Презентація на тему:
Психологія просвітництва

Психологія епохи Просвітництва

ПЛАН

«Просвітництво – це вихід людини із стану неповноліття, в якому вона знаходиться з власної провини. Неповноліття є нездатністю користуватися своїм розумом без керівництва з боку кого-небудь іншого. Май мужність користуватися своїм власним розумом!» Іммануїл Кант

Просвітництво – це ідеологічна програма широкого соціального руху, який виступав за удосконалення людини і суспільства на основі розуму та успіхів у розвитку науки

Загальна характеристика психології епохи Просвітництва Особливо важливою для психології була поява в середині XVIII ст. першої власне психологічної школи – асоціанізму Загальновідомим у Європі стає термін «психологія» після виходу книг німецького психолога Христіана фон Вольфа «Емпірична психологія» (1732) і «Раціональна психологія» (1734) З’являються перші концепції, що пов’язують психіку з культурним або географічним середовищем, що дозволило вивести закони психіки із зовнішньої, соціальної або природної ситуації розвитку людини. Це сприяло подальшій розробці нових об’єктивних методів дослідження і розвитку галузей психології

Джордж Берклі (1685-1753) Здійснив спробу пояснення механізмів асоціації явища зорового сприйняття простору. Досліджував питання: яким чином людина сприймає просторові характеристики наочних об’єктів? На думку Берклі, ідеї (відчуття) – це певна самодостатня реальність, тільки і відома суб’єктові свідомості. Адже критерієм істини, так само, як і у Декарта, вважається ясність і виразність мого чуттєвого сприйняття, моїх відчуттів. «Існувати – означає бути у сприйнятті», «Річ – це комплекс відчуттів».

Давид Юм (1711-1776) Заперечував матеріальну і духовну субстанції, виражаючи таким чином позицію послідовного сенсуаліста: того, чого немає у відчуттях, просто не існує. Загальна світоглядна позиція Юма: «нічого на віру», «все лише через досвід» (під досвідом розумілися власні відчуття, тобто явища свідомості). Сподівався, що наука про людину може бути точною. Вибудував струнку систему свідомості:

Давид Юм (1711-1776) Враження наділені більшою силою і нестриманістю (це всі наші відчуття, емоції при першій їх появі у душі). Ідеї – це слабкі образи вражень у мисленні, міркуванні. При цьому Юма не цікавить питання походження відчуттів (вони виникають з невідомих причин), але обов’язковим є виведення ідей з вражень.

Давид Юм (1711-1776) Виділяв прості та складні ідеї. Складні ідеї не пов’язані напряму з досвідом. Розмірковування про механізми формування складних ідей привели Юма до обговорення ролі асоціацій, що лежать в основі мислення. Юм виділяв асоціації за: схожістю, контрастом, суміжністю в просторі й часі, причинним зв’язком.

Давид Юм (1711-1776) Юм був абсолютно переконаний у наявності загальних закономірностей роботи свідомості. Одним з ключових принципів роботи свідомості є принцип асоціації. Юм вперше виокремлює умови, при яких утворюються асоціації ідей (схожість, просторова й часова суміжність, причинність тощо)

Давид Гартлі (1705-1757) Гартлі почав розглядати асоціацію як єдиний механізм функціонування всієї свідомості, тобто розповсюдив принцип асоціації і на пояснення закономірностей емоційно-вольової сфери особистості Асоціація для Гартлі – не стільки духовний зв’язок ідей, як у Юма, а результат чисто матеріальних (фізіологічних) причин, «гіпотетичних вібрацій», що виникають у мозку під дією зовнішніх впливів.

Давид Гартлі (1705-1757) Структура психіки:

Давид Гартлі (1705-1757) Велике коло проходить від органів відчуттів через мозок до м’язів і визначає поведінку людини (рефлекторна дуга) Мале коло (розташоване у білій речовині) є основою психічного життя, процесів пізнання і навчання.

Давид Гартлі (1705-1757) Вібрація відділів мозку у великому колі викликає відповідну вібрацію у білій речовині мозку. Зникаючи у великому колі, дана вібрація залишає сліди в малому колі. Ці сліди – основа пам’яті людини. Від сили даних слідів залежить ступінь їх усвідомленості людиною, причому слабкі сліди взагалі не усвідомлюються. Таким чином, Гартлі розширив сферу психічного життя людини, включивши до неї не лише свідомість, а й несвідомі процеси.

Жюльєн Офре де Ламетрі (1709-1751) Ламетрі розглядав зовнішні умови як необхідний фактор функціонування психіки. Разом із тим, психічна реальність не є лише реакцією на впливи ззовні. Надзвичайно важливу роль у функціонуванні психіки відіграють певні внутрішні умови, під якими Ламетрі розумів потреби живого організму Потреби – рушійна сила людської поведінки і необхідна умова існування свідомості (це саме стосується і тварин)

Жюльєн Офре де Ламетрі (1709-1751) Ламетрі вказує на відмінності в потребах різних організмів. Істоти, позбавлені потреб, разом із тим позбавлені й розуму. Людина і тварина, наділені психікою і є активними організмами. Відмінності в організації живих тіл, у тому числі й людини, є результатом тривалого розвитку індивідів. Одним із перших почав досліджувати увагу, надавши їй специфічного статусу (не має власного продукту тощо)

Етьєн Бонно де Кондільяк (1715-1780) Використав в якості наочного прикладу статую, яку порівняв з людиною. Кондільяк позбавляє статую всіх ідей, залишаючи лише одну здатність – нюхове відчуття і показує, як крок за кроком з них виростає решта психічних функцій. Так, науковець доводить, що всі психічні функції є результатом індивідуального досвіду, який набувається, зокрема, при вихованні.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) На відміну від Д. Дідро, К.-А. Гельвеція, Руссо був переконаний в тому, що суспільство псує людину. Сама вона від природи є чесною і доброю Руссо привів до цілісної картини відомі на той час знання про дитину та її розвиток Виходив з теорії «природної людини», наголошуючи на природодоцільному характері навчання.

Періодизація психічного розвитку Ж-Ж. Руссо Від народження до 12 років (фізичний розвиток) Від 2 до 12 років (сенсорний розвиток) Від 12 до 15 років (цілеспрямоване навчання – природничі та точні науки) Від 15 і до повноліття (розвиток почуттів) – період «бурь і пристрастей»

Христіан Вольф (1679-1754) Вольфу належить заслуга розробки німецької психологічної термінології, що замінювала колишню, латинську. Є автором теорії, що отримала назву «психологія здібностей». Провідними положеннями психології здібностей були раціоналістичний підхід до пізнання й ідея спонтанної активності душі. Здібності – це прояви даної активності, причому головною вважалася здібність уявлення, що постала у вигляді пізнання і бажання.

Іммануїл Кант (1724-1804) У своїй концепції поняття апперцептивної активності (спонтанної) душі поєднав з апріорними знаннями (такими, що існували до досвіду, до початку процесу пізнання).

Іммануїл Кант (1724-1804) Явища можна пізнати за допомогою чуттєвого досвіду Речі в собі є непізнаваними за допомогою відчуттів, а отже, недоступними для пізнання взагалі (апріорні знання)

Іммануїл Кант (1724-1804) Спонтанна активність душі структурує досвід, отриманий завдяки відчуттям. Так, у теорії І. Канта з’явилося поняття трансцендентальної аперцепції (психічної активності, завдяки якій людина усвідомлює світ і себе постійними і цілісними) І. Кант був переконаний, що істинне знання можна отримати лише за допомогою експерименту У психології неможливе експериментальне дослідження, тому призначення даної науки – опис проявів психічного життя, а не їх пояснення

Іммануїл Кант (1724-1804) Етичний принцип, сформульований І. Кантом: людину не можна розглядати як засіб для досягнення цілі, вона сама є даною ціллю. Вважав, що існує обов’язковий для всіх етичний закон, якого всі мають дотримуватися через бажання відповідати ідеалу людини, а не прагнення користі Сформулював закон морального імперативу, згідно якому людина повинна вчиняти завжди так, щоб принципи, якими вона керується, могли стати всезагальними

Висновок XVIII ст. – період, коли почався процес формування психології як самостійної науки, окремої від філософії, розробки власного термінологічного апарату і методів дослідження. З виникненням асоціанізму (в Англії) можна говорити про існування самостійної психології. Починає відзначатися своєрідність у підходах до психологічної проблематики в різних наукових школах. Так, у французькій психології свідомості висуваються проблеми людських здібностей та їх ролі в розвитку природних задатків, з одного боку, і виховання, - з іншого. У німецькій психології домінуючими залишилися ідеї раціоналізму і ствердження активного характеру всіх пізнавальних процесів, пов’язаного з вродженою активністю душі.