Презентація на тему:
Культура східних слов’ян. презентація

Кожний народ – наче неповторний образ, створений митцем. Художників два – природа і життя, а сам процес творення виступає як розвиток національної культури. Культура нації є мірилом цивілізованості і людяності народу і водночас своєрідним генетичним зв’язком поколінь. Протягом усього свого існування народ нагромаджує життєвий досвід, що виливається у створену ним систему культурних цінностей, яка постійно доповнюється і збагачується. Культура українського народу розвивалась у руслі світового культурного процесу. Українці творили, базуючись на успадкованому від своїх предків і перейнятому від предків інших народів, передавали його своїм нащадкам, а також усьому світові, вже як власний дар у скарбницю світової культури.

Відкритість, здатність сприймати, пристосовувати, перетворювати і українізувати різноманітні культурні впливи. Здатність відроджуватись з попелу, як птах Фенікс. Повага до традицій і звичаїв. Добірний культурний генофонд українського народу, який відігравав значну роль у становленні і збереженні власної культури.

  Предки українців проживали на досить обширній території, яка має давню історію. Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський , скіфський, черняхівський, зарубинецький.  

Деякі вчені висловлюють думку про те, що вже епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Так, розкопки біля сіл Мізинь (Чернігівська область), Добраничівка (Київська область) та Гінці (Полтавська область) виявили житла стародавніх мисливців Знахідки культурних пам'яток старокам'яної доби (або так званої мізинської культури) зустрічаються і в інших районах України, зокрема на Київщині, Полтавщині й Тернопільщині. Це засвідчує, що людина епохи палеоліту вже мала певний рівень культури.

Житла предки українців споруджували з дерева і кісток мамонта, вони мали вигляд наметів; Знаряддя праці були з кременю; У той період слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним; Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло; Головним заняттям було полювання; З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм; разом з ними формуються елементи первісного мистецтва: виготовлялися невеликі статуетки, що відображали образ матері і прикраси з слонової кістки з геометричним орнаментом; Cтародавні слов’яни не лише виготовляли, але й вдосконалювали знаряддя праці (в період мезоліту з’являються кам’яні сокири, молоти, долота, ножі, було виготовлено лук і стріли, приручено собаку); Розвивається рибальство; Житлові споруди з'являються на берегах річок і озер; У ті часи вдосконалюються форми організації первісної племінної спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку; Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.

Назва походить від села Трипілля біля Києва, де київський археолог В. Хвойка провів свої знамениті розкопки. Періоди розвитку: - Раннє Трипілля; - Середня доба; - Пізнє Трипілля; Набула вищого рівня розвитку в добу неоліту. Розвиток цієї культури тривав понад дві тисячі років і охоплював не лише новокам'яну, але й бронзову та залізну епохи. Трипільська культура мала широку географію, трипільці заселяли на той час Придніпров'я, особливо густо був заселений правий берег Дніпра, а також Придністров'я. Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію, дещо загальмувало розвиток її культури. Окремі елементи культури, а іноді й цілі її пласти були успадковані іншими народами, що проживали в Україні. Вони були збережені, переосмислені й розвинуті в культурі цих народів.

По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство, не цурались вони мисливства й рибальства. По-друге, поселення зводились на відкритих місцях, без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою й використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 кв. м площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. Хату опалювали зведеною з глини піччю. У ній могло проживати до 20 осіб, а поселення, за підрахунками етнографів, налічувало понад 500 чоловік. По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат.

По-четверте, поряд з високою культурою землеробства і скотарства у трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Значного поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового призначення, зокрема, горшків, мисок, глечиків, декоративної кераміки для прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд. Їхній художній рівень на той час був дуже високий. По-п'яте, трипільці мали досить розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди. В їхніх житлах знайдено жертовники, що мали форму рівнокінечного хреста. Цей хрест розмальовувався вохрою і був прикрашений концентричними колами. Він знаходився на підвищенні, а біля нього розташовувались антропоморфні фігурки. Хрестовидні підвищення слугували місцями жертвоприношень богам, яким поклонялись трипільці.

Була наступним етапом формування культури східнослов'янських племен . З численних іранських племен найбільше культурних пам'яток залишили в Україні скіфи. Історично ця назва охоплювала багато місцевих племен південних районів Східної Європи. У південній Право- і Лівобережній Україні залишилась велика культурно-мистецька спадщина скіфської доби. Знайдено великі городища, де були насипані кургани, оточені глибокими ровами або високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів.

Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) поділяв скіфське суспільство на три суспільні групи: - царських скіфів, - скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, - скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров'я. Кожний суспільний прошарок походив від одного із синів першого скіфа Таргітая і мав свій священний атрибут. Для воїнів атрибутом була бойова сокира, для царів і жерців — чаша, для землеробів — плуг і ярмо. За скіфською міфологією, ці золоті предмети впали з неба на початку світу й відтоді стали об'єктом поклоніння. Деякі вчені спираються на міф про походження скіфів. У міфі сказано, що «на березі Бористена від скіфських богів Папая і Апі — доньки Бористена народився перший скіф Таргітай. Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував внукам золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу, що впали з неба. Підійшов до золота старший син — воно загорілося, потім середульший — знову загорілося, лише молодший зумів узяти ті речі холодними і тому став за головного царя над скіфами».

Постійним ринком збуту продуктів скіфського господарства:зерна, худоби, шкіри, була Стародавня Греція. Частина кочівників осіла поблизу міст і стала займатися хліборобством та ремеслом. Розвивається гончарне і ювелірне мистецтво, виготовляються прикраси зі штампованого й кованого золота, виникає складна технологія виготовлення кольорової емалі, чорніння срібла У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство, територія якого простяглась від Дунаю до Дону (VI—IV ст. до н. е.). Коли до кордонів скіфської держави наблизились межі Римської імперії, скіфська культура зазнала істотного впливу римської ;зав'язуються торговельні та культурні зв'язки між двома країнами. Це підтверджується археологічними знахідками скарбу римських монет в м. Києві, а також скляного посуду та емалі римського походження. В історію скіфи ввійшли як вправні вершники, що мали досить могутню "варварську" державу і велику армію. в Скіфії мало місце соціальне і майнове розшарування суспільства. у могилі, розкопаній біля міста Майкоп, при покійному скіфському вельможі знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображенням звірів і орнаментом, що нагадував ландшафт Кавказьких гір.

Скіфська кераміка, прикрашена тисненим геометричним орнаментом, з'ясувалося, що осмислення навколишнього світу грунтувалося на міфологічному мисленні. Для вираження міфологічної картини світу необхідні символічні знаки й образи, яких у скіфів не було. Вони запозичують символіку в культурі інших народів, але осмислюють її по-своєму. Це приводить до виникнення так званого звіриного (анімалістичного) стилю у скіфському мистецтві. Згодом цей стиль стає надбанням не лише української, але й європейської культури. Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури — зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Від скіфів, на думку О. Пріцака, українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір та ін.). Скіфське мистецтво збагатило слов'янську культуру, зокрема — житловим будівництвом. Відомий дослідник української культури М. Семчишин слушно вважає, що скіфське мистецтво було одним з джерел слов'янської культурної спадщини.

Скіфи мали свій пантеон богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних богів: Перше місце посідала Табіті — богиня вогню і стихії. Вона вважалася найбільш священною у всіх стародавніх індоіранських народів. На другому місці було вшанування подружньої пари Папая і Апі — богів неба і землі, що вважалися прабатьками людей і творців усього земного світу. Третє місце в пантеоні скіфських богів посідали чотири божества, що вважалися покровителями всього земного світу. Їх імена невідомі. Один з цих богів мав вигляд старовинного залізного меча, Геродот розповідає, що скіфи на честь цього бога будували із гілля величезний вівтар, на вершині якого ставили рівнокінечний хрест, і приносили цьому богові в жертву домашніх тварин і кожного сотого полоненого.

Деякі вчені вважають, що скіфи були сміливими, хоробрими і здібними воїнами-вершниками, але поганими ремісниками. Їхні мистецькі твори виконувались переважно іноземними майстрами, зокрема грецькими. Для скіфської культури, зокрема для мистецтва, властива міфотворчість, але ця риса характерна й для культур інших народів. Могутність скіфської держави підірвали перси, особливо знесилив їх похід царя Дарія. Довершив розгром цієї імперії перський цар Антей та македонський цар Філіпп — батько Олександра Македонського. Остаточно скіфська держава була знищена готами. Після цього скіфи розчинилися серед інших племен і були асимільовані ними.

Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів. Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. Виявилось, що в одних могильниках були поховані спалені покійники згідно зі звичаєм стародавніх слов'ян, а в інших — покійника закопували в могилі. Останній спосіб поховання, на думку деяких істориків, був запозичений у візантійських християн. У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах було знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на досить високий рівень хліборобської культури антів, в інших городищах знайдено склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військової культури антів.

Вперше на історичній арені анти з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів (375 p.), анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній території в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Це, очевидно, було територіальне об'єднання подібне до хуторів чи гірських карпатських сіл XIX ст. Згодом навколо города виростали "остроги" як торгові центри, в яких поселялися купці і ремісники. Осідали в цих місцях і багаті люди. Етнографічній науці відомо більше двох тисяч таких поселень.

Анти були хоробрими войовничими племенами, вони вели довгі війни з візантійським царством і багато запозичили культурних цінностей інших народів. Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу. Племена антів часто не жили в злагоді між собою, але в часи небезпеки вибирали талановитого полководця або князя і тоді авторитет його влади визнавав весь народ.

Кераміка зарубинецької культури вироблялася в основному вручну і мала чорний колір, а кераміка черняхівської культури вироблялася з допомогою гончарного кругу і мала сірий колір. Поступово розширювалися культурні і економічні стосунки антів з іншими народами, в тому числі і з Візантією. Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

У житті антів важливе місце посідало мистецтво: одяг чоловіків і жінок був прикрашений вишивками, дівчата носили намиста, вінки, орнаментом прикрашувались побутові речі і зброя. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, засвідчила, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами. Розкопки археологами сотень селищ і городищ антської доби засвідчують, що Правобережна Україна від Києва до Карпат була густо заселена праукраїнськими племенами, що мали високий рівень культури. Ця культура формувалась упродовж століть під впливом традицій місцевих народів, особливо тих, що жили в полі грецької культури Причорномор'я. Вона мала самобутній характер і стала основою формування культури Київської Русі.

Велесова Книга (Книга Велеса, Влес книга, Veles Book) — за однією з версій найдавніша слов’янська писемна пам’ятка, а за іншою версією — фальсифікація XIX—XX ст. Велесова книга це збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов’янську історію. Була написана (чи то зведена воєдино з декількох менших текстів) на дерев’яних дощечках ранньою кирилицею, різними авторами у різний час у кінці IX — на початку X ст. в Поліссі. Події, що описані у «Велесовій Книзі» охоплюють період приблизно від VII ст. до н. е. до кінця IX ст. н. е. Назва книги пов’язана з іменем слов’янського бога Велеса. Останнім часом отримало розвиток неоязичництво, в якому «Велесова Книга» вважається святим письмом (волховником).

«Велесова книга» була знайдена у 1919 році полковником білої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицький садибі Великий Бурлук на Харківщині. Текст «Велесової книги» був надряпаний чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см; вони були нанизані на ремінець. У 1925 році Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов’янськими старожитностями. Подальша доля книги тісно пов’язана саме з цією постаттю. З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов переписував текст Велесової книги. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли займатися вивченням дощечок.

Миролюбову вдалося зробити лише одне якісне фото та й то не з оригіналу а з прорисів 16-ї дощечки, яке й дало назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Окрім Миролюбова дощечок книги ніхто не бачив. У 1940 р. в Брюссель прийшли німці, а в у 1941 р. помер Алі Ізенбек. Подальша доля дощечок невідома. У 1954-59 рр. частина «Велесової книги» була опублікована в журналі «Жар-птица» в Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти книги від Миролюбова. Після цього дослідженням книги почав займатись М. Ф. Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти книги в Канаді, у 70-х роках XX ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.

1) Назвіть особливості української культури. 2) Які основні етапи розвитку культури східних слов’ян? 3) Що лежало в основі вірувань і міфології східнослов’янських племен? 4) Які особливості трипільської культури ? 5) Назвіть особливості культурного процесу скіфського періоду? 6) Що характерно для зарубинецької і черняхівської культур? 7) Яке значення мала праслов’янська писемність? 8) Що ви знаєте про “Велесову книгу”?