Презентація на тему:
Травматизм. Первинна і вторинна профілактика. Перша допомога при травмах.

Травматизм. Первинна і вторинна профілактика. Перша допомога при травмах.

Травма (від греч. trauma) - це пошкодження організму, викликане дією зовнішнього середовища.

Дитяча травма - це пошкодження організму людини, яка найменш вилучена опору такого роду нещастям, що розвивається.

Травматизм займає в нашій області 2-3-і місця (разом з пухлинними захворюваннями, більше 2000 чоловік в рік) після сердечнососудистых захворювань (близько 5500 з 13000 чоловік) в структурі смертності населення.

Класифікація розділяє всі випадки залежно від місця здобуття травми:

1.Побутовий, або домашній травматизм (до 60% випадків). У структуру побутового травматизму входять такі причини, як опіки, вбивства, самогубства, різні травми опорно-рухового апарату (включаючи випадання з вікон, падіння в сходові прольоти, з даху, з балконів), отруєння, асфіксія, укуси тварин і втопили.

2. Вуличний травматизм (до 25% випадків). Найбільш частою причиною вуличних травм у дітей є падіння з висоти (до 28%, включаючи падіння з дерев, заборів, дахів, гаражів і льохів); на рівному місці - 20%, з крижаної гори - 11%, з гойдалок - 9,5% і у відкриті люки - до 1,5%.

3. Транспортний травматизм складає до 24,5% від всіх причин вуличного травматизму. Причиною транспортної травми в 44% випадків є раптова поява дитяти на проїжджій частині перед транспортом (недисциплінованість дітей), що близько йде, в 10% випадків - недостатній нагляд з боку батьків, в 9% - гра на проїжджій частині дороги, в 5,5% - випадання з рухомого транспорту і в менше 1% випадків - їзда дітей на підніжках і зовнішніх виступах, близько 1% - з вини водіїв транспорту.

4. Дорожньо-транспортні випадки (ДТП) дають до 25% смертельних випадків.

5.Шкільний травматизм має на увазі травми, отримані в спортзалі на уроках фізичної культури, учбовому класі на змінах і на уроках праці, хімії, фізики (2%).

6. Травматизм в дошкільних установах (до 1%). 7. Спортивний травматизм (до 10%). 8. Травматизм в лікувально-оздоровчих установах (у тому числі родовий).

Профілактика: навчання і вироблення відповідних навиків; пропаганда використання засобів безпеки; надання підтримки шляхом домашніх відвідин; корекція умов довкілля; підвищення безпеки предметів вжитку; законодавчі і адміністративні заходи, а також контроль за їх виконання; експериментальні програми на рівні місцевих співтовариств.

Виділяють наступні види дитячого травматизму: 1) побутовий; 2) вуличний (пов'язаний з транспортом, нетранспортний); 3) шкільний; 4) спортивний; 5) інший.

До дитячого побутового травматизму відносять травми, що виникають в домашній обстановці, у дворі, в школі. З різноманіття причин дитячого побутового травматизму можна виділити наступні:

правильний догляд і недостатній нагляд за дитям; відсутність порядку у вмісті будинкового господарства (незакриті виходи на дахи, незахищені перила сходових отворів, відкриті люки підвалів, колодязів, необгороджені траншеї при земляних роботах, відсутність обгороджувань ремонтованих будівель, недбале зберігання матеріалів на будівництвах і ін.);

Закриті ушкодження - це травматизація тканини і органів, спричинені. впливом зовнішніх факторів без порушення цілісності шкіри й видимих слизових оболонок. Причина закритих ушкоджень: удари тупими предметами, різні види травматизму, надзвичайні стани і стихійні лиха. Види закритих ушкоджень: струси, здавлювання, удари, розтяги, розриви, вивихи.

Фактори, що зумовлюють тяжкість ударів: важкість предмета, сила удару, вік і стать потерпілого, опірність тканин. При ударах пошкоджується підшкірна основа, м'язи, кровоносні та лімфатичні судини.

Ознаки удару: біль, травматичний набряк тканин, синець, підвищення температури та порушення функцій, крововиливи, гематоми.

Перша допомога при ударі Щоб попередити виникнення крововиливу і зменшити біль, треба забезпечити спокій пошкодженої частини тіла, а якщо це кінцівка, то надати їй високе положення. На ушкоджену ділянку необхідно накласти холод: гумовий міхур або поліетиленовий мішечок з льодом чи холодний компрес, який необхідно часто змінювати. Через 2-3 дні для більш швидкого розсмоктування крововиливу до ушкодженого місця прикладають грілку або роблять теплі ванночки. При сильному ударі після вище застосованих заходів потрібно звернутися до лікаря, щоб не пропустити більш серйозного ушкодження, наприклад, перелому.

Розтягнення зв’язок суглобів виникає в результаті різкого руху. При цьому може трапитися частковий, а іноді і повний їх розрив, пошкодження судин і крововиливи у тканини. Іноді можуть бути і більш серйозні пошкодження, наприклад, тріщина кістки. Рухливість суглоба можлива, але обмежена і викликає сильні больові відчуття. При розтягуванні зв'язок необхідно зафіксувати пошкоджений суглоб тугою пов'язкою і прикласти до пошкодженого місця міхур з льодом чи холодною водою.

Вивихи. Суглоби, завдяки яким ми згинаємо та розгинаємо руки, ноги, пальці, мають складну будову. Кожний суглоб оточений суглобним мішком, в який вплітаються зв'язки, що його закріплюють. В разі нещасного випадку одна з кісток може розірвати суглобний мішок і вислизнути з нього, при цьому порушиться нормальне взаєморозташування кісток. Це називається вивихом. Характерні ознаки вивихів: порушення звичних обрисів суглоба, виступання кістки на новому місці - іноді цю кістку видно через шкіру. Вивих є досить складним видом пошкодження, оскільки при цьому порушується не лише суглобний мішок, а й зв'язки, судини, а іноді й нерви.

Травматичний токсикоз (синдром тривалого здавлювання) - розвивається як наслідок тривалого здавлювання тканин. Фактори, які зумовлюють тяжкість ушкодження: локалізація здавлювання, його тривалість, обсяг, сила, вік потерпілого.

Основні ознаки травматичного токсикозу: місцеві (біль у місці здавлювання, набряк тканин, крововилив, пухирці) та загальні ознаки травматичного шоку.

Перша медична допомога при травматичному токсикозі та її послідовність: визволення від здавлювання, туга пов'язка, джгут вище місця здавлювання, накладання стерильної пов'язки при наявності ран, іммобілізація кінцівок, знеболювання, застосування холоду, зігрівання потерпілого, транспортування до лікувального закладу.

Переломи - це порушення цілісності кісток. Незважаючи на те, що кістки дуже міцні, при пораненні, сильних ударах, падіннях вони іноді ламаються. Найчастіше бувають переломи кісток кінцівок. Всі переломи можуть бути неповними, коли частини кісток роз'єднуються не по всій товщині (тріщини, надломи) та повними, при яких роз'єднання відламків кістки проходить по всій товщі кістки. Для перелому характерні деформація, крововилив у місці перелому, укорочення кінцівки, порушення її функції, біль при обмацуванні в місці перелому, ненормальна рухливість у місці перелому, крепітація (хруст) кісткових відламків.

Переломи поділяються на відкриті і закриті. До закритих належать такі переломи, при яких шкіра на місці перелому не пошкоджується.

При відкритих переломах мають місце пошкодження м'яких тканин, в т. ч. і шкіри, що може бути результатом впливу травмуючої сили ззовні або відламку кістки зсередини. Вона може бути вхідними воротами для інфекції або може розвинутися гнійне запалення м'яких тканин, що оточують кістку (флегмона), запалення самої кістки (остеомієліт) і навіть загальне зараження крові.

При відкритому переломі, тобто коли на місці перелому рана, перша допомога перш за все полягає в зупинці кровотечі І накладанні стерильної пов'язки. При цьому потрібно слідкувати за тим, щоб уламки кістки не занурювалися вглиб рани, оскільки в подальшому це може призвести до запалення та загнивання кістки.

Зупинивши кровотечу та наклавши пов'язку, пошкодженій кінцівці забезпечують спокій шинуванням. Шинування полягає в прикріпленні до кінцівки різних шин для надання нерухомості уламків зламаної кінцівки. Воно є найважливішим засобом попередження шоку, бо значно зменшує біль в області перелому. Крім того, воно оберігає тканини, що оточують місце перелом), від додаткових пошкоджень під час транспортування

При закритих переломах шини завжди накладають поверх одягу та взуття; якщо перелом відкритий - лише після накладання пов'язки і зупинки кровотечі, накладання джгута.

Для іммобілізації пошкоджених руки чи ноги використовують стандартні та імпровізовані шини. Звичайно при наданні першої допомоги для короткочасної фіксації використовують різний підручний матеріал: дощечки, картон, палки тощо, оскільки стандартних шин під рукою не буває. Якщо матеріал, з якого можна зробити шину, відсутній, для фіксації хворої руки допускається прибинтовування її до тулуба, а пошкодженої ноги - до здорової ноги.

У разі пошкодження ключиці накласти шину неможливо, саме тому фіксують руку так, щоб плечовий суглоб і уламки ключиці стали б нерухомими. Це досягається прибинтовуванням руки, зігнутої в ліктьовому суглобі, до тулуба або підвішування її на хустці.

При переломі плечової кістки необхідна іммобілізація (нерухомість) кістки руки. Якщо цього не зробити, рухомі відламки можуть пошкодити нерв та викликати параліч руки або пошкодити артерію. Шину накладають від хребта до пальців руки, беручи найближчі до пошкодженої кістки два суглоби - плечовий і ліктьовий, а при переломі нижнього кінця кістки і променево-зап'ястковий. Перед цим шину моделюють за зразком здорової руки, обгорнувши ватою чи будь-якою іншою м'якою підкладкою. Шику прибинтовують до руки бинтом, руку підвішують на косинку.

Перелом передпліччя або підозра на нього потребує насамперед іммобілізації пошкодженої руки дротяною шиною. Накладають її від середньої третини передпліччя до кінчиків пальців. Якщо такої шини немає, можна використати дві фанерні дощечки або картонки шириною в 3-4 пальці і довжиною від ліктя до пальців. Дощечки обкладають фланеллю або іншою м'якою тканиною і прибинтовують до передпліччя, закріпивши одну з внутрішньої, а іншу на зовнішній поверхні долоні.

Переломи ребер у дітей зустрічаються рідко, що пояснюється їх пластичністю. Розпізнати перелом ребра неважко. Потерпілий скаржиться на біль в області перелому, який посилюється при обмацуванні цієї області, глибокому диханні та кашлі. Перша допомога полягає в тугому бинтуванні грудної клітини бинтом або рушником з метою зменшення її рухливості під час дихання. При всіх перерахованих травмах для зменшення болю можна дати дитині знеболюючі засоби (анальгін) і терміново доставити у лікарню.

При підозрі на перелом хребта необхідно дотримуватися виключної обережності. Якщо є можливість, слід оголити і оглянути спину потерпілого, однак не можна саджати хворого, примушувати його самостійно перевертатися і рухатися, бо під масою тіла хребет може зрушитись й ушкодити спинний мозок.

Перелом тазу. В залежності від місця перелому хворі скаржаться на біль у паху, в ділянці куприка і нерідко приймають вимушене положення – «положення жаби»: ноги розведені і зігнуті в тазостегнових суглобах. Для перелому переднього відділу тазу характерний симптом «прилиплої п’яти» - неможливість підняти пряму ногу з місця. Деякі потерпілі не можуть самостійно спорожнити сечовий міхур, що наводить на думку про пошкодження сечовивідного каналу або пошкодження сечового міхура.

Шинування при переломах тазу неможливе. Нерухомість кісткових уламків, а отже і зменшення болю, досягається шляхом надання хворому певного положення. Для цього його кладуть на ноші і під зігнуті і розведені коліна підкладають валики, зроблені із згорнутої ковдри, якого-небудь одягу.

Для іммобілізації пошкодженої гомілки роблять шинування поверх одягу двома шинами або предметами - замінниками (дошки, палки, фанера, картон), обгорнувши їх ватою або м'якою тканиною.

Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.

Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені

Вогнепальні рани виникають внаслідок ку льового або осколкового поранення. Вони бувають: наскріз ні, якщо є вхідний і вихідний ранові отвори в шкірі; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, як що куля або осколок, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру і м'які тканини тіла, але не застряє в них.

Різані й колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають жит тєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються ін фікуванню. Колоті проникаючі рани при неве ликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м'якими тканинами тіла.

Вдарені, рвані та розміжчені рани мають складну форму, нерівні, насичені кров'ю краї, змертвілі тканини, де створюються сприятливі умови для розвитку інфекції.

Рвані рани є наслідком грубої механічної дії, що призводить до розриву шкіри; мож ливі відокремлення клаптиків шкіри, пошкодження сухожилля, м'язів і судин, значне забруднення. Вку шені рани завжди інфіковані слиною.

Рани можуть бути поверхневими або проникаючими в порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани — найнебезпечніші.

ВИДИ КРОВОТЕЧ. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ

Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, які безпосередньо, загрожують життю. Кровотечами нази вають витік крові з ушкоджених кровоносних судин.

Залежно від характеру ушкодження судин розрізняють: артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні кровотечі

Кровотечі бувають: зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й ор гани тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбіно ваних ураженнях, може призвести До смерті.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем судину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути кінцівку.

Пов'язка — це перев'язувальний матеріал, яким зак ривають рану. Процес накладання пов'язки на рану на зивають перев'язкою.

ПРАВИЛА НАКЛАДАННЯ ПОВ'ЯЗОК : Накладаючи пов'язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручу ють його, не відриваючи від пов'язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступ ним обертом (туром) перекриваючи попередній наполо вину. Пов'язку накладають не дуже туго (за виняткомтих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не по рушити кровообігу, проте й не слабко, щоб не сповзала з рани

Бинт — це смужка марлі в скатаному вигляді. Ска тана частина бинта називається головкою, вільний кі нець — початком. Стерильні бинти герметично упакова ні у пергаментний папір.

Серветки стерильні — це складені в декілька шарів чотирикутні шматки марлі, герметично упаковані в пер гаментний папір (по 20 штук в упаковці). Розмір вели ких серветок — 70 х 68 см, маленьких — 68 х 35 см.

Травматичний шок — це загрозливе для життя усклад нення важких уражень, що ха рактеризується розладом ді яльності центральної нервової системи, порушенням крово обігу, обміну речовин, інших важливих функцій організму. Причиною шоку можуть бути тяжкі травми, особливо повторні.