Презентація на тему:
Юдеo-християнський дiалoг і сучасні проблеми людинолюбства

Юдеo-християнський дiалoг і сучасні проблеми людинолюбства Мирослав Маринович, президент Інституту релігії та суспільства УКУ, віце-ректор з питань призначення та місії УКУ

Вибір теми Перша частина лекції – конспект моєї книги “Ісус і Божий народ: юдеї і християни у спільноті спасіння” (Львів: Свічадо, 2009). Чому ця тема? Момент із розмови Кир Андрея з Давидом Кахане. Завдання за Єзекиїлом: Не лише юдеям слід усвідомити свою провину, а й неюдеї мають пізнати в цьому руку Господню: І народи взнають, що то за свої гріхи дім Ізраїля пішов на вигнання; за те, що віроломили зі мною… (Єз. 39:23). Але Irving Greenberg: No statement, theological or otherwise, should be made that would not be credible in the presence of the burning children. Юдео-християнський діалог – це важливий досвід розуміння мотивації юдеїв і християн.

Секуляризація мислення Секуляризація мислення християн: релігійні аргументи “за кадром”. Слова Рауля Гільберга. Cтатус “вибраного народу” втратив релігійну обгрунтованість і перетворився на претензії. Зникла релігійна перспектива долі євреїв, зокрема її циклічність. Секуляризація мислення юдеїв: трикутник Бог – Ізраїль – вороги перетворився у лінійне протистояння Ізраїль – вороги. Біблійний Йосиф до братів, які продали його в рабство: „Не ви мене сюди послали, а Бог” (Бут. 45:8). Новітній Йосиф сказав би своїм братам сьогодні: „Не ховайтесь за спину Бога! Це саме ви послали мене сюди!”.

Відмова від силуваного навернення юдеїв у християнство Nostra Aetate (1965): засудження переслідувань юдеїв поєднується з підтвердженням місійного обов’язку Церкви (п. 4). Роз’яснення Римської курії (1974), як тлумачити цю Декларацію. Заява Венеційської комісії (1977). Виступ Кард. Вальтера Каспера у Єрусалимі (2001). Едвард Кесслер: від місії до Ізраїлю до місії з Ізраїлем Консультативна зустріч у США: “Кампанії, націлені на навернення євреїв до християнства, більше не є богословськи прийнятними для Католицької Церкви”

Протести з боку християн Кардинал Евері Даллес: «У тексті, схоже, говориться, що можна євангелізувати без проголошення імени Ісуса». Роберт Дж. Шрайтер: „Це вперше Католицька Церква зрікається будь-якого права проводити євангелізацію серед певної групи людей”. Єпископ Андреас Ляун: “Це мало б означати, що Церква перетлумачила Євангеліє у діаметрально протилежний спосіб: „Ісус прийшов лише до поган””. Віра в те, що Ізраїль колись таки прийме Євангеліє, є наріжним каменем християнства, і його не можна витягнути без ризику для цілої споруди. Протестант Сесіл Робек-мол.: “Оголошувати „прозелітизмом” будь-яку євангелізацію юдеїв – ні я, ні жоден п’ятдесятник із цим не погодиться”. Месіанські юдеї: “Будь-які зусилля з боку християн виключити юдеїв зі свого євангелізму – хоч якими добрими намірами вони викликані – є формою духовного антисемітизму”.

Ще аргументи Секулярний аргумент: Юдеї зробили для утвердження принципу універсальности релігійної свободи надто багато, щоб тепер доводити, що з цього принципу є один виняток – самі юдеї. Церква могла б добровільно накласти мораторій на ведення місійної діяльности серед юдеїв, але не вдаватися до принципового заперечення самої можливости євангелізації серед юдеїв. Роберт Сміт: “Церква не може дискримінувати юдеїв, відбираючи від них Євангеліє, але так само вона не може ставитися до них як до просто людей без правдивої релігії. [...] Християнський підхід до юдеїв має починатися зі смиренного визнання їхнього місця в Божому плані...”.

Мої аргументи Це Добра Новина, виплекана в семітській культурі, була інкультурована в греко-латинську цивілізацію Європи, а не навпаки. Ізраїль не може прийняти еллінізоване християнство, тобто стати частиною Церкви. Євангелізація – точніше, реєвангелізація євреїв – принципово можлива (як повернення до своїх власних феноменів), тоді як навернення їх у європеїзоване християнство – вельми сумнівне. „Народи” у давньоюдейському розумінні – це грецькою = ethnē, близьке до івриту = goyim; тобто народи, інші, ніж Ізраїль. Наказ Ісуса у Мт. 28:19 зробити учнями „всі народи” набуває іншого значення. В часи апостолів „ніжка місійного циркуля” впиралася в Єрусалим; згодом – у Рим чи Константинополь. Ісус не заперечує можливість проповідувати Євангеліє серед юдеїв. Навпаки, і Ісус, і Павло ішли проповідувати передусім до синагоги. Апостол Павло: „ Бо я не соромлюся Євангелії, вона ж бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові” (Рим. 1:16).

Проблема двох народів Божих Досвід минулого: “Церква прийняла на себе роль і покликання нового Ізраїлю. Попередній Ізраїль зник, новий зайняв його місце” (Ганс Уко). Декларація Другого Ватиканського Собору Nostra Aetate (п. 4): „І хоч Церква є новим народом Божим, юдеїв не слід представляти як таких, що відкинуті чи прокляті Богом, що начебто випливає зі Святого Письма”. Папа Іван-Павло ІІ (1980): „Божий народ Старого Завіту, якого Бог ніколи не скасовував”. Православний Ів Дюбуа: „Ідея про те, що Бог дав обітницю Ізраїлю, а потім на місце ізраїльського народу поставив християнську Церкву з поган, є і богословськи, і морально неспроможною”. Папа Пій ХІ (1938): „Антисемітизм неприйнятний. Духовно ми всі – семіти”.

Юдейська пропозиція Мартін Бубер: „Щоб прийти до Бога, християнин не повинен пройти через єврейство, єврей не повинен пройти через християнство”. „Християни знають Бога і служать Йому через Ісуса Христа й християнську традицію. Євреї знають Бога і служать Йому через Тору і юдейську традицію” (Dabru Emet). Тут визнається те, про що говорилося лише в часи ранньої Церкви: „Почувши це, [юдеї] замовкли і хвалили Бога, кажучи: ‘Отже й поганам дав Бог покаяння, щоб мали життя!’”(Ді. 11:18).

Християнський відгук Версія окремих богословів: існують два „окремі, але рівні” народи Божі, обоє спасенні та призначені до слави. у св. Павла все-таки немає двох народів Божих: „Бо мені об’явленням дано пізнати таємницю... що погани співспадкоємці, і одне тіло...” Кардинал Евері Даллес: жодного автора Нового Завіту не можна тлумачити в такий спосіб, щоб звідти випливало, буцімто є два незалежні завіти – один для юдеїв, а інший для християн – і що вони йдуть паралельно до кінця історії

Спроба розв’язки Божий народ один, але він не гомогенний! Це ніби жива клітина, в якій є „ядро” – Ізраїль, вибраний Богом народ, родове тіло Христа, – і „цитоплазма” – колись поганські народи, які були приєднані до Його народу і стали містичним Тілом Христа Церква не мусить входити в Ізраїль на правах колективного прозеліта. І Ізраїль не мусить входити у Церкву на правах новонаверненого. Обидві частини належать до Тіла Христового, але кожна у свій специфічний спосіб. Ізраїль – родове Тіло Христа Церква – містичне Тіло Христа

Міжрелігійний діалог Перший в Україні юдео-християнський семінар в Українському католицькому університеті у Львові у 1999 році Єврейсько-польсько-українські літні табори примирення в Унівському монастирі (2004-2012) Зліва: Яків Блайх, головний рабин Києва й України Справа: тодішній патріярх УГКЦ Любомир (Гузар)

Долаючи історичні кривди з поляками Спільні молитви на польському та українському військових меморіалах на Личаківському цвинтарі у Львові (з 2003) Літургійний Акт примирення 2005 року між Римо-Католицькою Церквою Польщі та Українською Греко-Католицькою Церквою

Митрополит Шептицький і релігійні організації України Канада (квітень 2012): Делегація Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій. Мій виступ на симпозіумі «Шептицький: етичні рішення в екстремальних ситуаціях», організованому Інститутом східнохристиянських студій Університету св. Павла в Оттаві (25.04), можна прочитати тут: http://risu.org.ua/ua/index/studios/materials_conferences/47948/ Церемонію вшанування Митрополита Андрея на засіданні Палати представників Парламенту Канади можна подивитися тут: http://www.youtube.com/watch?v=DyAu_NxdqJo

Моральні проблеми людинолюбства Потрібна єдина моральна шкала для оцінювання людського болю: Ален Безансон: “Треба опиратися спокусі розглядати одну смерть як жорстокішу за своєю природою, ніж інша”. Лєшек Колаковський: «Хіба зек, що вмирав у Воркуті, мав почуватися задоволеним і щасливим від того, що він уникнув такої ж участі в Дахау?». Діяння Шептицького неможливо оцінювати лише в системі одноосібного зла – тобто лише нацистського. Їх слід оцінювати в системі бінарного зла – нацистського і комуністичного. Прагнення народу визволитись і від одного, і від другого слід вважати однаково легітимним та морально виправданим. Перекос в оцінках комунізму й нацизму не є етично й політично нейтральним: неспокутуваний злочин вертається новими випробуваннями.

Моральні проблеми людинолюбства Наше призначення від Бога та моральний обов’язок перед жертвами – на їхній невинній крові вибудувати храм єдності та порозуміння. Розколи і поділи не є нашим неминучим фатумом – фатумом є лише наша хронічна неспроможність примирити наші розбіжності. Бар’єри стають неподоланними, якщо міліє наш дух. Треба піднятись духом, «угору піднести серця». Духовна єдність України можлива й досяжна, якщо ми пошануємо біль одне одного й довіримось Богові любові та милосердя. Берел Родел: «Добро має бути вшановане за будь-яких обставин». Ми живемо в середовищі історичних фальсифікатів. Потрібна правда. Однак часом ми домагаємось правди, щоб звинувачувати винуватців наших жертв. Еміль Кастро: «Жертва не лише отримує реституцію. Вона володіє ключем до реального і фундаментального примирення…». Адже лише вона, жертва, може простити – злочинець цього зробити не може за означенням.

Уроки Шептицького Лінія між добром і злом проходить не через ідеологічну чи національну приналежність, а через людське серце (пор. Мт 15:16-20), в якому не тільки гніздиться гріх, а й міститься єдиний лік на нього – каяття і прощення. Щоб бути відповідальним за майбутнє, треба бути готовим піти на жертву. «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому законові поведінку!»

Кінець Щиро дякую за увагу Детальнішу інформацію про релігійне життя в Україні можна отримати на веб-сторінці Релігійної інформаційної служби України www.risu.org.ua