X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Хронічні хвороби глотки та гортані

Завантажити презентацію

Хронічні хвороби глотки та гортані

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Хвороби глотки та гортані Проф. О.І.Яшан

Слайд 2

ТОНЗИЛІТ ХРОНІЧНИЙ - хронічне запалення піднебінних мигдаликів Фактори, які сприяють розвитку захворювання Повторні гострі запалення мигдаликів – ангіни. Успадкована схильність до цього захворювання. Хвороби сусідніх органів: Карієс зубів, Носа (гострі та хронічні риніти; викривлення перегородки носа); Носоглотки (аденоїди) Навколоносових пазух (синусити).

Слайд 3

Патоморфологія 1. Запальні вогнища в паренхімі мигдаликів: невеликі абсцеси, залишкові рубці. 2. Зміни в лакунах: дефекти покривного епітелію, зрощення вивідних отворів лакун з наступним розвитком ретенційних кіст. 3. Перехід запалення на паратонзилярну клітковину: периваскулярні інфільтрати, рубцеві зрощення. Захворювання зустрічається часто, воно є вираженням постійної взаємодії між організмом і збудниками запалення (найчастіше стрепто-, стафілококами та вірусами) з розвитком алергічних реакцій та інтоксикації організму.

Слайд 4

ФОРМИ ХРОНІЧНОГО ТОНЗИЛІТУ (за Л.А. Луковським): компенсована; субкомпенсована; декомпенсована

Слайд 5

Клініка Найчастішою скаргою при хронічному тонзиліті є часті ангіни в анамнезі (3-5 разів на рік); Іноді відсутність будь-яких скарг в період ремісії. Незначний дискомфорт при ковтанні, Поганий запах з рота, Відчуття неприємного смаку під час вживання їжі, особливо в разі скупчення в лакунах великої кількості детриту. У дітей може спостерігатись незначне підвищення температури (можливо, тільки ввечері), Швидка втомлюваність при фізичних навантаженнях, загальна слабість.

Слайд 6

Орофарингоскопія Розмір мигдалика не має значення для діагностики ХТ При огляді виявляють нерівну, горбкувату поверхню мигдаликів, що зумовлено наявністю рубців. При натисканні шпателем на передню піднебінну дужку спостерігають виділення з лакун рідкого гною чи казеозного (сироподібного) вмісту, переважно з неприємним запахом, Порушення рухомості мигдаликів. Пальпаторно виявляють збільшення позадущелепних та шийних лімфовузлів. Для диференційної діагностики з дифтерією слід взяти мазки із глотки та носа на паличку Лефлера.

Слайд 7

Діагностика Відсутність об'єктивного способу визначення декомпенсації; Перед операцією Проба на анестетик; Загальний аналізи крові; Час згортання крові з визначенням тривалості кровотечі; RW; Аналіз на СНІД; Загальний аналіз сечі.

Слайд 8

Ускладнення Паратонзилярний абсцес. Ревматизм Ендокардит. Гострий та хронічний нефрит. Інфекційний неспецифічний поліартрит. Холецистит. Тонзилогенний сепсис. Тиреотоксикоз Наявність бодай одного з вказаних ускладнень вказує на перехід компенсованої форми хронічного тонзиліту в декомпенсовану. При появі лише під час загострення або після нього функціональних змін (які в подальшому зникають) з боку серця, суглобів та нирок, вказує на субкомпенсовану форму хронічного тонзиліту.

Слайд 9

Лікування Залежить від форми тонзиліту. Компенсована форма передбачає проведення консервативної терапії, яка включає: 1. Санація карієсних зубів, порожнини носа та навколоносових пазух. Змащування мигдаликів розчинами Люголя, йодинолу тощо. 2. Полоскання глотки антисептичними розчинами (фурациліном), відварами трав тощо.

Слайд 10

Лікування ХТ 3. Промивання лакун мигдаликів антисептичними розчинами. promyv_tonz.mpv 4. Введення в лакуни протизапальних паст. 5. Курс фізіотерапії УФФ, УФО, УВЧ тощо. 6. При загостреннях процесу (ангіна) призначають антибіотики, сульфаніламіди та полоскання глотки.

Слайд 11

Субкомпенсована та декомпенсована форми хронічного тонзиліту вимагають хірургічного лікування – тонзилектомії. Підготовка хворого до операції тонзилектомії передбачає психологічну підготовку пацієнта, що включає переконання хворого в необхідності операції та її позитивних наслідках. З’ясовують, чи не має хворий алергії на анестетик, який планують застосувати; чи не приймав він останнім часом препарати, які підвищують кровоточивість – антикоагулянти, гормони, саліцилати тощо. Пацієнтам з лабільною психікою напередодні операції можна призначити транквілізатори. Лише при нормальних аналізах планувати оперативне втручання. Осіб жіночої статі не оперують під час менструації.

Слайд 12

Тонзилектомія – операція повного видалення піднебінних мигдаликів. Переважно оперують під місцевим знеболюванням у сидячому положенні хворого, рідко застосовують ендотрахеальний наркоз. Не можна застосовувати дикаїн у дітей до 10 років через його токсичний вплив. Інструменти, необхідні для виконання тонзилектомії. Зранку в день операції хворий не повинен вживати їжу. За 30-45 хв до втручання проводять премедикацію (2 % розчин промедолу, 0,1% розчин атропіну, 1% розчин димедролу чи одногрупні препарати) у вікових дозах. 2.14.Instr_tonzlt.jpg

Слайд 13

Техніка тонзилектомії Анестезія зіва – спочатку аплікаційна (змащування слизової оболонки зіва ватником на зонді з нарізкою 2% розчином дикаїну чи 10% розчином лідокаїну з адреналіном), а потім – інфільтраційної 5-10- грамовим шприцом з довгою голкою (1-2% розчинами новокаїну чи лідокаїну з адреналіном). Скальпелем роблять неглибокий розріз по вільному краю передньої піднебінної дужки одного з мигдаликів. Мигдаликовими щипцями захоплюють мигдалик та відтягують досередини, щоб полегшити його відокремлення распатором від підлеглих тканин.

Слайд 14

Техніка тонзилектомії Відшарування проводять обережно, просуваючись від верхнього полюса мигдалика до нижнього. Відсепарований мигдалик, який утримується на тканинах нижнього полюса відтинають мигдаликовою дротяною петлею. Залишки лімфоїдної тканини видаляють конхотомом, а дрібні кровоточиві судини притискають затискачем. Аналогічним способом видаляють другий мигдалик

Слайд 15

АДЕНОЇДИ Аденоїди – захворювання, що характеризується гіпертрофією мигдалика, який розміщений у носоглотці. Це найчастіша причина порушення носового дихання у дітей 3-6-річного віку. Рис. 2.12. Аденоїди у носоглотці: 1 – збільшений глотковий мигдалик (аденоїди); 2 – нижня носова раковина; 3 – середня носова раковина; 4 – основна пазуха; 5 – верхня носова раковина; 6 – лобна пазуха; 7 – вхід у ніс; 8 – тверде піднебіння; 9 – м’яке піднебіння.

Слайд 16

Фактори, що сприяють розвитку аденоїдів 1. Конституційна схильність. 2. Повторні інфекції верхніх дихальних шляхів. 3. Харчування переважно м’ясними стравами.

Слайд 17

Клініка аденоїдів 1. Утруднення носового дихання через обидві половини носа. 2. Постійне чи періодичне виділення з носа слизового або слизисто-гнійного секрету, який може сприяти запаленню шкіри біля входу до носа. 3. Гугнява мова. 4. Поверхневий сон з відкритим ротом, що супроводжується хропінням. 5. Ранкове блювання через заковтування слизу під час сну. 6. Відсутність апетиту. 7. Відставання у навчанні.

Слайд 18

Клініка аденоїдів Ротове дихання, що виникає при аденоїдах через перекриття просвіту носоглотки, нефізіологічне. Брак кисню, який при цьому має місце, шкідливо впливає на психічний та фізичний розвиток дитини. Такі діти часто: відстають від однолітків розумово та фізично. У них можуть спостерігатись явища порушення діяльності нервової системи: Нічне нетримання сечі, Частий головний біль, Неможливість довго зосереджувати увагу на розумовій роботі. У дітей, хворих на аденоїди, може змінюватись форма грудної клітки, розвиватись високе тверде піднебіння неправильний прикус.

Слайд 19

Зовнішній аденоїдизм - порушення розвитку лицевого черепа діти з аденоїдами мають характерний аденоїдний тип обличчя: 1. Згладження носо-губних складок. 2. Вип’ячені очі. 3. Постійно відкритий рот. 4. Видовжене обличчя.

Слайд 20

Діагностика Передня риноскопія (її проводять після видалення слизу з порожнини носа) Коли хворий промовляє “ку-ку” або ковтає, через компенсаторно розширений правий або лівий загальний носовий хід можна бачити коливання аденоїдної тканини в носоглотці. Задня риноскопія Наявність горбкуватої м’якої тканини на склепінні носоглотки, яка в тією чи іншою мірою перекриває задній край перегородки носа разом з просвітом хоан. Пальцеве дослідження носоглотки проводять, якщо шляхом передньої чи задньої риноскопії встановити діагноз не вдається. Для цього через порожнину рота заходять пальцем за м’яке підне біння у носоглотку та пропальповують її стінки і вміст. За наявності аденоїдів лікарю не вдається промацати пальцем задній край перегородки носа, оскільки цьому перешкоджає збільшений глотковий мигдалик.

Слайд 21

Ступені аденоїдів І - закривають леміш до однієї третини; ІІ - закривають леміш більше н