учениця 10 класу Пилипів Я.Д Вчитель: Кравоцюк А.С

Психічні і моральні якості медичного працівника Клятва лікарів. Відомі лікарі України. Історія професії лікаря.(Медицина у Стародавньому світі, часів Середньовіччя, часів Відродження .)

Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.

2. Збереження лікарської таємниці: - один із основних, фундаментальних морально-етичних принципів медицини, в якому проявляється діалектичне співвідношення особистого і суспільного.

3. Моральним орієнтиром у поведінці лікаря в складних ситуаціях, які виникають у процесі лікарської діяльності, є ствердження пріоритету цінності людського життя, цінності здоров’я.

4. Професія лікаря вимагає високої внутрішньої етичної культури. Довіра хворих... Медичний працівник - спокійний та впевнений проте не зарозумілий, рішучість і швидкість висновків та дій поєднуються в ньому з жахливістю, співчутливістю й водночас делікатністю. 

У своїх діях лікар керується Клятвою Гіппократа, також не змінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини.

 Беленький Є.Й., будучи протягом довоєнного та післявоєнного періоду єдиним акушер-гінекологом у районі, зарекомендував себе гарним діагностом та досвідченим оперуючим акушер-гінекологом. Ждан Вячеслав Миколайович – Академік Української Академії наук,  доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України

  Клєвацький Георгій Григорович – лікар-хірург райлікарні.         Григоровича Клєвацького і серед медичних працівників, і серед усього населення району. Його ім’я завжди згадується з пошаною і теплотою. Радевич Олег Леонідович -  лікар-хірург КарлівськоїЦРЛ, син Заслуженого лікаря Української УРСР Леоніда Васильовича Радевича

Медицина у Стародавньому світі Початки лікування виникли на найраніших стадіях існування людини. У стародавніх країнах Сходу набула розвитку т. з. жрецька, або храмова, медицина. Значних успіхів досягла медицина у античних державах (давньогрецький лікар Гіппократ, римський природознавець Клавдій Гален, александрійські лікарі Герофіл і Ерасістрат). Давньокитайська медицина використовувала понад 2000 лікарських засобів (женьшень, камфору та ін.), застосовувала метод голкотерапії. Високого рівня досягли в стародавній Індії анатомія і хірургія. Історія медицини

Медицина часів Середньовіччя Візантійська та арабська медицина збагатила світову медичну науку новими описами симптомів хвороб і лікарських засобів. Значну роль у розвитку медицини відіграв таджицький вчений Їбн-Сіна (Авіценна). У Русі-Україні поряд з монастирською медициною продовжувала розвиватися народна медицина. В 11—12 ст. в Переяславі та Києві, в 13 ст. у Львові були створені лікарні. Лікарською справою в Україні здавна займалися лікарі-емпірики («ліковці»), аптекарі («зелійники»), костоправи, цирульники.

Медицина часів Відродження Значний крок у розвитку медицини був зроблений в епоху Відродження (15—18 ст.). Швейцарський лікар Паранельс виступив з пропагандою медицини, що ґрунтувалася на досвіді та знаннях, запровадив у лікарську практику різні хімічні речовини і мінеральні води, в Україні 1617 р. був виданий трактат "Про теплики у Шклі" львівського автора Еразма Сикста. А. Везалій описав будову і функції тіла людини. Англійський лікар У. Гарвей створив учення про кровообіг.