X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Карантинні інфекції: холера, чума, геморагічні гарячки.

Завантажити презентацію

Карантинні інфекції: холера, чума, геморагічні гарячки.

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Карантинні інфекції: холера, чума, геморагічні гарячки. Доц. Н.А. Ничик

Слайд 2

Схильність до швидкого розповсюдження з виникненням епідемій і пандемій. Можливі летальні висліди. КРИТЕРІЇ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИХ (КАРАНТИННИХ) ІНФЕКЦІЙ (відповідно до міжнародної конвенції 1926 р.).

Слайд 3

Холера (лат. – cholera) – це гостра, особливо небезпечна кишкова інфекція, що спричиняється холерним вібріоном і характеризується переважно функціональним ураженням тонкої кишки, шлунка, з приєднанням проносу, блювання, зневоднення організму.

Слайд 4

Історичні відомості та актуальність Холера відома з глибокої давнини. Назву «холера» запропонував Гіппократ, розуміючи під цим терміном витікання жовчі (chole, rheo), або, ймовірно, ринву (cholero). В її історії розрізняють 2 періоди: ендемічний – до 1817 р. (осередок азійської холери – басейн річок Гангу і Брахмапутри на півострові Індостан) і пандемічний – із 1817 по 1926 рр. спостерігалося 6 великих пандемій холери з високою летальністю, остання, 7-а, пандемія розпочалася в 1961 р. і триває досі. Ендемічний осередок сучасної холери сформувався в Індонезії (о. Сулавесі) на початку XX століття. Збудник холери був відкритий у 1854 р. Ф. Пацині, а у чистій культурі виділений Р. Кохом в у 1883-1885 рр. під час спалаху в Єгипті.

Слайд 5

Етіологія холери Збудник – холерні вібріони (класичний, Ель-Тор, Бенгал О139). Серовари – Огава, Інаба, Гікошима. Токсичні субстанції – екзотоксин (холероген), фактор проникності, ендотоксин. Морфологія – грамнегативна зігнута паличка (кома), з 1 джгути- ком (рухлива), спор і капсул не утворює.

Слайд 6

Джерело збудника – хворий, реконвалесцент, вібріоносій (1:10-1:20). Хворий заразний протягом всієї недуги – з моменту появи перших клінічних симптомів, а також у стадії реконвалесценції. Хворі на маніфестну форму виділяють до 10-20 л випорожнень за добу, а в окремих випадках на тлі регідратації й більше. В 1 мл таких випорожнень міститься 107-109 вібріонів.

Слайд 7

Механізм і шляхи передачі – фекально-оральний. Типи епідемій – водна (найчастіше), харчова, контактно-побутова (змішана) . Сезонність – літньо-осіння. Сприйнятливість – загальна, проте наявність безлічі легких форм і первинного (неімунного) носійства свідчить про можливість відтворення тяжких маніфестних форм інфекції лише при зараженні досить великою дозою збудника. Інкубаційний період триває до 5 діб, частіше 2-3 доби. Імунітет - антибактерійний і антитоксичний. Він видоспецифічний і відносно стійкий, утримується близько 1-3 років. Повторні захворювання рідкісні.

Слайд 8

Особливості сучасної пандемії холери: кількісно переважають легкі, стерті й атипові форми (на 100 і більше хворих припадає лише 1 алгідна форма); після перенесеного захворювання часто зберігається тривале вібріоносійство; вібріоносіїв значно більше, ніж хворих; інфекція може «укорінятися» на нових територіях з формуванням вторинних ендемічних осередків (це сталося в Африці, Південній Америці) й навіть «зимувати» у південних областях України; задовго до епідемії з водоймищ виділяється збудник холери; значно менша летальність: при класичній холері – близько 40 %, при холері Ель-Тор – близько 1 %.

Слайд 9

КЛІНІКА ХОЛЕРИ Початок гострий. Пронос (випорожнення водянисті, на кшталт «рисового відвару»), без болю в животі, без підвищення температури тіла. Блювання фонтаном, без нудоти. Зневоднення (I- ІV ст.). Випорожнення при холері («рисовий відвар»)

Слайд 10

Вигляд немовляти при ІІІ ступеню зневоднення

Слайд 11

Клініко-епідеміологічні особливості холери: зв’язок з епідемічним осередком; початок з проносу, потім – блювання; розвиток зневоднення; випорожнення знебарвлені, водянисті; відсутність болю в животі, тенезмів; знижена або нормальна температура тіла.

Слайд 12

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХОЛЕРИ Виявлення збудника у випорожненнях, блювотинні: експрес-методи (мікроскопія «висячої» краплі, реакція імобілізації; реакція аглютинації протихолерною О-сироваткою; реакція імунофлюоресценції); посів на 1 % пептонну воду з наступним пересівом на середовище Ресслера. Визначення титру вібріоцидних антитіл (ретроспективно).

Слайд 13

“Холерне” ліжко

Слайд 14

Протиепідемічні заходи в осередку Нейтралізація джерела збудника: Виявлення та ізоляція в провізорний госпіталь усіх осіб з розладами травлення. Виявлення та ізоляція на максимальний інкубаційний період – 5 діб в ізолятор усіх, хто перебував у контакті з тілами померлих або їх речами (за відсутності клінічної симптоматики). Переведення хворих на холеру в холерний госпіталь. Термінове повідомлення в місцеву санепідемстанцію, управління охорони здоров'я і МОЗ про кожний випадок холери і вібріоносійства.

Слайд 15

Перехворілих виписують після клінічного видужання, завершення курсу антибіотикотерапії і негативного результату триразового бактеріологічного дослідження випорожнень (для декретованих – п’ятиразове дослідження калу й одноразове – жовчі). П’ятиденна обсервація з бактеріологічним обстеженням калу осіб, які прибули з ендемічних щодо холери регіонів. Різко обмежують (у разі карантину – повністю припиняють) контактування осіб в осередку з населенням за його межами.

Слайд 16

Протиепідемічні заходи, спрямовані на розрив механізму передачі: Обмежувальні заходи – забороняють користування відкритими водоймами (купання, риболовлю), з якими, ймовірно, пов’язаний спалах. Систематичний санітарно-гігієнічний контроль – щоденно обстежують водогони, відкриті водойми, стічні води; стежать за повнотою і своєчасністю санітарної очистки території від нечистот, санітарним станом торгових місць, закладів громадського харчування і харчової промисловості, водопостачання населення; проводять гіперхлорацію води для пиття. Проведення поточної і заключної дезінфекції. Організація санітарно-освітньої роботи.

Слайд 17

Заходи, спрямовані на третю ланку епідпроцесу При особливо неблагополучній ситуації за рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії усім контактним з хворими (носіями), які перебували в однакових умовах з хворим щодо ризику зараження, призначають антибіотики (екстрена профілактика). Дози препаратів для екстреної профілактики холери: тетрациклін - 0,5 г 2-3 р/д протягом 4-х днів; доксициклін - 0,1 г 1-2 р/д протягом 4-х днів; левоміцетин - 0,5 г 4 р/д протягом 4-х днів; еритроміцин - 0,5 г 4 р/д протягом 4-х днів; ципрофлоксацин - 0,5 г 2 р/д протягом 4-х днів; фуразолідон - 0,1 г 4 р/д протягом 4-х днів.

Слайд 18

ЧУМА (син. – чорна смерть; лат. – реstis) - зоонозна природно-осередкова карантинна інфекція, що характеризується найтяжчою інтоксикацією, специфічним геморагічно-некротичним запаленням лімфатичних вузлів, у ряді випадків пневмонією, тенденцією до септицемії та високою летальністю.

Слайд 19

Історичні відомості До нашого часу дійшли відомості про 3 спустошливі пандемії чуми. Так, у VI ст. спалахнула «юстиніанова чума» (час правління римського імператора Юстиніана), яка охопила країни Європи, Близького Сходу і північ Африки. У деяких містах тодішньої Римської імперії загинуло до 80-100 % мешканців. В середні віки, започаткувавшись в Китаї та Індії, «чорна смерть» (2-а пандемія) поширилася на країни Близького Сходу, Європи й Африки. Вона періодично активізувалася протягом усього XIV і частково XV ст. Ця епідемія призвела до загибелі кожного п’ятого європейця і різкого скорочення чисельності населення.

Слайд 20

Наприкінці XIV ст. для захисту від чуми почали вводити карантини (від італ. quaranta giorni – сорок днів). Ізоляція на сорок днів, відповідно до біблійних канонів, очищала людський організм від усякої скверни. Перші карантини були організовані в 1368 р. у Венеції. Одним із перших у 1383 р. увело карантин для прибулих кораблів портове місто Марсель. У 1894 р. спалахнула третя пандемія чуми, яка започаткувалася в Гонконзі. За 10 років вона охопила всі континенти, населені людьми, й забрала життя близько 15 млн мешканців планети. Із цим періодом (1894 р.) пов’язане відкриття збудника чуми, честь якого належить швейцарцю А.Е. Yersin, котрий виділив збудника з тканин щурів, та японцю S. Kitasato, який незалежно від Єрсена знайшов бактерію у бліх.

Слайд 21