Презентація на тему:
Поняття про синтетичну теорію еволюції. Особливості дії еволюційних факторів у популяціях людей.

Синтетична теорія еволюції. Особливості дії еволюційних факторів у популяціях людей. Біосфера як система, що забезпечує існування людини

Питання: 1. Синтетична теорія біологічної еволюції як синтез дарвінізму і популяційної генетики. 2. Біологічний вид, його критерії. 3. Популяції – головні складові одиниці виду. 4. Поняття про мікроеволюцію. Популяція – елементарна одиниця еволюції. 5. Елементарні еволюційні фактори. 6. Генетична гетерогенність природних популяцій. 7. Генетичне обтяження в популяціях.

Жан Батіст Ламарк Чарльз Дарвін (Jean Baptiste Lamarck) (1744-1829) (Charles R. Darwin) (1809-1882).

Еволюція (лат. evolutio) - розгортання М. Хейл, 1677, Шарль Бонне,1762 Еволюція органічного світу (біологічна, органічна еволюція) – процес історичного розвитку живої природи

Біологічна еволюція – це історичний процес розвитку живої природи, який супроводжується ускладненням організації організмів, рідше спрощенням їх організації, що в цілому послужило причиною виникнення великого різноманіття органічного світу.

М е т а ф і з и ч н и й світогляд к р е а ц і о н і з м Карл Лінней (1707-1778), визнаючи реальність видів, писав: "Species tot numeramus, quot diversae formae in principio createa sunt" (ми налічуємо стільки видів, скільки різних форм було створено спочатку). Т р а н с ф о р м і з м Найбільш відомі: Р.Гук, Ж. Ламберті, Д.Дидро, Ж.Бюффон, Еразм Дарвін, І.В.Гете, О.Каверзнев, К.Ф.Рульє ... Першу цілісну еволюційну теорію розробив французький вчений Жан Батіст Ламарк (1744-1829), її основні положення викладені у праці "Філософія зоології" (1809). Додарвінівський період

Додарвінівський період М е т а ф і з и ч н и й с в і т о г л я д к р е а ц і о н і з м Карл Лінней (1707-1778), визнаючи реальність видів, писав: "Species tot numeramus, quot diversae formae in principio createa sunt" (ми налічуємо стільки видів, скільки різних форм було створено спочатку). Т р а н с ф о р м і з м Найбільш відомі: Р.Гук, Ж. Ламберті, Д.Дидро, Ж.Бюффон, Еразм Дарвін, І.В.Гете, О.Каверзнев, К.Ф.Рульє ... Першу цілісну еволюційну теорію розробив французький вчений Жан Батіст Ламарк (1744-1829), її основні положення викладені у праці "Філософія зоології" (1809).

Дарвінівський період Наукову теорію еволюції обґрунтував англійський вчений Ч. Дарвін (1809-1882), її положення викладені у праці "Походження видів шляхом природного добору або виживання обраних порід у боротьбі за життя" (1859). Рушійні сили еволюції: мінливість і спадковость, боротьба за існування, природний добір.

Період кризи дарвінізму (генетичний антидарвінізм) Гуго де Фріз - мутаційна теорія еволюції - аутогенез (1901-1903), за якою нові види утворюються стрибкоподібно шляхом виникнення мутацій, без природного добору й незалежно від зовнішнього середовища. Раніше подібне виказував С. І. Коржинський (1861-1900). У. Бетсон висунув гіпотезу "присутності-відсутності", за якою еволюція - це "розпакування" початкового генокомплексу і його послідовне спрощення шляхом втрати домінантних генів. Дж. Лотсі (1916) абсолютизував еволюційну роль комбінативної мінливості й на цій основі запропонував теорію еволюції шляхом гібридизації - гібридогенез. В. Йогансена (1857-1927) “Про успадкування в популяціях і чистих лініях" (1903). Йогансен у дослідах встановив неефективність природного добору в чистих лініях, що свідчило проти основи еволюційної теорії - ролі природного добору.

Післядарвінівський період (створення синтетичної теорії еволюції) С.С. Четвериков (1926) "Про деякі моменти еволюційного процесу з погляду сучасної генетики" дрейф генів - Р. А. Фішер (1930) і С. Райт (1931). М.П. Дубінін, Д.Д. Ромашов - генетико-автоматичні процеси. М. В. Тимофєєв-Ресовський (1900-1981) - елементарне еволюційне явище й елементарний еволюційний матеріал (мутації). Ф.Г. Добжанський (1900-1975) - роль міграції та ізоляції в еволюційному процесі. І.І. Шмальгаузен (1884-1963) - форми природного добору і боротьби за існування; дослідив співвідношення між онтогенезом і філогенезом, основні напрями еволюційного процесу. М. І. Вавілова (1887-1943) - центри походження культурних рослин.

Синтетична теорія еволюції сформувалася на початку 40-х років 20 століття. Від того часу біологія перейшла на молекулярний рівень генетичних досліджень Значення синтетичної теорії еволюції полягає у заміні типологічного мислення, за яким елементарною одиницею еволюції вважалася особина (індивідуум), на популяційне, що грунтується на визнанні популяції як елементарної одиниці еволюції. Синтетична теорія еволюції показала неспроможність попередніх еволюційних теорій пояснити еволюційний процес дією лише одного еволюційного фактора. За цією теорією, еволюція є результатом взаємодії всіх елементарних еволюційних чинників при інтегруючій і спрямовуючій ролі природного добору.

2. Біологічний вид, його критерії Термін “вид” увів у науку англійський ботанік Джон Рей (1693). За часів К.Ліннея вид був прийнятий за основну одиницю систематики рослинного і тваринного світу (1735). За сучасною уявою – види реальні, характеризуються певними біологічними властивостями, мають єдину генетичну програму і складаються з популяцій.

Вид-дискретна одиниця живої природи, репродуктивно ізольована від інших видів, здатна до самовідтворення й еволюції. В ієрархічній системі рівнів організації органічного світу він утворює популяційно-видовий рівень. Вид – категорія історична. Вид являє собою якісний етап еволюції і реально існує на цьому етапі, допоки не зміняться умови.

Вид – діалектично суперечливий Як результат еволюції – вид дискретний, репродуктивно ізольований від інших видів, стабільний, цілісний, пристосований до певних умов середовища. Як етап еволюції – вид динамічний, лабільний, має розпливчасті межі, здатний змінюватися, пристосовуватися до мінливих умов середовища, еволюціонувати

Універсального визначення виду не існує, що пояснюється величезною різноманітністю видів. Вид – сукупність особин, які подібні між собою за головними морфологічними, функціональними, генетичними та іншими ознаками (критеріями), мають спільне походження, населяють певний ареал , вільно схрещуються у природі між собою та дають плодюче потомство. Критерії виду: морфологічний, фізіологічний, біохімічний, генетичний (вид – найменша неподільна генетична закрита система), географічний, екологічний, етологічний

Структура виду: ареал виду 1 популяція 3-я П. 2-я популяція 4-а П.

Новий вид виникає з популяції або групи популяцій батьківського виду Генофонд популяції є складовою генофонду виду, який генетично різноманітніший за генетичну інформацію окремої популяції або групи популяцій. Вид – якісний етап еволюції, проте він еволюціонує через популяції.

Основні критерії виду – генетична єдність (генофонд) та репродуктивна ізоляція, яка забезпечується унікальністю каріотипу.

Популяція – елементарна структурна одиниця виду та еволюції На відміну від виду, який є генетично закритою системою, популяція – генетично відкрита система. Популяція здатна до самовідтворення, самооновлення і саморегуляції. Популяція – одиниця еволюції. Окрема особина немає еволюційної долі.

Популяція –– мінімальна група особин виду, яка здатна до самовідтворення, існує на певній території (ареалі) протягом багатьох поколінь Популяції характеризуються: 1) загальними морфологічними критеріями, які змінюються у межах норми реакції та комбінативної мінливості; 2) екологічними характеристиками: - розмірами популяційних ареалів, - чисельністю, - віковим складом, - статевим складом. 3) генетичними показниками: генофонд, алелофонд, гетерогенністю (генетичним поліморфізмом), генетичною єдністю та цілістністю.

Ідеальні та реальні популяції Генофонд популяції – це різноманітність елементарних спадкових ознак у межах сукупності особин, які складають популяцію. Мутаційний процес і потік генів створюють у популяції мінливість за окремими генами.

Кожна популяція характеризується специфічним генофондом з властивим тільки їй співвідношенням частот різних алелів та з різним характером мінливості Завдяки дії природного добору популяції набувають оптимальної пристосованості до умов існування та стійкості до зміни цих умов. Це забезпечується широтою норми реакції генотипів і генетичною гетерогенністю популяцій.

У 1908 році Дж. Харді та Г. Вайнберг сформулювали закон популяційної генетики В популяції з безмежно великою кількістю особин, які вільно схрещуються при відсутності мутацій, вибіркової міграції організмів з різними генотипами і тиску природного добору частоти алелів зберігаються із покоління в покоління.

Закон був записаний двома співвідношеннями: Перше положення (постулат): р + q = 1, де р –– частота домінантної алелі гену (А); q –– частота рецесивної алелі (а). Сума частот алелів одного гену в даній популяції є величиною постійною.

Друге положення: (р + q) 2 = 1, тоді р2 + 2рq + q2 = 1, де р2 –– частота гомозигот за домінантними алелями гену (АА); 2рq –– частота гетерозигот (Аа); q2 –– частота гомозигот за рецесивними алелями гену (аа). Сума частот генотипів за одним геном в даній популяції є величина постійна.

Берштейн (1924) аналіз поліморфних генів: р + q + r = 1, де р –– частота гену ІА ; q –– частота гену ІВ ; r –– частота гену ІО (р + q + r)2 = 1, p2 + 2pq + 2pr + q2 + 2qr + r2 = 1 Підставляємо частоти фенотипів груп крові АВО, які встановили в популяції і тоді: q = 1 – √O + A p = 1 – √O + B r = √O, де О –– частота фенотипу І(О) групи крові; А –– частота ІІ(А) групи крові; В –– частота особин з ІІІ(В) групою крові.

Популяцією людей називають групу людей, які населяють спільну теріторію і вільно всупають у шлюб. Демографічними характеристиками людських популяцій є такі показники: Ч и с е л ь н і с т ь Н а р о д ж у в а н і с т ь С м е р т н і с т ь В і к о в и й і с т а т е в и й склад З а х в о р ю в а н і с т ь і рід занять Е к о н о м і ч н и й с т а н

Деми (від грецьк.- населення) – малі популяції чисельністю 1500-4000 осіб, характеризуються низьким природним приростом населення (25% за покоління), невеликою кількістю осіб, які приходять з інших груп (1-2%) і високою частотою внутрішньогрупових шлюбів(80-90%). Ізоляти (від франц. – ізолювати, виділяти) – малі популяції чисельністю до 1500 осіб.

Елементарні еволюційні фактори. Сергій Сергійович Четвериков (1880-1959). "Про деякі моменти еволюційного процесу з погляду сучасної генетики" (1926).

Мікроеволюція - еволюційний процес, який відбувається всередині виду, веде до його диференціації і може завершитися утворення нового виду.

Явища і процеси, які змінюють генофонд популяції, називаються елементарними еволюційними факторами

Найважливіші елементарні еволюційні фактори: а) неспрямовані (ненапрямлені): - мутаційний процес, - генетична комбінаторика, - горизонтальне перенесення генетичного матеріалу, - популяційні хвилі, - ізоляція, - потік та дрейф генів; б) спрямовані (направлені): - природний добір.

Природний добір – головний рушійний, творчий фактор еволюції

ФОРМИ ПРИРОДНОГО ДОБОРУ Рушійний Стабілізуючий Дизруптивний Статевий Індивідуальний і груповий

М.І. Вавілов (1887-1943)

Развитие любого многоклеточного организма происходит путём создания наборов взаимодействующих между собой конструкционных единиц - модулей. Элементарные модули объединяются иерархически в более крупные (сложные) модули: сообщества клеток - ткани - органы -надтканевые системы. Такие иерахически организованные (по принципу матрешки) и взаимодействующие между собой системы называются интерактивные на каждом уровне модулярные порядки (множества), Dyke, 1988

Модулярность может рассматриваться как основной принцип эволюции. Эволюция организмов происходит за счёт мутаций генов, приводящих к изменениям в контактах между модулями (реже в самих модулях) в виде: их диссоциации (пространственной или временной), дупликации (умножения с последующей дивергенцией) и коопции (рекрутизации) (вовлечения в другие ранее не свойственные модулям процессы), Raff, 1986.

Существует примерно 35 архетипов организации животных (в, основном, соответствующих числу типов животных). Они отражают главные планы строения всех многоклеточных животных организмов, образовавшихся в раннем кембрии. Вероятно, это максимальное число всех способных к возникновению путём эволюции вариантов (bauplan) организмов.

Вчення про мікроеволюцію (основа синтетичної теорії еволюції). Заключний етап синтезу (1940-1942).? Колективна монографія "Нова систематика" (1940) і книга англійського еволюціоніста Дж. Гекслі "Еволюція. Сучасний синтез" (1942). Теорії „недарвіновської” еволюції (М.Кімура,1968; Дж.Кінг,1969) нейтралістська теорія еволюції, горизонтального перенесення генів, вибухи мінливості, сальтаційний спосіб макромутацій ...