Презентація на тему:
Сучасні методи діагностики захворювань органів дихання

Сучасні методи діагностики органів дихання

Дихальна система разом з системами кровообігу, травлення, виділення, нейроендокринної регуляції, являється життєво важливою. Патологічні зміни в рій пртводять до порушення життєдіяльності організму, тимчасовому зниженню або повній втраті працездатності, а інколи і до летального наслідку. Розповсюдження захворювань органів дихання майже така ж як органів кровообігу. Широке застосування антибактеріальних препаратів привело до розвитку видозміненич форм туберкульозу, а також до почащення захворювань бронхів, легень і плеври, які раніше рідко зустрічались.

Розвиток промисловості, застосування в сільському господарстві отрутохімікатів , змінюючи екологічне середовище привело до більш частого розвитку деяких захворювань легень. Так, в богатьох розвинутих країнах відмічається збільшення захворюваності раку легень прои одночасному зменшенні частоти раку шлунку. Сучасний етап розвитку пульмонології характеризується створенням діагностичної апаратури, в тому числі комп‘ютерних томографів, апвратів для радіонуклідних, функціональних та інших досліджень.

ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ І ЛАБОРАТОРНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ Рентгенологічне дослідження Оглядова ректоскопія та рентгенографія (пряма, права і ліва бокові та косі проекції). При огляді в боковій проекції часом вдається уточнити наявність патологічного аогнища, яке нечітко візуалізується або зовсім не видне у проямій (наприклад, запальний процес у базальних сегментах легень). Томографія дозволяє виявляти порожнини легень, дослідити просвіт трахей та великих бронхів, положення і природу патологічних тіней реєстрованих оглядовою рентгенографією.

Комп’ютерна томографія Інформативна у діагностиці периферичного раку легень, бронхоектатичної хвороби та дифузних захворювань легень. Ядерно-магнітний резонанс зстосовуєть здебільшого для візуалізації структур серця і судин грудної клітки, його роль у дослідженні пуль монологічних хворих знаходиться на стадії вивчення.

Радіонуклідне сканування Важливий метод у діагностиці емболії легеневої артерії. Принцип методу: пацієнт вдихає ксенон, концентрація якого, яка визначається гама-камерою, характеризує альвеолярний розподіл радіоактивності.. Після цього внутрішньовенно вводять мікро агрегати людського альбуміну (100 µ діаметром) мічений технецієм 199m. Цы мыкросфери закривають просвіт дрібних патологічно звужених артерій, віхуалізуючи таким чином проблемін дялінки кровопостачання легеневої паренхіми.

Ендоскопічне обстеження За допомогою бронхографії можлива візуалізація патології бронхіально го дерева, яка погано виявляється звичайним рентгенологічним дослідженням. Отримані після заповнення бронхів рентгеноконтрастною речовиною знімки документують бронхоектази, пороки розвитку легень, — наприклад, полікистоз та ін. Бронхоскопія дає можливість оглянути слизову оболонку трахеї, бронхів I-III порядку (можна видаляти сторонні тіла, поліпи, лікувати бронхоектазійну хворобу і центрально розташовані абсцеси легень)

Трахеобронхоскопія – один з найважливіших методів діагностики бронхолегеневих захворювань, що застосовується для візуального вивчення слизової оболонки трахеї і бронхів І-ІІІ порядку. Є важливим методом діагностики гнійних і пухлинних захворювань органів дихання, а також лікувальним методом (санація бронхіального дерева, видалення сторонніх тіл тощо). Дозволяє за допомогою спеціальних пристосувань проводити біопсію уражених ділянок бронхів з наступним патоморфологічним дослідженням, особливо при підозрі на пухлинний процес.

Ангіопульмонографія. Рентгенологічне дослідження судинного русла, здійснюється за допомогою катетеризації великих судин легень з наступним введенням в них рентгеноконтрастних речовин (діодотраст, трионак і ін.). Одним із способів реалізації цієї процедури є введення тонкого довгого катетера через плечову вену, який через підкрильцеву, підключичну і безіменну вену проводиться в верхню порожнисту вену, потім в праве передсердя, правий шлуночок, легеневий стовбур з наступним введенням в праву чи ліву легеневу артерії. Другий спосіб передбачає введення катетера в праву стегнову вену, нижню порожнисту вену і праві відділи серця.

Шкірні тести. Незначна доза алергену із спеціального набору вводиться у поверхневі шари шкіри. Для цього на шкіру наносять краплю алергену і в цьому місці роблять прокол шкіри спеціальною голкою на 1 міліметр. Таким чином визначають чутливість до алергенів домашньої пилюки, домашніх тварин, деяких рослин, грибків, кліщів. Позитивний результат свідчить про наявність специфічних Ig E антитіл у крові хворого.

Дослідження функцій зовнішнього дихання (ФЗД) дозволяє иівити дихальну недостатність, встановити її тип і ступінь вираженості. ІУ практичній медицині найбільш широко застосовують спірографію, спірометрію, пневмотахометрію, які здійснюють за допомогою спеціальних приладів. Для поглибленого вивчення ефективності газообміну визначають парціальну напругу кисню і вуглекислого газу крові.

Пневмотахоетрія. Нормальні показники для чоловіків 400-650 л/хв., для жінок 350/500 л/хв.. При бронхіальній обструкції пікова швидкість видиху знижується. Тест простий у виконанні, проте інформативний у плані оцінки важкості бронхіальної обструкції і для моніторингу прогресу її в динаміці.

Гази крові Дозволяють виявити дихальну недостатність та встановити її вираженість. Найбільш точно це можна виявити визначенням парціального тиску газів крові (РаО2 та РаСО2), сатурації кисню (Sa О2) та рН. Артеріальну кров беруть як правило з променевої артерії . Сатурація гемоглобіну відображає транспорт кисню з кров.ю і отже адекватність оксигенації тканин й ефективність оксигенотерапії. Це можна визначити неінвазивним методом за допомогою пульсоксиметрії, яка дозволяє проводити моніторинг.

.Дослідження харкотиння Характер харкотиння: Слизове (ГРЗ, катаральний бронхіт, бронхіальна астма). Слизво-гнійне (хронічний бронхіт, пневмонія). Являє собою суміш слизу і гною з переважанням слизу. Гнійно-слизове – містить суміш слизу і гною з переважанням гною (хронічний гнійний бронхіт, бронхоектатична хвороба, абсцедуюча пневмонія). Гнійне – не містить слизу. З являється у випадку прориву у дренуючий бронх вмісту абсцесу легені чи емпієми плеври. Слизово-кров янисте – складається із слизу з прожилками крові (масивна пневмонія, рак бронха). Слизово-гнійно-кров янисте: містить всі три складових, рівномірно між собою змішаних (бронхоектази, туберкульоз, рак бронха).

Кров (легенева кровотеча). серозне харкотиння: буває при набряку легень (лівошлуночкова серцева недостатність). Консистенція: В язка. густа. Рідка. Кількість харкотиння: може бути різним у широких межах. 3.1.мала кілдбкість харкотиння виділяється при запаленні дихальних шляхів (ГРЗ, трахеїт, бронхіт).

3.2.Велика кількість (від 0,5 до 2 л) видяляється як правил з порожнин (абсцес, емпієма, бронхоектази, кістозна гіпоплазія) або при набряку легень. При відстоюванні великої порції гнійного харкотиння воно розділяється на два шари: гнійний і серозний (абсцес легені) або на три - гнійний, серозний і слизовий (бронхоектази, туберкульозна каверна). 4. запах. Свіжовиділене харкотиння не має запаху. Неприємний запах характерний для гнійних захворювань легень, пухлини у стадії розпаду, зловонний (гнилісний) запах – при гангрені легень. 5. патологічні включення: 5.1. спіралі Куршмана – зліпки дрібних бронхів: зустрічаються при бронхіальній астмі.

5.2. Кристали Шарко- Лейдена – утворюються при розпіді еозинофілів (екзогенні форми бронхіальної астми). 5.3. гнійні пробки (пробки Дитріха) – зустрічаються при бронхоектатичній хворобі. 5.4. некротизовані шматочки легень (абсцес, гангрена), шматочки пухлини, що розпадається, сторонні тіла. 6. мікро серкопічне дослідження харкотиння дозволяє виявити: 6.1. Пухлинні (атипові) клітини). 6.2. лейкоцити зустрічаються у будь-якому харкотинні, у слизовому – поодинокі (до 8-10 у полі зору), у гнійному – вкривають усе поле зору. При неспецифічному запаленні переважають нейтрофіли, при туберкульозі – лімфоцити.

6.3. Еритроцити поодинокі зустрічаються у будь-якому харкотинні, у великій кількості виявляються при кровохарканні і легеневій кровотечі (інфаркт лгені, поширені пневмонії, бронхоектази, порожнини в легенях, набряк легень). Еозинофіли: виявлення у харкотинні більше 20 % цих клітин дозволяє запідозрити екзогенну форму бронхіальної астми.

Мікробіологічне дослідження (бактеріоскопія забарвлених мазків, посів харкотиння на поживні середовища)ё дозволяють виявити та ідентифікувати хбудників легеневої інфекції, а також визначити їх чутливість до антибіотиків.

Дослідження плеврального вмісту Отримана рідина може мати запальне (ексудат) чи незапальне (транссудат) походження. Щільність ексудату вище 1,015, уміст білка — 30% і більше, проба Ривальта з оцтовою кислотою на наявність серозомуцину позитивна. Питома вага транссудату менш 1,015, концентрація білка — нижче 3%, проба Ривальта негативна.

Типи ексудату: Серозний ексудат Серозно-гнійний ексудат Гнійний ексудат Гнилісний ексудат. Геморагічний ексудат Хільозний ексудат Хілусоподібний ексудат Псевдохільозний ексудат Холестериновий ексудат

Колір рідин різний залежно від характеру випоту. Трансудати і серозні ексудати світло-жовтуватого кольору. Гнійні ексудати жовтувато-зеленого кольору з бурим відтінком від домішок крові. Великі домішки крові надають рідині червоно-бурий відтінок (геморагічний ексудат). Молочнобілий колір характерний для хільозних, хілусоподібних і псевдохільозних ексудатів. Холестериновий ексудат жовто-бурого кольору. Жовтушне забарвлення рідини спостерігається при жовтяницях.

Прозорість рідини також залежить від характеру випоту. Трансудати і серозні ексудати прозорі. Геморагічні, гнійні, хільозні ексудати каламутні. Питома вага визначається з допомогою урометра і коливається від 1.002 до 1.025. Трансудати мають питому вагу до 1.014, ексудати вище 1.015 Хімічні дослідження рідини зводяться в основному до визначення вмісту білку. Його вміст в трансудатах і ексудатах різний (трансудати - 0,5 - 2,5 % або 5 - 25 г/л, ексудати - 3 - 5 %, або 30 - 50 г/л). У хворих з кахексією і аліментарною дистрофією ексудати мають меншу кількість білків.

Білковий склад різних рідин неоднорідний. Він відображає в основному склад білків сироватки крові. В трансудатах переважають альбуміни, а альбуміно-глобуліновий коефіцієнт коливається в межах 2 - 4, в ексудатах - 0,5 - 2. Найбільші зміни в білковому складі спостерігаються з боку фракції а2-глобулінів. Найбільш високий вміст їх виявлений в ексудатах туберкульозної і пухлинної етіології. Проба Лукеріні: до 2 мл 3% розчину перекису водню на годинниковому скельці (на чорному фоні) додають краплю пунктату. У випадку ексудату з являється опалесцентна каламутність.

Проба Рівальта Суть заключається в тому, що ексудат містить серомуцин (речовину білкової природи), який в кислому середовищі випадає в осадок. В склянку з водою підкисленою 2-3 краплями концентрованої оцтової кислоти додають 1-2 краплі досліджуваної рідини. Якщо утворюється біла хмаринка, що осідає на дно, проба Рівальта позитивна, а досліджувана рідина є ексудатом. Якщо падаючі краплі розчиняються, досліджувана рідина не містить серомуцину, проба Рівальта негативна.