X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ І ДИСЦИПЛІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Завантажити презентацію

ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ І ДИСЦИПЛІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ І ДИСЦИПЛІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Слайд 2

Вступ 1. Поняття і система способів забезпечення законності. 2. Контроль та його види. 3. Нагляд та його види. Висновок Список використаної літератури Зміст

Слайд 3

У загальнотеоретичному розумінні "законність" розглядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві і державі. Її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру. У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і заснована на ньому. Юридичні норми є обов'язковими для всіх і доти, поки вони не змінені або не відмінені, всі державні і недержавні структури, їх представники, формування громадськості, громадяни України та іноземці зобов'язані суворо їх дотримуватися. Отже, мета з’ясувати, що таке законність та опанувати систему таких засобів забезпечення законності, як контроль і нагляд. Вступ

Слайд 4

1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА СПОСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ.

Слайд 5

Таким чином, законність, по-перше, передбачає наявність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об'єктивні закономірності суспільного розвитку, по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів і заснованих на них інших правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями.

Слайд 6

Законність у сфері державного управління ґрунтується на таких принципах: загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах; єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави; неприпустимості протиставлення законності і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності. Даний принцип не виключає творчого розуміння закону і законності, а саме передбачає, що будь-який варіант рішення при застосуванні закону повинен обов'язково здійснюватися в рамках правових приписів.

Слайд 7

Законність у діяльності державного апарату виявляється у такому: всі рішення, що приймаються державним органом, повинні відповідати чинному законодавству; рішення, що приймаються державним органом, не повинні виходити за межі повноважень цього органу, тобто вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до його компетенції; усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам; взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об'єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями (органи самоорганізації населення) здійснюються у межах взаємних прав і обов'язків, які визначені на законних підставах.

Слайд 8

Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. В ній розуміють, по-перше, загальні умови або передумови законності; по-друге, спеціальні юридичні або організаційно-правові засоби забезпечення режиму законності. До загальних належать політичні, економічні, організаційні, ідеологічні умови, що існують у державі. Найважливішими політичними передумовами законності є: а) режим демократії; б) широка гласність.

Слайд 9

Спеціальні юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються в функціонуванні особливого державно-правового механізму, який складається з: а) організаційно-структурних формувань; б) організаційно-правових методів. це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов'язок по підтриманню і зміцненню режиму законності. це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності.

Слайд 10

В юридичній теорії і практиці ці організаційно-правові методи прийнято називати способами забезпечення законності. Залежно від змісту, характеру, особливостей застосу¬вання, юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів Із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності. Практика свідчить про те, що застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.

Слайд 11

2. КОНТРОЛЬ ТА ЙОГО ВИДИ.

Слайд 12

Контроль є одним з найбільш поширених і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції. Аналіз існуючої практики свідчить, що контрольна діяльність містить такі елементи: • визначення характеру і строків контрольних заходів; • залучення до контролю спеціалістів, представників громадськості; • аналіз підсумків контролю, формування висновків і прийняття рішень; • розробка заходів по виконанню прийнятих рішень, вибір шляхів, форм, методів їх реалізації.

Слайд 13

Що стосується рішень, то вони мають бути конкретними, їх важливо своєчасно довести до виконання, а також пояснити виконавцям. Контрольні органи повинні надавати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень; вони ж зобов'язані систематично аналізувати хід роботи по Їх виконанню.

Слайд 14

1) підзаконною, тобто контроль має здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів; 2) ) систематичною, тобто нести регулярний характер; 3) своєчасною, тобто проводитися своєчасно, що знач¬но підвищує його ефективність; 4) всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів; 5) глибокою, тобто перевірці повинні підлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущення; 6) об'єктивною, тобто виключати упередженість; 7) гласною, тобто її результати повинні бути відомі тим, хто підлягав контролю; 8) результативною (дієвою). До контрольної діяльності висувається цілий ряд вимог, згідно з якими вона повинна бути:

Слайд 15

У юридичній теорії та практиці прийнято класифікува¬ти контрольну діяльність на види. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору критерію, на підставі якого здійснюється класифікація. Вибір же критерію бага¬то в чому зумовлений потребами практики. Саме тому ві¬домо досить багато класифікацій контрольної діяльності. Найчастіше пропонуються такі класифікації: а) залежно від місця суб'єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види конт¬ролю; 1) контроль з боку органів законодавчої влади (пар¬ламентський контроль); 2) контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль); 3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль); 4) контроль з боку органів центральної вико¬навчої влади; 5) контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади; 6) контроль з боку органів судової влади; 7) контроль з боку органів місцевого само¬врядування; 8) контроль з боку громадськості (громад¬ський контроль); б) залежно від адміністративно-правової компетенції суб'єкта виділяють: 1) загальний контроль; 2) відомчий контроль; 3) надвідомчий контроль; в) залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють: 1) попереджувальний контроль; 2) подальший контроль; 3) поточний контроль. г) залежно від спрямованості контролю виділяють 1) зовнішній контроль; 2) внутрішній контроль; д) залежно від призначення контролю виділяють: 1) за¬гальний, що охоплює всі сторони діяльності суб'єкта, що контролюється; 2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

Слайд 16

Крім перелічених, існують й інші класифікації контрольної діяльності. Зупинимося на видах контролю, які детерміновані місцем суб'єкта в системі державних органів (перша класифікаційна група). 1. Контроль з боку органів законодавчої влади (нормативний контроль). Це вид контролю, який здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими відповідно до неї нормативними актами з даного питання. Згідно з Конституцією України Верховна Рада здійснює контроль за: виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85); • діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85, ст. 87, ст. 113); • використанням наданих Україні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85); • додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101). Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує постійно діючі і тимчасово діючі структури. До постійно діючих належать Рахункова палата і Уповно¬важений Верховної Ради з прав людини. Рахункова палата здійснює від імені Верховної Ради контроль за використанням засобів Державного бюджету (ст. 98 Конституції). Вона функціонує на підставі Закону України "Про рахункову палату" (в ред. від 14 січня 1998 р.) як постійно діючого, незалежного від будь-яких органів держави, органу контролю, який створюється Верховною Радою, підзвітний та підконтрольний їй.

Слайд 17

2.Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль). Будучи главою держави. Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх струк¬турах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави. Він має право відмінити акти Кабінету Міністрів Украї¬ни, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Прези¬дент є гарантом додержання Конституції України, забезпе¬чення прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Кон¬ституції)- Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент може створювати необхідні дорадчі, консультативні та інші допоміжні органи та служби.

Слайд 18

3. Контроль з боку громадськості (громадський контроль). Громадський контроль як засіб забезпечення законнос¬ті в діяльності виконавчо-розпорядчих органів суттєво відрізняється від усіх інших видів контролю. Ця відмінність полягає насамперед у тому, що громадський контроль не має державно-владного змісту. Тому рішення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер. Важливою формою безпосередньої участі населення в місцевому самоврядуванні є загальні збори громадян за місцем проживання. Такі збори проводяться відповідно до "Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні", затвердженого Верховною Радою України 17 грудня 1993 р. Вони проводяться за необхідності, але не рідше одного разу на рік (ст. 4). На цих зборах можуть заслуховуватись інформації голів місцевих Рад, керівників Їх органів, а також звіти керівників підприємств, організацій, установ, які належать до комунальної власності. Тут же може обговорюватися поведінка осіб, що порушують громадський порядок (ст. 6). Збори мають право звертатися з пропозиціями до відповідної Ради, державних органів, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій. Ці пропозиції повинні бути розглянуті в місячний термін. Про результати розгляду повинні бути поінформовані ініціатори зборів.

Слайд 19

3. НАГЛЯД ТА ЙОГО ВИДИ.

Слайд 20

Адміністративний нагляд – це здійснення спеціальними державними структурами цільового спостереження за дотриманням виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами. Його суб'єктами є спеціально створені з цією метою державні структури: а) інспекції; б) міліція.

Слайд 21

Усі інспекції залежно від компетенції можна поділити на дві групи: 1) ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру (ДАІ, Держпожнагляд тощо); 2) ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої функції тільки в межах того чи іншого відомства (інспекція польотів ци¬вільної авіації. Інспекція особового складу тощо). Інспекції, що мають повноваження міжвідомчого (надвідомчого) характеру, є державними інспекціями. Вони здійснюють свої функції у межах наданої компетенції незалежно від відомчої підпорядкованості об'єктів. Державні інспекції. Система державних інспекці