Презентація на тему:
Організація медичної допомоги, її сучасний стан

Організація первинної медико-санітарної допомоги населенню

Первинна медико-санітарна допомога у розвинених країнах трактується так – це забезпечення інтегрованих доступних послуг щодо охорони здоров’я населення клініцистами, які відповідають за значну більшість потреб охорони здоров’я особистості, розвиток довготривалого партнерства з пацієнтами та практикують на рівні родини та громади

В “Основах законодавства України з охорони здоров’я” первинна медико-санітарна допомога трактується як основна частина медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту допомогу і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм, отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для надання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги, та проведення основних санітарно-освітніх заходів.

Принципи організації ПМСД 1)     вільний вибір пацієнтом лікаря первинної ланки; 2)     керованість медичної допомоги – надання всіх видів допомоги за направленням сімейного лікаря; 3)     орієнтація на сім’ю; 4) економічна незалежність, тобто автономія первинної ланки.

При вільному виборі лікаря необхідно врахувати: - можливості лікаря забезпечити медичну допомогу оптимальній кількості пацієнтів; - відстань від місця проживання до місця роботи сімейного лікаря; - можливість або зручність одержання медичної допомоги лікарів окремих спеціальностей.

Переваги групової практики 1) ефективне використання обмежених ресурсів (приміщень і медичного обладнання); 2) можливість залучення спільного допоміжного персоналу; 3) концентрація коштів для придбання обладнання; 4) можливість взаємозаміни медичного персоналу протягом доби і на час відпустки; 5) можливості для професійного спілкування, взаємних консультацій, навчання; 6) спільне здійснення адміністративних функцій.

Обов’язки лікаря загальної практики - здійснення амбулаторного прийому та домашніх відвідувань; - проведення профілактичних, лікувальних, діагностичних і реабілітаційних заходів у випадках, передбачених кваліфікаційними характеристиками; - надання при потребі екстреної та невідкладної медичної допомоги; - організацію денних і домашніх стаціонарів; - допомога у вирішенні медико-соціальних проблем родини; - проведення протиепідемічних заходів ; - інформування про випадки інфекційних захворювань лікаря кабінету інфекційних хвороб і санітарно-епідеміологічної станції.

Сімейний лікар повинен володіти - методикою постановки попереднього діагнозу; - визначення необхідності та послідовності застосування параклінічних методів діагностики, вміння правильно оцінювати їх; - обґрунтування та визначення клінічного діагнозу; - визначення тактики ведення хворого (екстрена допомога, термінова госпіталізація, планова госпіталізація, необхідність консультацій інших спеціалістів, амбулаторне лікування); - надання невідкладної допомоги при екстремальних станах (усі види шоку, гостра серцева та судинна недостатність і інші); - виконання найбільш поширених маніпуляцій; - складання планів диспансеризації та реабілітації хворих і участь у їх здійсненні; - вирішення питань експертизи непрацездатності; проведення профілактичної роботи з населенням.

Структура амбулаторії на основі сімейної медицини      

Структура дільничної лікарні

Основні завдання лікарської дільниці надання лікувально-профілактичної допомоги населенню; проведення протиепідемічних заходів; проведення заходів з охорони здоров’я матері та дитини, патронаж вагітних, динамічне спостереження за дітьми та підлітками, прийняття пологів при нормальному перебігу вагітності; здійснення поточного санітарного нагляду за територією, об’єктами господарської діяльності, освітніми та виховними закладами; вивчення стану здоров’я населення; проведення заходів щодо гігієнічного виховання населення.

Відповідно до наказу МОЗ України №33 від 23.02.2000 року на 1000 дорослого населення передбачено 0,6 посади терапевта та 0,25 посади стоматолога, на 1000 дитячого - 1,25 посади педіатра та 0,25 посади стоматолога.

Робота ФАПів складається з двох розділів: 1) лікувально-профілактична допомога населенню (амбулаторний прийом хворих, надання допомоги на дому, виконання призначень лікаря, участь у диспансеризації хворих на хронічні захворювання та осіб з факторами ризику, патронаж вагітних і дітей, медична допомога роділлям та породіллям, диспансерне спостереження за дітьми, організація експертизи тимчасової втрати працездатності); 2) санітарно-протиепідемічні заходи (виявлення інфекційних захворювань, організація та проведення поточної дезінфекції, спостереження за особами, що були в контакті з інфекційними хворими, проведення профілактичних щеплень, здійснення заходів із дегельмінтизації, проведення поточного санітарного нагляду, здійснення санітарно-просвітньої роботи, здійснення заходів щодо профілактики сільськогосподарського травматизму та отруєння ядохімікатами).

Основні завдання міської поліклініки надання первинної та спеціалізованої кваліфікованої медичної допомоги амбулаторно та вдома; проведення диспансерного спостереження за різними контингентами; проведення лікарської експертизи працездатності; організація та проведення профілактичних заходів; гігієнічне виховання населення; вивчення показників здоров’я населення.

Структура міської поліклініки управління; господарська частина; реєстратура; лікувально-профілактичні підрозділи (кабінети з 18-20 спеціальностей); лікувально-допоміжні відділення (фізіотерапевтичне, ЛФК, рефлексотерапії); діагностичні підрозділи (рентгенівське відділення, лабораторія, відділення функціональної діагностики, кабінет ультразвукового дослідження); відділення профілактики; кабінет долікарського прийому; кабінет невідкладної допомоги; кабінет обліку та медичної статистики; інші підрозділи (денний стаціонар, госпрозрахункові відділення)

Штатні нормативи лікарів міської поліклініки

До контингенту дорослого населення , що підлягає диспансерному спостереженню за медичними показами відносяться: - особи, що мають фактори ризику; - хворі на окремі хронічні захворювання; - особи, які часто і тривало хворіють. За соціальними показами: - особи, що працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці; - працівники харчових, комунальних і дитячих закладів; - вчителі загальноосвітніх шкіл; - особи з факторами соціального ризику.

До І групи – здорових – відносять осіб, що не мають у анамнезі хронічних захворювань або порушень функцій окремих органів і систем. При обстеженні у них не знайдено відхилень від норми. До ІІ групи – практично здорових – включають осіб. які в анамнезі мають гостре чи хронічне захворювання, яке не впливає на функції життєво важливих органів і на працездатність. До ІІІ групи – належать хворі на хронічні захворювання.

Дякую за увагу !