Презентація на тему:
Гостра гнійна специфічна і неспецифічна інфекція

Гостра гнійна специфічна і неспецифічна інфекція

Гостра гнійна неспецифічна інфекція - це гострий запальний процес різноманітної локалізації і характеру, викликаний гнійною мікрофлорою. Для її розвитку необхідна наявність трьох елементів: 1 збудник інфекції; вхідні ворота інфекції; макроорганізм з його місцевими та загальними реакціями, які носять захисний чи патологічний характер.

Етіопатогенез гострої гнійної неспецифічної інфекції. На сучасному етапі розрізнять наступні збудники гострої гнійної неспецифічної інфекції : Staphylococcus aureus Pseudomonas aeruginosa Eisherihia coli Enterococcus Streptococcus Proteus vulgaris Pheumococcus

По локалізації виділяють гнійні захворювання: м’яких тканин ( шкіра, підшкірна клітковина); кісток і суглобів; головного мозку і його оболонок; органів грудної порожнини; органів черевної порожнини.

Місцева реакція при гострій гнійній неспецифічній інфекції проявляється симптомами, які характерні для запальної реакції: rubor (почервоніння) - відображає розширення судин, сповільнення кровотоку аж до повного його припинення ( стаз); calor (місцеве підвищення температури) пов’язане із підсиленням катаболічних реакцій; tumor (припухлість) зумовлена підвищенням проникності судинної стінки для плазми і форменних елементів крові, а також підвищення гідростатичного тиску в капілярах; dolor (біль); functio laesae (порушення функцій) пов’язане із розвитком больового синдрому і набряку.

Загальна реакція організму. Скарги: відчуття жару, пропасниця, головний біль, загальна слабість, поганий апетит, порушення сну, розлади стільця. Об’єктивно: хворий загальмований. Шкіра бліда з ціанотичним відтінком, вкрита потом, відмічається підвищення температури тіла (до 40 С), тахікардія, задишка. Характерним є зміни температури тіла на протязі доби більше, ніж на 1,5-2°С. Іноді відмічається субіктеричність слизових та шкіри, гепато- і спленомегалія.

Принципи лікування. Місцеве лікування базується на наступних принципах: розкриття гнійного вогнища; адекватне дренування гнійника; місцева антисептична дія; імобілізація. Загальна терапія: призначення антибіотиків широкого спектру дії в максимальних дозах із застосуванням різноманітних шляхів введення; детоксикація організму (екстра- та інтракорпоральні методи); імунокорекція; симптоматичне лікування.

Фурункул - гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула і прилягаючої сальної залози. Найбільш небезпечна локалізація фурункулів -на верхній губі та в ділянці носогубного трикутника. Це зумовлено особливостями кровопостачання обличчя: V. facialis через V. angularis сполучається з V. oftalmica , яка впадає в sinus cavernosus, що може призвести до тромбозу останнього і розвитку гнійного менінгіту.

Карбункул - гостре гнійно-некротичне запалення декількох волосяних фолікулів і сальних залоз з утворенням єдиного запального інфільтрата і переходу запального процесу на підшкірну клітковину.

Гідраденітом називається гнійне запалення потових залоз.

Лімфангоїт, лімфаденіт

Абсцес

Місцеві ускладнення гнійних процесів: формування некрозу; лімфангіт - вторинне запалення лімфатичних судин; лімфаденіт - запалення лімфатичних вузлів; тромбофлебіт - запалення вен.

Остеомієліт Остеомієліт - це гостре гнійне запалення кісткового мозку з втягненням в процес власне кістки, надкістниці і нерідко характеризується генералізацією процесу.

Класифікація остеомієліту. Згідно з міжнародною класифікацією захворювань травм і причин смерті остеомієліт класифікується: І. За причинами (за збудниками): Монокультура ( стафілокок, стрептокок); Змішана, або асоційована культура (подвійна, потрійна асоціація); Збудник не виявлений. II. Клінічні 1. Гострий гематогенний остеомієліт а) генералізована форма (септикотоксична, септикопіємічна форми); б)місцева (вогнищева) форма. 2. Посттравматичний остеомієліт: а) після перелому кісток; б) вогнепальний; в) післярадіаційний. 3. Атипові форми остеомієліту: а) абсцесе Броді ( в’ялоперебігаючий внутрішньокістковий абсцесе); б) склерозуючий остеомієліт Гарре; в) альбуміназний остеомієліт Оль’є; г) антибіотичний остеомієліт.

Етіологія. Основним збудником є золотистий стафілокок (61%). Рідше буває стрептокок, пневмокок, кишкова палочка, протей, синьогнійна палочка. Останнім часом поряд з аеробами висіваються і неклостридіальні анаероби.

Сприяючі фактори. Ендогенні вогнища в’яло перебігаючої інфекції. Сенсибілізація організму. Неспецифічні подразники (травма, переохолодження, перевтома, хвороби, що ослабляють організм).

Клініка залежить від: вірулентності мікроорганізмів, реактивності організму, локалізації процесу, віку хворого, наявності ускладнень. Початок захворювання гострий після провокуючих факторів (травма, переохолодження). Продромальний період - 1-2 дні. Підвищується температура тіла до 38,5-40°С. Відмічається інтенсивний біль в кінцівці. При пальпації і перкусії визначається найбільша болючість над вогнищем запалення.

Хронічний остеомієліт. Форми: вторинний хронічний гематогенний остеомієліт; хронічний остеомієліт після травматичних пошкоджень; атипові форми хронічного остеомієліту (первинно хронічний остеомієліт).

Анаеробна інфекція - важка ранева патологія, яка викликається анаеробними спороутворюючими та неспороутворюючими мікрорганізмами та характеризується розповсюдженням, вираженим ендотоксикозом з розвитком поліорганної недостатності. Основними етіологічними чинниками анаеробної інфекції є : спороутворюючі бацили - Clostridium (perfringens, oedematiens, hystoliticum, septicum); неспороутворюючі (грамнегативні бацили (Bacteroidus, Fusobacterium), грампозитивні бацили, грампозитивні коки).

а) Локалізація ураження. Важливий фактор, оскільки тканинне середовище з великим вмістом глікогену без достатнього кровообігу є дуже благоприємним для розвитку анаеробної інфекції. До таких потенційно небезпечних зон належать передня черевна стінка, поперекова ділянка, кишечник; б) Характер та об’єм ураження. Чим сильніше розчавлена рана з некрозом тканин та великою кількістю сліпих "кишень" і " запливів", тим більше шансів для виникнення анаеробної інфекції; в) Наявність та міграція сторонніх тіл в рані. Звичайно це шматочки грунту, металу, одягу, дерева та інших предметів та металеві осколки;

Клінічні форми анаеробної інфекції: По анатомічних особливостях: поверхневі форми - епіфасціальні гангрени; глибокі форми - субфасціальні гангрени. По клінічному перебігу: класична форма - переважаюче ураження м’язів ( клостридіальний міозит); набряково - токсична форма - переважаюче ураження підшкірної клітковини ( клостридіальний целюліт); змішана форма. По швидкості клінічних проявів: блискавична; швидкопрогесуюча; торпідна.

Місцеві симптоми: А. Анаеробна клостридіальна інфекція: 1. Зовнішній вигляд рани сухі, нежиттєздатні тканини, виділення слизистого характеру, з неприємним запахом, у невеликій кількості; ціанотичність шкіри, зниження місцевої температури; набряк підшкірної клітковини, її імбібіція кров’ю; м’язи у вигляді " вареного м’яса", випирають із рани. 2. Виражений набряк оточуючих тканин, що швидко поширюється в проксимальному напрямку ( симптом Мельникова - обв’язана навколо кінцівки нитка через 20 -ЗО хвилин врізається в шкіру). 3.Газоутворення, про яке свідчить крепітація. 4. Лабораторна діагностика: проба Біллієнга і Кондаді: частинка ураженого м’яза не тоне у воді; проба Бета: уражений м’яз не тоне в 6% розчині хлориду натрію. 5. Рентгенівське дослідження ( характерні просвітлення , обумовлені накопиченням газу, який розволокнює м’язеві пучки - симптом Краузе). 6. Бактеріологічне дослідження раневого вмісту.

Сепсис - це генералізована інфекція, яка супроводжується бактеріемією на тлі зниження захисних сил організму. Синдром системної запальної відповіді (ССЗВ, SІRS) - запальна реакція на різноманітні важкі ушкодження тканин, що проявляються двома або більшим числом з вказаних ознак: температура > 38°С або < 36°С; тахікардія > 90 в 11 частота дихання > 20 в 11, або рСО2 < 32 мм рт.ст.; число лейкоцитів > 12х109/л < 4,0x109/л або наявність > 10% палочко-ядерних нейтрофілів.

Класифікація. Розрізняють первинний та вторинний сепсис. По локалізації первинного вогнища : хірургічний, гінекологічний, урологічний тощо. По виду збудника - грамнегативний, грампозитивний, анаеробний. По джерелу : раневий, післяопераційний, запальний (флегмона, абсцесе, остеомієліт) сепсис при внутрішніх захворюваннях (ангіна, пневмонія і т.п.). По часу розвитку : ранній (до 10-14 днів з моменту ушкодження, пізній - через 2 тижні). По клінічному перебігу: блискавичний, гострий, підгострий, хронічний. По характеру реакції організму: гіпоергичний, нормергичний, гіперергичний. По клініко- анатомічним ознакам: сепсис з метастазами (септикопіємія) сепсис без метастазів ( септицемія).

Принципи лікування: Радикальна хірургічна обробка первинного вогнища інфекції; Потужна антибактеріальна терапія в максимальних дозах різними шляхами введення антибіотиків сипергістів; Детоксикація, яка включає інфузійну терапію в об’ємі 3-6 літрів за добу, причому кількість виведеної рідини не повинна по об’єму перевищувати введену більше ніж на 1000 мл; форсований діурез; методи екстракорпоральної детоксикації; Імунокорекція залежить від діагностованих зрушень в імунній системі.