Презентація на тему:
РОЗЛАДИ ВОДНОГО БАЛАНСУ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

РОЗЛАДИ ВОДНОГО БАЛАНСУ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ Лекція Гнатів В.В.

План лекції Клінічна актуальність теми Водні сектори організму в нормі, їх розрахунки Добова потреба організму у воді, методика обчислень Закон ізогідрії, механізми його забезпечення Закон ізоосмолярності, механізм його функціонування Види дизгідрій Клінічні ознаки гіпогідратацій Біохімічні критерії гіпогідратацій Клінічні ознаки гіпергідратацій Визначення дефіциту води в організмі Інфузійні середники, їх характеристика Способи та методики корекції дизгідрій у клініці Література

Клінічна актуальність теми Немає патологічного стану організму, який би не проявлявся порушеннями обміну води: на рівні організму, органу, тканин, окремих клітин Дизгідрії є абсолютними (гіпо- чи гіпергідратація) відносними (гіпо- чи гіпергідратація)

Вміст води в організмі людини в залежності від маси тіла (жирової клітковини)

Вміст води у різних тканинах організму

Водні сектори організму в нормі, їх розрахунки Тіло дорослої людини на 60 % складається з води. Вона міститься: у клітинах (40 % від маси тіла), заповнює міжклітинний простір (15 % від маси тіла) заповнює судинне русло (5 % від маси тіла). Оскільки вода порівняно легко дифундує із судинного русла в міжклітинний простір, прийнято вважати їх єдиним сектором, вміст води в якому становить 20 % від маси тіла (15 %+5 %). Загальний об’єм води = МТ х 0,6 (л) Об’єм води внутрішньоклітинної = МТ х 0,4 (л) Об’єм води позаклітинної = МТ х 0,2 (л)

Добова потреба організму у воді, методика обчислень: В організм людини вода потрапляє при питті та їжі, всмоктуючись через слизову шлунково-кишкового тракту, в об’ємах 2-3 літрів протягом доби. Крім того, в процесі засвоєння жирів, білків та вуглеводів у тканинах утворюється ще близько 300 мл ендогенної води. Виділяється вода з сечею (1,5-2 л), з каловими масами (300 мл); випаровується через шкіру та дихальні шляхи (300-1000 мл – так звані перспіраційні втрати).

Закон ізогідрії, механізми його забезпечення Регуляція обміну води в організмі (схема)

Закон ізоосмолярності, механізм його функціонування Осмолярність – концентрація кінетично активних часточок в 1 літрі розчину (води). Вона вимірюється одиницями – міліосмолями на літр (мосм/л). В нормі осмолярність плазми, міжклітинної та внутрішньоклітинної рідини однакова і становить 285-310 мосм/л. Ця величина є однією з найважливіших констант організму, що забезпечує збереження життя. Адже зміна осмолярності в одному з секторів неминуче призводить до перерозподілу води, яка переходитиме в сектор з вищою осмолярністю. Відповідно виникне надмір води (гіпергідратація) даного сектора із зневодненням іншого сектора. Осмолярність плазми вимірюється осмометром. Осмолярність плазми можна обчислити згідно формули: Осм = 1,86хNa + Гл.+ Сеч.+10 (мосм/л), де Na –вміст іонів натрію в плазмі (ммоль/л), Гл. – вміст глюкози (ммоль/л), Сеч. – вміст сечовини в плазмі (ммоль/л).

Види дизгідрій В залежності від осмолярності плазми розрізняють гіпогідратацію: ізотонічну, гіпертонічну гіпотонічну гіпергідратацію: - ізотонічну, гіпертонічну,гіпотонічну

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ГІПОГІДРАТАЦІЙ Гіпогідратацію спричинюють: надмірне потовиділення при високій температурі,задишка, проведення штучної вентиляції легень без зволоження дихальної суміші, втрата рідини через шлунково-кишковий тракт (при блювотах, проносах, через нориці),крововтрати, опіки; надмірне вживання сечогінних середників,надмірне виділення сечі (поліурія), різке обмеження поступлення рідин ентеральним та парентеральним шляхом (при коматозних станах, у післяопераційному періоді), патологічний перерозподіл рідини в “третій простір” (в зону запалення, у травмовані тканини). Ознаки гіпогідратації: зниження маси тіла, тургору шкіри, тонусу очних яблук; сухість шкіри та слизових; зниження центрального венозного тиску, серцевого викиду та артеріального тиску (можливий ортостатичний колапс),зниження діурезу, запустіння периферичних вен; порушення мікроциркуляції (тривале існування білої плями після натискування на шкіру, зниження температури шкіри). Для внутрішньоклітинної гіпогідратації характерна також спрага, розлади притомності.

Біохімічні критерії гіпогідратацій зростання гемоконцентраційних показників: - гематокриту, - гемоглобіну, - білка, - еритроцитів

Гіпертонічна гіпогідратація

Ізотонічна гіпогідратація

Гіпотонічна гіпогідратація

Клінічні ознаки гіпергідратацій Гіпергідратація виникає при: надмірному вживанні рідин, неоправданій інфузійній терапії, нирковій, серцевій недостатності, порушенні регуляторних механізмів виділення води, “безбілкових” набряках Ознаки гіпергідратації: зростання маси тіла, поява периферичних набряків, транссудація рідини в порожнини тіла (плевральну, черевну), підвищення артеріального тиску та центрального венозного тиску. При внутрішньоклітинній гіпергідратації у хворих виникає також нудота, блювання, прояви набряку мозку (сопор, кома). При лабораторних дослідженнях виявляють зниження гемоконцентраційних показників.

Гіпертонічна гіпергідратація

Ізотонічна гіпергідратація

Гіпотонічна гіпергідратація

Визначення дефіциту води в організмі Ізотонічна гіпогідратація VН2О= 0,2 МТ · (Нtхв.-0,4 ) (л), 0,4 Гіпертонічна гіпогідратація V Н2О= 0,6 МТ· (Nа+ хв.-140) ( л ), 140 Гіпотонічна гіпогідратація Na+ =(140 – Na+ хв.) · 0,2 МТ (ммоль)

Інфузійні середники, їх характеристика Ізотонічні: 0,9 % р-н натрію хлориду, р-н Рінгера, р-н Рінгер-лактата, 5 % р-н глюкози, р-н Гартмана, р-н Лаборі, нормосоль Гіпертонічні: 4 % р-н натрію гідрогенкарбонату, 10 % р-н натрію хлориду, 7,5 % р-н натрію хлориду, 10,20,40 % р-ни глюкози Гіпотонічні: 0,45 % р-н натрію хлориду, 2,5 % р-н глюкози

Способи та методики корекції дизгідрій у клініці Корекція гіпогідратації: правило 4-х катетерів, ентеральне введення рідини (методика раннього післяопераційного зондового харчування), - введення рідин через пряму кишку, внутрішньокісткова інфузійно-трансфузійна терапія, інфузійна терапія у підшкірну клітковину Корекція гіпергідратації: обмеження надходження води в організм, стимуляція сечовиділення, лікувальна діарея, дренування порожнин, виповнених трансцелюлярною рідиною, застосування потогінних засобів, екстракорпоральний метод (ультрафільтрація)

Література Бунятян А.А., Рябов Г.А., Маневич А.3. Анестезиологя и реаниматология.-М.: Медицина, 1984.- 432 с. Зильбер А.П. Клиническая физиология в анестезиологии и реаниматологии. М.: Медицина, 1984.- 479 с. Ковальчук Л.Я., Гнатів В.В., Бех М.Д., Панасюк А.М. Анестезіологія, реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. Тернопіль, “Укрмедкнига” 2003 – 325 с. Ковальчук Л.Я., Бех М.Д., Гнатів В.В. Корекція зрушень водно-солевого та кислотно-основного балансу. Методична розробка. Тернопіль, 1994.- lie. Ковальчук Л.Я., Бех М.Д., Гнатів В. В. і інш. Інфузійно-трансфузійна терапія в хірургії. Методична розробка. Тернопіль, 1994.- 17с. Михельсон В.А. Детская анестезиология и реаниматология –Москва “Медицина” Основы реаниматологии /Под ред. В.А.Неговского.-Ташкент: Медицина, 1977.- 600 с. Посібник для практичних занять з анестезіології та реаніматології т. I , II /за ред. Л.В.Усенко/ К.: Здоров'я, 1993, 1995 р. Справочник по анестезиологии и реаниматологии /под ред.А.А.Бунятяна/М.: Медицина, 1982.- 396 с. Зайко Н.Н. Патологическая физиология.- К.: Вища школа, 1977.-605 с. Реаниматология /под ред. Г.Н.Цыбуляка/.- М.: Медицина, 1976.-391 с. Рябов Г.А. Критические состояния в хирургии.- М.:Медицина, 1979.- 319 с. Сметнов А.С., Петрова Л.И. Неотложные состояния в клинике внутренних болезней.- М.: Медицина, 1977.- 224 с. Терновой К.С., Бутылин Ю.П., Бобылев Ю.И. Неотложные состояния. Атлас. К.: Здоров'я, 1984.- 262 с. Чепкий Л.П., Жалко-Титаренко В.Ф. Анестезиология и реаниматология.- К.: Вища школа, 1983.- 351 с. Шанин Ю.Н., Волков Ю.И., Костюченко А.Л., Пляшков В.Т. Послеоперационная интенсивная терапия. - Л.:Медицина, 1978.-220 с. 15.Хартиг В. Современная инфузионная терапия. Парентеральное питание.- М.: Медицина, 1982.- 496 с. Ленинджер А. Биохимия.- М.: Мир, 1984.- 957 с. Подлеш И. Анестезия и интенсивная терапия у новорожденных и детей.- К.: Здоров'я, 1979.- 373 с. Шустер Х.П., Шепборн X., Лауэр X. Шок. М.: Медицина, 1981.- 112 с. Marino P.L. Интенсивная терапия (пер. с англ) ГЭОТАР Медицина,1999.-639 с.

Дякую за увагу