X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Презентація віртуального музею Лесі Українки

Завантажити презентацію

Презентація віртуального музею Лесі Українки

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Віртуальний музей Лесі Українки

Слайд 2

Складові проекту:

Слайд 3

Розділ 1 Сторінками біографії В багатьох її віршах часто повторюються два слова:”Крила” та “Пісня”. Можливо від того, що найсильнішою мрією її завжди було злетіти, долаючи кайдани слабого тіла, а строки віршів, наповнені м’якими та печальними наспівами рідної землі, де б не знаходилась: під жарким сонцем Єгипту, сірим та дощовим небом Германії або у берегів Середземного моря у Греції….

Слайд 4

Леся Українка — геніальна донька українського народу. Як людина і як митець вона була дитям Волині. У Звячелі народилась, у Луцьку написала свій перший вірні. Милий серцю волинський край! Край предковічних дубів, незайма них борів, таємничих озер із смарагдовими облудними берегами. Край, який дав світу творця ніжної чарівної Мавки, гордої, незалежної Кассандри, нескореного Неофіта і одержимої Міріам, розпо вів людям дивну «Осінню казку» і проспівав «Лісову пісню», кинув нам гіркі «Сльози-перли». Край володарки ночей, яка серед темряви засвітила провідну зірку свободи, кинула виклик відчаю і горю. «Убий — не здамся» — девіз життя Лесі Українки. Мріяла стати художником, бо гарно малювала; музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не знала дівчинка, що в серці вже поселилася Муза, що її поезії судилося стати в майбутньому окрасою української літератури.

Слайд 5

У поезії «Мій шлях» Леся Українка описала свій прихід в літературу На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала. А хто стрічався на шляху зо мною, Того я щирим серденьком вітала. «Самій не довго збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті». Я йду шляхом, пісні свої співаю: Та не шукайте в них пророчої науки,— Ні, голосу гучного я не маю! Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки,— Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!» - З його плачем я спів з'єднаю свій... На шлях літератури вийшла дуже рано. З десяти років складала вірші, а з тринадцяти років вже друкувалась. Та й не дивно. Бо мати, видатна українська поетеса Олена Пчілка, а батько, відомий юрист Петро Косач, понад усе любили літературу і музику. Цю любов передали своїм дітям, а їх у сім'ї було шестеро. Леся любила музику і дуже зраділа, коли тато купив фортепіано. А ще любила малювати, вишивати, шити лялькам сукні, працювати в городі, читати казки і мріяти. Із спогадів брата Лесі Михайла: Леся була веселою дівчинкою. Любила співати і танцювати, жарту вати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда. 6 січня вона пішла на річку подивитись хрещення води, простудилась і дуже заслабла. Почала боліти права нога, яка і раніше давала про себе знати, але ще ніхто не знав, яка страшна хвороба стоїть за цим,— туберкульоз, який охопив весь організм і давив його ЗО років.

Слайд 6

Тридцятирічна війна з хворобою була затяжною і жорстокою. Це була війна життя і смерті. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі, нормально жити. Муки нестерпні, болі роздираючі робили Лесю стійкою, розвивали в неї незвичайну силу волі. Лікарі згадували, які болісні уколи приймало це ніжне створіння з великими, як світ, очима, і жодного стогону, жодного нарікання... Та ця страшна війна не відібрала у Лесі поезії — єдиної втіхи і надії. Часом приходив відчай, роздирав душу, затьмарював усі думки. Але Леся розуміла: якщо опустиш руки — то кінець, а так хотілося жити у цьому прекрасному і чаруючому світі. Часто вона згадувала оте всеперемагаюче: «Най диявол носить смуткове вбрання, я ж надіну ясні кармазини». І знову звучала поезія, сповнена оптимізму і віри в торжество людини над злом. Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! А невгамовний пекучий біль, взявши в полон тіло і душу, давив, мучив Лесю. Часто хотілося кричати, припасти до землі, віддати їй свої муки. Та поетеса знала, що з цього небезпечного двобою, який нагадував облогу міста хитрим і підступним ворогом, вона повинна вийти переможцем. І вийшла, і стала Велетом нескореного духу, незламної волі і жадоби до життя. А забуття, свою втіху Леся зна ходила у праці, в слові, в боротьбі.

Слайд 7

В одному з щоденників Леся писала: «Я любила працювати вночі, коли вся земля відпочивала після неспокійного дня, коли наодинці зі мною була ніч і ті зорі, що дивились через віконце у мою кімнату. Кожна хвилина нічної тиші, коли до мене летючою зіркою спада ла Муза, була в моєму житті променем щастя». Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі, А тільки я одна неподоланна Врочистую одправу починаю Перед моїм незримим олтарем... Перше кохання, яке боязко ступило на тінисту терасу в невеличко му містечку Чукурларі, що біля Ялти, де Леся лікувалась, заглянуло в очі, посміхнулось щирою посмішкою і навіки поселилось у серці. «Це він»,— шепотіли її губи. «Це вона»,— говорили його очі. Їм було добре вдвох. Вони часто слухали, як шепотіли кипариси, бився об скелі шалений прибій, стогнали чайки над водою. Сергій Мержинський, відомий революціонер, нестямно був зако ханий в Мавчині Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надве чірня зажура і тепло призахідного сонця. Але щастя було коротким. Доля, зле жартуючи, наділила обох не тільки талантом, але й однаковою хворобою — туберкульозом. Із спогадів Лесі Українки: Він дивився на мене, як на ікону, як на ту зірку, що раптом скотилася з неба і може ненароком погаснути. Я була для нього ніби з тонкого скла, що може впасти і розбитись, я була вітром, що може вилетіти крізь прочинені віконця і не повернутись, тим дивним світом, що робить людей щасливими».

Слайд 8

Він помер у неї на руках тієї пам'ятної березневої ночі... І було горе, і був відчай. І тихо серед лиха лунав їх улюблений романс «Коли розлучалися двоє». Він викликав у Лесі смуток, щире захоплення і гіркі сльози. Уста говорять: «Він навіки згинув!» А серце каже: «Ні, він не покинув!» Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глубині і б'ється враз зі мною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» І кожний раз, як стане він бриніти, Тремтять в моєму серці тії квіти, Що ти не міг їх за життя зірвати, Що ти не хтів їх у труну сховати, Тремтять і промовляють враз зо мною: «Тебе нема, але я все з тобою!» Через півроку стан Лесі погіршився, її життя — це була рвуча боротьба зі смертю — проходило літом на Кавказі, зимою в Єгипті. Чим далі, тим тяжчими ставали для неї ці подорожі. Проте Єгипет добре впливав на Лесю, і її родина робила все можливе, аби вона кожного року їздила туди. Але сили поетеси поступово танули. А між нападами хвороби була напружена письменницька праця — поетична творчість, переклади, випробування себе у різних жанрах... Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука, Чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела Жалі та голосіння,— То ж була буря весняна, А не сльоза осіння...

Слайд 9

25 липня 1907 року Леся Українка виходить заміж за Климента Васильовича Квітку, людину, яка через все життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким іншим. Леся понад усе цінувала людську гідність і дружбу, і це йшло від батька. Вона ніколи не ставилась зверхньо до людей, була щирою з друзями, цінувала їх, бо, як сказано в її «Грішниці», «Ніхто не має більшої любові, як той, хто душу покладе за друзів». О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани! Палають страшні, незагоєні рани На лоні у тебе, моя Україно. Кормигу тяжку хто розбить нам поможе? Ой Боже! Але дедалі тяжчим ставав хрест, якого поетеса несла до своєї Голгофи. Та навіть на смертному ложі Леся Українка до останньої хвилини життя не покидала своєї єдиної зброї — поетичного слова. «Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця»,— говорила вона. Леся вірила, що тільки сонячне тепло витіснить із нас дух рабської покори, зла, байдужості, бо ми ті люди, що можуть і вміють цінувати талант, шанувати розум, поважати людську гідність, вірити в торжество справедливості.

Слайд 10

1 серпня 1913 року в м. Сурамі (Грузія) зупинилося серце Лесі Українки. Вічність ще більше висвітлила велич геніальної доньки України, А її сучасники? Чи знали вони все створене нею? Очевидно, що знали далеко не все. Більшість її драм за життя письменниці не піднялася на театральну сцену, критика мовчала. Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні! Ці слова безсмертної поетеси можна вважати девізом усього її життя.

Слайд 11

ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ Розділ 2

Слайд 12

". . . її поезії годні лиш справжні інтелігенти розуміти. Звичайна пересічна публіка недоросла до розуміння її. Мусить доперва приготовитись до неї". Ольга Кобилянська

Слайд 13

Творчість Лесі Українки Рік Назва 1880 р. Вірш «Надія» 1884 р. Вірші «Конвалія», «Сафо» 1885 р. Переклади Миколи Гоголя 1888 р. «Подорож до моря» 1890 р. «Contra spem spero», «Сім струн» 1892 р. Переклади Генріха Гейне «Книга пісень» 1893 р. Збірка поезій «На крилах пісень», «Мелодії» 1895 – 1896 рр. Цикл «Невільничі пісні», «Блакитна троянда» 1899 р. Збірка «Думи і мрії» 1901 р. «Одержима» 1902 р. Збірка «Відгуки» 1905 р. «Пісні про волю» 1911 р. «Лісова пісня» 1918 р. «Стародавня історія східних народів»

Слайд 14

Леся Українка »

Слайд 15

Аналіз творів «Лісова пісня» Тема: оспівування поетесою духовного багатства рідного народу, його великих творчих можливостей, нездоланності потягу людини до високого і прекрасного. Ідея: утвердження краси вільного незалежного духу, кохання і мрії, змістовного, гармонійного, як сама природа, людського життя. Головна думка: гімн єднанню людини й природи Проблематика: реалізація творчих можливостей особистості; у чому сенс людського життя, сімейного щастя; взаємодія добра і зла, прекрасного і потворного в житті; як свобода і неволя впливають на життя людини; гармонійна єдність людини і природи. Головні персонажі: лісове царство – Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка, Той, що греблі реве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні; реальні волинські селяни – молодий хлопець Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, молодиця Килина

Слайд 16

Слайд 17

Мавка і Лукаш

Слайд 18

Пам’ятник Мавці і Лукашу

Слайд 19

«Бояриня» Тема: основана на подіях минулого, коли Україну у другій половині XVII ст. роздирали гострі суспільно – політичні суперечності, пов’язані, зокрема, з посиленням колоніального закабалення приєднаних до Москвії лівобережних земель Головна думка:осудження компромісу боярина з власною совістю, зневажання ним самим і власної гідності, і честі рідних Проблематика: політичні конфлікти, внутрішня боротьба людини Головні персонажі:молода українка Оксана, її чоловік Степан, Іван(брат Оксани), свекруха, Анна(сестра Степана)

Слайд 20

схема

Слайд 21

Пам’яті Лесі Українки

Слайд 22

фото

Слайд 23

фото

Слайд 24

Музей Лесі Українки в Ялті - один з чотирьох українських музеїв, присвячених великій поетесі нашого народу. У кожного з них - в Києві, Новоград-Волинському, Колодяжному, що на Волині, - своя історія. Але історія Ялтинського музею, наймолодшого серед них, мабуть, найскладніша. Три роки з прожитих поетесою 42-х припадає на Крим, з них два вона провела в Ялті. Тисячу днів і ночей її серце билось в унісон з прибоєм Чорного моря. Тут народжувались твори, у яких зупинялись кримські миттєвості, щоб зберегтись в обіймах слова Лесі Українки на віки - "Кримські спогади", Кримські відгуки", "Над морем", "Кассандра" та ін. На початку 70-х років, напередодні 100-літнього ювілею поетеси, в Ялті виникла ініціативна група зі створення музею Лесі Українки. До неї увійшли ялтинські інтелігенти, краєзнавці, митці, зокрема колишній учень Лесі Українки, винороб-науковець Микола Охріменко, палкі прихильники творчості поетеси Олексій Нирко, Олександр Януш, Остап Кіндрачук та ін. В результаті зусиль ініціативної групи було споруджено пам'ятник Лесі Українці, установлено меморіальну дошку на будинку, де 1897 року вона проживала, започатковано збір експонатів. Однак гоніння національної інтелігенції 70-х років припинило конструктивну роботу над музеєм. Натомість у будинку, звільненому від мешканців з метою вшанування Лесі Українки, була відкрита експозиція так званого "Музею дореволюційної прогресивної російської та української культури" - відділу Ялтинського краєзнавчого музею.Повністю реставрація будинку завершилась в період краху СРСР. Тоді наступила смуга гострої полеміки: "Яким бути музею?" Відповіддю на поставлене запитання стало відкриття 1991 р. експозиції "Леся Українка і Крим" (до 120-річчя з Дня народження Лесі Українки). Незабаром, 10 вересня 1993 року, під тиском Ялтинського міського товариства "Просвіта", осередку Союзу українок, принципової позиції громадськості опір можновладців було остаточно подолано і в Ялтинському міськвиконкомі прийняли рішення про надання експозиції "Леся Українка і Крим" статусу "Музей Лесі Українка" (на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею).Завдяки поповненню фондів музею та допомозі Міжнародного Фонду "Відродження" до 10-річчя незалежності України була відкрита нова експозиція музею - "Ломикамінь". Проте завдання музею - не