X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Збудники бактеріальних кишкових інфекцій

Завантажити презентацію

Збудники бактеріальних кишкових інфекцій

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Доц. Н.І. Ткачук

Слайд 2

План лекції Вступ Загальна характеристика родини Enterobacteriaceae Біологічні властивості і методи лабораторнаої діагностики захворювань, викликаних Е. сoli Збудники сальмонельозів. Захворювання, які вони викликають і методи лабораторної діагностики Збудники бактеріальної дизентерії. Біологічні властивості і методи лабораторної діагностики Загальна характеристика збудників холери

Слайд 3

Родина Enterobacteriaceae Бактерії родини Enterobacteriaceae включає більш ніж 20 родів, що об′єднують близько 100 видів бактерій. Ушкодження у людини викликають бактерії родів Escherichia, Shigella, Salmonella, Klebsiella, Proteus, Citrobacter, Serracia, Yersinia та багато інших. На даний час великого значення набуває роль умовно-патогенної флори, що часто викликає опортуністичні інфекції, котрі викликають близько 50 % всіх септицемій, до 70 % всіх гастроентеритів, и більш ніж 70 % інфекцій сечовидільних шляхів.

Слайд 4

Класифікація родини Enterobacteriaceae Escherichia Shigella Edwardsiella Salmonella Citrobacter Klebsiella Enterobacter Hafnia Serratia Proteus Providencia Morganella Yersinia Erwinia

Слайд 5

Ешеріхії (Escherichia) Свою назву бактерії отримали в честь німецького педиатра Теодора Ешеріха, котрий вперше виділив Е.coli з вмісту кишківника дітей. До роду входять рухливі (перитрихи) прямі паличкоподібні бактерії розміром 1,1-1,5 х 2,0-6,0 мкм. В мазках вони розташовуються поодиноко чи парами. У більшості штамів є капсули чи мікрокапсули. Температурний оптимум для росту складає 37 С. Ешеріхії ферментують вуглеводи з утворенням кислоти чи кислоти і газу, оксидазовід′ємні та каталазо позитивні.

Слайд 6

Антигенна структура Е. сoli Оскільки морфологічних відмінностей між патогенними і непатогенними кишковими паличками немає, їх диференціація базується на відмінностях Аг-структури. У Е. сoli виділяють ліпополісахаридні (О-), джгутиков білкові (Н-), капсульні полісахаридні (К) Аг, що позначаються арабськими цифрами. На практиці використовують співвідношення О:Н (виділено 173 О- і 56 Н-сероварів). За К-Аг бактрії розділяють на три групи (L, B, і A), за їх структурою виділяють 80 сероварів.

Слайд 7

Ферментативні властивості Е. сoli. На середовищах Гіса Е. сoli ферментує вуглеводи з утворенням кислоти і газу. утворювати газ. На селективно-диференціальних середовищах колонії набувають кольору середовища. На агарі Ендо лактозопозитивні ешеріхії утворюють фуксиново-червоні колонії з металевим блиском, лактозонегативні – блідо-рожеві чи безколірні з темним центром. На середовищі Левіна формують темно-фіолетові колонії з металевим блиском, а лактозонегативні – безколірні. На середовищі Плоскірєва - відповідно- рожево-червоні та безколірні. На КА – повний гемоліз.

Слайд 8

Біохімічні властивості E. coli За здатністю Е. сoli ферментувати лактозу поділяють на лактозопозитивні та лактозонегативні . Бактерії утворюють індол, відновлюють нітрати і декарбоксилюють лізин, ферментують глюкозу з утворенням кислоти і газу, деякі штами ферментують сахарозу, практично всі лактозу і маніт.

Слайд 9

E. coli в мазку зафарбованому за методом Грама

Слайд 10

E. сoli за Грамом

Слайд 11

Е. Сoli мають типову для ентеробактерій форму (короткі рухливі палички з заокругленими кінцями). На щільних середовищах утворюють плоскі, мутні, випуклі S-колонії з рівними чи злегка хвилястими краями 3-5 мм в діаметрі, або сухі, плоскі R-колонії з нерівними краями. В рідких середовищах ростуть дифузно, викликаючи помутніння середовища з утворенням осаду (рідше утворюють поверхневу плівку чи пристінкове кільце).

Слайд 12

Ріст Колонії E. coli на МПА

Слайд 13

Колонії E. coli на середовищі Ендо

Слайд 14

Патогенез уражень та клінічні прояви. У людини кишкова паличка викликає кишкові інфекції, ураження сечовидільних шляхів, бактеріємію, менінгіт, респіраторні інфекції. Кишкові інфекції поділяють на 5 типів: ентеротоксигенні (ЕТКП), ентеропатогенні (ЕПКП), ентерогеморагічні (ЕГКП), ентероінвазивні (ЕІКП) та ентероадгезивні (ЕАКП). Основний шлях передачі ешеріхій, що викликають діарею – фекально-оральний. Найбільш часто людина інфікується при вживанні контамінованої їжі, води та при контакті з тваринами.

Слайд 15

Ентеротоксигенні ешеріхії викликають холероподібні захворювання (серовари О6,О 8,О11,О15,О25, О27,О115, О126, О148), ентеропатогенні – класичні коліентерити (О26,О55,О125,О127,О142), ентероінвазивні – дизентерієподібні ураження (О28,О29,О143,О144), ентерогеморагічні – діареї з виділенням крові (О26,О111,О157). Ентероадгезивні кишкові палички вивчені ще недостатньо.

Слайд 16

Клінічні прояви коліентеритів

Слайд 17

Клінічні прояви коліентеритів

Слайд 18

Клінічні прояви коліентеритів

Слайд 19

Збудники сальмонельозів (гастроентероколітів) За морфологічними і культуральними властивостями сальмонели подібні до ешеріхій, черевнотифозних і паратифозних бактерій. Вони відрізняються за деякими біохімічними ознаками, але диференціюють їх за антигенною структурою в реакції аглютинації. Крім того, більшість сальмонел патогенні для білих мишей. Збудники сальмонельозів виділяють ентеротоксини і мають ендотоксини, які зумовлюють клінічну симптоматику захворювань і явища інтоксикації організму хворої людини.

Слайд 20

Родову назву для цих бактерій дали на честь Д. Сальмона, який описав одного із збудників. Найчастіше захворювання викликають Salmonella typhimurium, S. enteritidis, S. heidelberg, S. anatum, S. haifa, S. derby, S. cholerae suis та ін. Усього ж відомо понад 2200 сероварів сальмонел, які відрізняються за О- і Н-антигенами. Більшість сальмонел патогенні як для людини, так і для різних тварин і птахів. Вийнятком є сальмонели черевного тифу і паратифів, які патогенні лише для людини і викликають зовсім інші клінічні форми захворювань.

Слайд 21

Електронна мікроскопія сальмонел

Слайд 22

Морфологія сальмонел за Грамом

Слайд 23

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є випорожнення, блювотні маси, промивні води шлунка, кров, сеча. Одночасно проводять дослідження залишків їжі як можливих факторів передачі збудників. Матеріали треба забирати до початку лікування.    Посіви роблять на середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар, виділяють чисті культури, які ідентифікують у реакції аглютинації груповими і монорецепторними сироватками. Доцільно поставити біологічну пробу на мишах не тільки з виділеними культурами, а й з рештками підозрілої їжі. Для ретроспективної діагностики використовують реакцію аглютинації і РНГА з еритроцитарними діагностикумами. Діагностичне значення має наростання титру антитіл у динаміці при використанні парних сироваток. При осередкових спалахах захворювань як експрес-метод застосовують реакцію імунофлуоресценції.

Слайд 24

Збудники черевного тифу і паратифів    Збудник черевного тифу Salmonella typhi відкрив К. Еберт у 1880 році, у чистій культурі його виділив Г. Гаффкі в 1884 році. Г. Шотмюллер описав збудника паратифу B (S. schottmuelleri), А. Бріон і Х. Кайзер - паратифу А (S. paratyphi A), а Л. Гіршфельд - паратифу С (S. paratyphi C).

Слайд 25

Колонії сальмонел на МПА

Слайд 26

Колонії сальмонел на вісмут-сульфіт агарі

Слайд 27

Колонії S. paratyphi B на вісмут-сульфіт агарі

Слайд 28

Антигенна структура S. typhi

Слайд 29

Біохімічні властивості S. typhi

Слайд 30

Ферментативні властивості тифозно-паратифозних бактрій

Слайд 31

Фази патогенезу черевного тифу 1. дигестивна 2. інвазії 3. бактеріємії 4. паренхіматозної дифузії 5. алергічно-видільна 6. реконвалесценції

Слайд 32

Лабораторна діагностика Основа діагностики - виділення збудників і виявлення антитіл. У перші дні захворювання і пізніше, поки є гарячка, застосовують метод гемокультури. Для її виділення сіють 10 мл крові в середовище Рапопорт або жовчний бульйон у співвідношенні 1:10. Посіви інкубують при 37 °С, роблять пересів на середовище Ендо. Типові колонії відсівають на скошений агар Олькеницького. Виділену чисту культуру ідентифікують за ферментативними властивостями та реакцією аглютинації із специфічними сироватками. Метод гемокультури є раннім і достовірним методом діагностики. Він має абсолютне діагностичне значення.