Презентація на тему:
Розвиток театру сучасної України

Тема: Розвиток театру сучасної України Виконала: Учениця гр. №24 Лень Ірина Впу-7/калуш/2013

Театр (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відобра-жає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також й театральним мистецт-вом, а науку, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва вивчає театрознав-ство. Окрім театрів, ролі в яких люди виконують безпосередньо, існує лальковий театр, де головні герої - іграшки, якими керують.

Стилі театру: а) абсурдизм б) експресіонізм в) мелодрама г) модернізм д) натуралізм е) постмодернізм є) маріонетки ж) реалізм Жанри театру: Драма Комедія: Чорна комедія Комедія дель арте Комедія моралі Комедія ситуації Фарс Романтична комедія Епічний театр Експериментальний театр Фентезі Grand Guignol Історичний театр Імпровізаційний театр Мейнстрім театр Мета-театр Музичний театр Натья Пантоміма Політичний театр Народний театр Маріонетки Радіопостановка Рок-опера Театр соціальних тем Театр абсурду Трагедія Трагікомедія

Український театр нагадує дике поле, що густо заросло бур’янами, – зазначають критики. Молодих режисерів на ньому практично не видно. Пронизливих нових п’єс – теж. Ми живемо в провінційному гетто, і в умовах внутрішньої культурної ізоляції змушені підтримувати себе імпортованими фільмами й книгами. Але театр не привезеш у кишені, не оціниш, подивившись DVD, – його потрібно відчути.

Театр імені Івана Франка засновано у Вінниці 1920 року. Очолив його видатний український митець Гнат Петрович Юра. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою "Гріх" В. Винниченка. За віком виконавців це була трупа моло-діжна. До неї входили актори, котрі згодом увійшли в історію української сцени як ви-датні митці - Г. Юра, А. Бучма, Й. Гірняк, О. Добровольська, М. Крушельницький, Ф. Бар-вінська, О. Горська, М. Братерський, П. Нят-ко, К. Блакитний, О.Рубчаківна, М. Пилипен-ко, С. Семдор, О. Юра-Юрський, Т. Юра та ін. Театр працював напружено: лише за пер-ший сезон показав 23 прем`єри. Вистави ко-ристувалися надзвичайним успіхом у Вінниці, Черкасах, Кременчуку, Олександрії, Проску-рові, Кам`янці-Подільському та інших міс-тах.  Гнат Петрович Юра

Особливо творчо зміцнився театр ім. І.Франка в 30-і роки, коли його акторське ядро склали такі видатні майстри, як А. Бучма, Н. Ужвій, Ю. Шумський, Г. Борисоглібська, Ю. Мілютенко, В. Доб-ровольський, П. Нятко, К. Осмяловська, Є. Пономаренко, М. Яков-ченко, М. Бра-терський та ін. Колектив уславляє себе талановитими постановками вітчизняної та світової класики - "Весілля Фігаро" П. Бомарше, „Пригоди бравого солдата „Швейка” за Я. Гашеком, "Суєта" І. Карпенка-Карого, "Дон Карлос" Ф. Шіллера, "Борис Годунов" О.Пушкіна. Особливо яс-кравою вийшла постановка Г. Юри драми І. Франка "Украдене щастя". Популярністю користу-ються вистави на сучасну тему за п'єсами О. Корнійчука "Платон Кречет", "В степах України". У 1940 році театр одержав звання академічного.

Музично-драматичний театр у Донецьку  Донецький обласний академіч-ний український музично-драматич-ний театр в 2003 році відзначив 75-річний ювілей від дня заснування. Саме у стінах цього театру на-родилась ідея проведення регіональ-них театральних фестивалів "Теат-ральний Донбас" і "Золотий клю-чик".   У серпні 2001 року за значні до-сягнення в розвитку українського театрального мистецтва Донецький обласний академічний український музично-драматичний театр вперше в історії української незалежної де-ржави отримує статус Академічного.

У 2004 році було завершено капітальний ремонт будівлі Донецького музично-драматичного театру, на сцені було встановлено сучасне технічне обладнання. Сьогодні в репертуарі театру налічується більше 30 творів, як української класичної драматургії, так і світової сучасної.   Мало чим більше п'ятдесяти років цьому театру, що має прекрасні традиції виконавської майстерності. Добрими зачинають їх є народні артисти СРСР В. С. Василько і В. Н. Добровольський. Дбайливо зберігає і розвиває ці традиції нинішній склад трупи, що виховав чудових артистів, багато талановитої молоді. Широкий репертуар, прекрасні співці, серед яких є народні і заслужені артисти УРСР, багаточисельні гастролі зробили театр відомим і популярним. .

Житомирський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги З 1991 року Житомирський обласний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги очолював н.а. України Л. І. Данчук. Репертуар поповнюється такими його виставами: «Король вальсу» Й. Штрауса, «Весілля Фігаро» Бомарше, «Моя чарівна леді» Б. Шоу тощо. Плідно працюють у цей період з. а. України Г. Артеменко («За двома зайцями» М. Старицького, «Сирена і Вікторія» О. Галіна, «Коханий нелюб» Я. Стельмаха, «Мазепа» Б. Лепкого тощо); з.а. України В. Савченко в період від 1985 по 1992 роки здійснив ряд постановок («П'ять брильянтів Тев'є молочника» Ш. Алейхема, «Марко в пеклі», «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги, «Летюча миша» Й. Штрауса тощо).

Передісторія Житомир має давні театральні традиції. Ще наприкінці XVIII століття громадськістю міста неодноразово порушувалось питання про бу-дівництво приміщення для стаціонарного теат-ру. Місто стало одним із небагатьох, у яких уже на початку XIX століття існували театри,  — вже 1809 року в Житомирі було побудоване перше стаціонарне приміщення театру за ініці-ативою волинського губернатора М. І. Камбур- лея. У 1858 році було збудовано перший кам'яний театр в Україні, який і сьогодні є окрасою ар-хітектури міста (тепер тут міститься обласна державна філармонія). Це приміщення, зокре-ма, пам'ятає знаменитих акторів М. Кропив-ницького, М. Заньковецьку, В. Комісаржев-ську, А. Оларіджа, П. Віардо, яку тут слухав видатний письменник Іван Тургенєв.

Чернівецький обласний академічний музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської. Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекто-рами Гельмером і Фельмером. Чернівецький театр – то пам’ятник обізна-ним з культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню. Так писав німецький пись-менник Георг Гайнцен. Чернівчани пишаються своїм театром, його іс-торією та здобутками і театр відповідає своїм шанувальникам щирою любов’ю, прагне вик-ликати у них цікаві роздуми, глибоке осмис-лення складних процесів сучасного буття, по-дарувати своєю творчістю естетичну насолоду. Кожна вистава театру – відповідальний звіт перед головними цінителями, суддями мис-тецтва – глядачами!

 Харківський державний академічний укра-їнський драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка - один з найстаріших театрів України. Його життя завжди було насичене яскравими творчими пошуками. Засновник театру, реформа-тор української сцени Лесь Курбас дав йому по-етичну назву першого весняного місяця за ста-рим українським календарем - "Березіль". Це був сміливий і міцний експериментальний колектив, в якому променіли молоді таланти - А. Бучма, М. Крушельницький, Н. Ужвій, Й. Гірняк, В. Чистякова, Л. Сердюк, Д. Антонович, І. Мар"я-ненко, Ф. Радчук та інші. Добре обізнаний з практикою європейського мистецтва і театру зокрема, Лесь Курбас підно-сив українську сцену на вищий щабель. Його ме-тод образного мислення - „перетворення" – запе-речував натуралістичне копіювання життя на сце-ні, збуджував у акторів пульсуючу думку, викли-кав широкі асоціації у глядачів.

День заснування театру - 31 березня 1922 року, місто - Київ. Першу виставу "Березі-лю" було здійснено 7 листопада, того ж року вона мала назву "Жовтень" і була створе-на за текстом творчого постановочного колективу . Від заснування театру в ньому діяла режисерська лабораторія (режлаб), яку очолював Л. Курбас. До неї входили молоді режисери й актори, серед яких були Ф. Лопатин-ський, Г. Ігнатович, Б. Тягно, М. Крушельницький, Б. Балабан, В. Скляренко, В.Чистя-кова, В. Василько, П. Береза-Кудрицький та інші. Протягом 1923-1924 рр. у режлабі обговорювалися принципи роботи митців, що представляли сучасний на той час ні-мецький експресіонізм. Про це свідчить й тогочасна практика театру. Крім вистав за п"єсами Г.Кайзера ("Газ"), Е.Толлера ("Машиноборці", "Людина-маса") рисами екс-пресіонізму були позначені також постановки Л. Курбаса "Джіммі Хіггінс" за Е. Сінк-лером, "Гайдамаки" за Т.Шевченком, „Диктатура" І. Микитенка та інші. На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести "Бере-зіль" як кращий театр республіки до тодішньої столиці - Харкова. Йшлося про театр "Березіль", хоч повною назвою дітища Л. Курбаса було Мистецьке об"єднання "Бере-зіль", яке містило в собі філіали або творчі майстерні (у Борисполі, Білій Церкві, Ума-ні, Одесі) з центром у Києві. Кожна майстерня крім постійно діючого репертуару мала своє особливе завдання, виконуючи пошукову роботу в різних галузях театрального мистецтва.

Драматичний театр у Івано-Франківську ім. І.Франка У грудні 1939 р. виставою «Платон Кречет» О. Корнійчука розпочав свій I-й театральний сезон Станіславський му-зично-драматичний театр ім. І.Франка. Це був перший на Прикарпатті професій-ний український театр, створений на базі мандрівних театрів Галичини, що діяли в області під орудою директорів С. Крижа-нівського, Р. Войновича, Івана Когутяка, Ю. Кононіва. Офіційне існування розпочав 20 груд-ня 1939 року з затвердженням постанови РНК УРСР «Про організацію театрів, му-зичних колективів, будинків народної творчості і театральних музичних закла-діву Львівській, Дрогобицькій, Волин-ській, Рівненській,Станіславській і Тернопільській областях».

Яскрава сторінка у творчості театру пов'язана з іменем народного артиста України Віталія Смоляка. Актор, режисер, головний режисер театру з 1968 по 1975 р.р., самобутній майстер сцени, чудовий педагог, який зростив не одне акторське покоління. Його вистави: «Украдене щастя» І.Франка, «Бравий солдат Швейк» за Я.Гашеком, «Сестри Річинські» І.Вільде та ін. У 2002 р. встановлена обласна пре-мія в галузі театрального мистецтва ім. В.Смоляка, і першими її лауреа-тами стали його учні — заслужені артисти України Ж. Доб-ряк-Гот-вянська та О.Шиманський.

Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок імені Марійки Підгірянки Дата народження театру — 6 березня 1945 року. В історії колективу було чимало радісних і прикрих подій, проте, незмінним залишилось одне – бажання творити свято для своїх маленьких глядачів. Колектив очолила режисер Тетяна Нікітіна. Разом з нею єдиний маріонетковий театр зводили на ноги художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига.

Олександр Дикий працював у театрі з моменту засну-вання і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав художнє офор-млення та ляльки до вистав «Гусеня» за п'єсою Н. Гер-нет 1945 р., «Маєчка – хазяєчка» Д. Суптеля 1947 р., «Біда від ніжного серця» (спектакль для дорослих ) І. Соллогуба 1957 р., «Казки Дідуся Панаса» К. Коцін-ської, К. Черняка 1959 р. та багато інших. Зроблені ним ляльки ( кілька з них збереглися і знаходяться в музеї театру) мали значний вплив на художній рівень наступ-них поколінь театральних художників С. Клемента , М. Боярського , Л. Рубановська , В. Маяцького , В. Свєчни-кова , В. Бойчука , М. Данька. Нелегкими були перші кроки : не вистачало досвіду, ак-тори тільки починали освоювати складну майстерність водіння ляльок , примітивними були й конструкції са-мих ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в Палаці піонерів (нині Центр дитячої твор-чості на вул . Січових Стрільців , 37), а з 1949 по 1954 роки - в цьому Народному домі ( вул.Шевченка, 1). Вис-тави показували у дні, коли була вільна сцена, а в основ-ному працювали на виїздах в районах та селах області.

В. Гюго: Є два способи живо зацікавити публіку в театрі: за допомогою великого або правдивого. Велике захоплює маси, правдиве підкуповує окремих осіб. Ф. Шиллер: Для хороших акторів немає поганих ролей. Шендерович: Лірична драма "Перший поцілунок Іуди". Вольтер: Земля - це величезний театр, в якому одна і та ж трагедія грається під різними назвами. Карел Чапек: Останній акт ніколи не вдається на сцені. Можна тільки дивуватися, що незважаючи на такий сумний досвід, драматурги продовжують наполегливо домагатися, щоб у їх п'єс був останній акт.