Презентація на тему:
Духовна культура

Програмна анотація 1. Мистецтво як складова частина духовної культури. 2. Мета, цілі та функції мистецтва. 3. Основні напрями та види мистецтва. 4. Місце і значення мистецтва в житті людини.

Духо вна культу ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію. Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на одноосібній та особливій ролі мистецтва і філософії, часто заперечуючи проти включення науки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури. До структурних лементів духовної культури відносять: науку, освіту, мистецтво, літературу, мораль, мову, побут, звичаї, норми, цінності, знання, інформацію, політику, релігію.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолюти людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм. Неолітична революція спричинила, у кінцевому підсумку, кардинальні перетворення у сфері духовної культури, у суспільній свідомості.

Мистецтво – це специфічний вид духовного відображення та опанування дійсності. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється: - загальними закономірностями буття людини і суспільства, - естетично-художніми закономірностями, - естетично-художніми поглядами, - ідеалами й традиціями. Завдяки особливостям свого впливу на людину: - чуттєвою безпосередністю, - емоційною насиченістю, - ідейною спрямованістю мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства.

Серед усіх мешканців Землі, тільки людина сама створила скульптурні образи істот, що вражають. Людина не просто відтворила те, що побачила в природі, а додала, відняла, переробила те, що є. Вона немовби продовжила труд природи, створюючи щось схоже на неї і водночас нове. Тільки людина має здібність, яку віддавна називають умінням створювати художній образ.

Художній образ – це повтор чи відтворення дійсності митцем за допомогою творчого домислу, уяви, фантазії, це органічне злиття реальної дійсності з творчою уявою митця. Усе, створене мистецтвом, живе в образі: зображення великих історичних подій, природи, вираз людських очей і найтонші нюанси настрою. Справжнє мистецтво має дивовижну здатність не старіти і через сотні років, діяти на душу і уяву так сильно, як і у дні своєї появи, а інколи ще глибше і сильніше.

Світ мистецтва невичерпно багатий. В мистецтві втілено:

Чим правдивіше, гостріше і повніше відображені у творі мистецтва найважливіші риси життя того чи іншого періоду, чим вагоміше поставлені в ньому загальнолюдські проблеми, чим, могутніший і оригінальніший талант художника, який створив його, тим довше зберігається твір у віках як художній шедевр.

Мистецтво виникло настільки давно, що не можна з точністю назвати дату його народження. Люди малювали, прикрашали своє житло, співали і танцювали, ще не знаючи, що вони займаються мистецтвом. Воно було тісно пов’язане з працею та побутом давніх людей. Первісне суспільство

Давній індійський поет і драматург Калідаса виділив найважливіші цілі мистецтва: Викликати захоплення і здивування, створювати образи, взяті з навколишнього світу і життя людей; Впливати на формування естетичних почуттів, приносити високе задоволення за допомогою впливу на естетичні почуття (комізм, кохання, співстраждання, страх, жах);

Бути джерелом загального задоволення, щастя і всього прекрасного, позитивних емоцій; Бути джерелом творіння, пізнання і спілкування між людьми.

Розвивати творчість людини, пробуджувати творчу уяву про життя; Формувати певне ідейне, моральне та естетичне ставлення до дійсності; Відтворювати життя в усій його різноманітності; Пояснювати життя та «вдихати життя» в бездушний мармур, в сіре полотно, в прості прозаїчні слова.

Людина і природа; Людина і праця; Людина і побут; Людина в її стосунках з іншими людьми; Внутрішній світ особистості; Усе багатство життя.

З наками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка; література, акторське мистецтво); знаками незображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні види мистецтва, музика й танець); знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвом образотворчим; словесно-музично - пісенного й акторсько-танцювально - пантомімічного синтезу).

За способом втілення художнього образу розрізняють: Просторові види мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн. Часові види мистецтва — радіо, музика, література Просторово-часові види мистецтва — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво тощо. За формою чуттєвого сприймання розрізняють: Слухові види мистецтва — музика, радіо; Зорові види мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія; Зорово-слухові види мистецтва — театр, кіно;

Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ у всій його складності і багатстві. Нема головних і другорядних видів мистецтва, кожний з них має свої особливості та переваги.

«Ні корабель, ні коляска, ні верховий кінь, ні твої власні ноги не дадуть тобі так глибоко і так далеко проникнути в чужі країни, як це робить мудра книжка»

Воно здатне хвилювати, викликати співчуття й обурення, любов і ненависть. Література дає нам героїв, які стають нашими друзями і порадниками. Вона збагачує розум і серце. Література мистецтво слова, а слово безпосередньо пов’язане з людською думкою,яка охоплює все.

На вищому щаблі розвитку первісного суспільства виникає міфологічний та героїчний епос, в якому слово часто пов’язувалося з музикою. Роздуми про мистецтво слова зустрічаються в індійських Ведах, китайській “Книзі пісень”. У класичній Греції виникла система мистецтва більш-менш близька до сучасності.Зароджується лірика – поезія, епос – виявлення душі, драма – дія. Біблія стала скарбницею літературного мистецтва II ст. н. е.

В епоху Середньовіччя формується новий жанр літератури – лицарська поезія, лицарський роман. В епоху Відродження у великих країнах Західної та Центральної Європи виникають перші національно-літературні твори: за мовою, змістом , значенням. У XVIII ст. популярним стає готичний роман. З національної літератури формується світова: Петрарка – Італія; Шекспір, Мольєр – Англія; Л.Толстой – Росія;Т. Шевченко,І. Франко, Леся Українка – Україна.

Цінним внеском у скарбницю світової культури є українські народні думи, історичні пісні, балади. Поширений в Україні дитячий фольклор, колискові пісні, пестушки, утішки, скоромовки, казки, перекази, прикмети До найдавніших видів усної народної творчості, пов’язаної з працею хліборобів, відносять колядки, щедрівки, веснянки, гаївки. Усна народна творчість – фольклор, народні родинно-побутові, календарно-обрядові пісні.

- це вид мистецтва, який естетично освоює світ у художньому слові. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності - не тільки чуттєво, але й через умовивід. Література (в перекладі з латинської literatura – написане, рукопис, твір) – твори писемності.

НАУКОВА ХУДОЖНЯ політична

Різновид мистецтва, особливої форми суспільної свідомості, що зображує дійсність у художніх образах. Образи літератури створюються за допомогою – мови, яка безпосередньо виражає думку та ідею. Головний предмет художньої літератури – людина у багатогранності її життєвих проявів, характеру, творчості.

епос; лірика, драма. Художня література поділяється на два види: проза і поезія

Відтворює життя, вказує на місце людини у суспільсті і природі; Висвітлює актуальні проблеми; Розвивається постійно, реагує на зміни життя; Залежить від світогляду, ідеалу, поглядів митця; Є основою музичної творчості, театру, кіно; Виконує важливу комунікативну функцію, об’єднуючи людей різних країн, національностей.

Романтизм; Класицизм; Реалізм; Сентименталізм.

Вітчизняні класики: - Т.Шевченко; - Леся Українка; - Марко Вовчок; - А.Чехов; - Ольга Кобилянська; - О.Пушкін; - М.Гоголь; - Л.Толстой;

Світові класики: - Шекспір; - Рабле; - Дефо; - Дюма; - Джонатан Свіфт; - Мольєр; - Байрон; - Флобер; - Шіллер; - Стендаль; - Гете; - Бальзак; - Ремарк; - Гюго. - Скотт; Ось далеко не повний перелік імен, чиї твори ввійшли в скарбницю зарубіжної класичної художньої літератури. Шекспір Дефо Ремарк; Мольєр

“Червоне і чорне” (Стендаль); “Зачарована душа” (Роллан); “Сага про Форсайтів” (Голсуорс); “Три товариші” (Ремарк)

Франсуаза Саган (французька письменниця); Генріх Белль (німецький письменник); Джон Гівер, Джон Апдайк, Скотт Фітц Джеральд (американські письменники); Станіслав Лем (польський письменник);

Станіслава Лема; Жюля Верна; Конан Дойля; Майн Ріда; Герберта Уелса; Всеволода Владка.

Популярні історичні романи “Диво”, “Смерть у Києві”, “Переяславська рада” (П.Загребельного); “Данило Галицький” (Антона Хижняка); “Північне сяйво” (Марії Марич); “З іскри полум’я” (Панаса Кочури)

І це зрозуміло. Адже саме ці твори в найкращих своїх зразках захоплюють читачів, полонять їх уяву гострим захоплюючим сюжетом. Тут є незвичайні , часом карколомні складні обставини, сміливі герої, здійснення фантастичних, найзухваліших мрій.

(Цю знамениту фразу висловив, майже дві тисячі років тому, знаменитий римський оратор Ціцерон) Улюблені книги слід завжди мати під рукою, шукати в читанні яскравих сторінок натхнення для своєї душі, формувати і розвивати естетичні почуття, що дуже важливо для кожної людини.  

В перекладі з грецької theatron – місце, призначене для видовища, згодом саме видовище. Це вид мистецтва, в якому образне відтворення дійсності відбувається у формі драматичної дії, сценічної гри, що здійснюється акторами перед глядачами. Театр займає особливе місце серед інших форм мистецтва, бо належить до так званих синтетичних видів мистецтва, тобто об'єднує у собі різні види мистецтва. Основа театру - драматургія.

Театр поєднує в собі драматургію, творчість актора та режисера, музику, живопис, архітектуру, танці, спів. Сценічна гра є імітацією форм життя. Театральне мистецтво – це самобутня ділянка культури кожного народу. Виникнення театру пов’язане з народною творчістю, трудовими та релігійними обрядами, іграми.

Первісні обряди: маски, татуювання, імітація голосу і поведінки звірів, танець. Античність: театральні видовища, дійства. Формування професійних театрів.

За розподілом художніх засобів сценічної мови: - музично-драматичний; - опери і балету; - драматичний; - ляльковий; - пантоміми. Луганський академічний український музично-драматичний театр Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр Ім. Шевченка

Оперний театр у Львові Оперний театр у Києві Оперний театр у Венеції

Ляльковий театр у Києві Театр опери і балету в Києві Актори театру пантоміми

Театр юного глядача в Києві Театр міміки і жестів в Москві

Театр естради; Театр моди; Хореографічних та естрадних мініатюр; Театр поезії; Театр масок. Театр естради Театр Поезії в Києві “Золоті ворота” Театр моди

Обрядові дійства (хорове виконання, ігри, танці) грунтувалися на комплексі дій магічного характеру. Ранні види театрального мистецтва слугували джерелом для створення вертепу, шкільного театру в Україні, були першими сходинками від кріпацького театру до утворення професійного театру М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого, І.Квітки-Основ’яненка, М. Старицького, Л.Курбаса, М.Куліша, І.Микитенка, І.Кочерги.

Лесь Курбас здобув визнання як видатний організатор театру і режисер-реформатор театрального мистецтва. Пам’ятник Л.Курбасу в Києві

Старовинний ляльковий театр в Україні, який виник у XVII ст., поєднував в собі релігійну різдвяну драму, світську гру та елементи фольклору. Різдвяний вертеп

Досяг вершини у художньому напрямі реалізму, де форми життя майже збігаються з формами сценічної дії (творчість МХАТу) МХАТ ім. М.Горького

Театр абсурду Один із виявів модернізму в театральному мистецтві, який представляв світ як абсурд, відображав песимізм, невілював особистість і створював передчуття загибелі. Виник театр абсурду в 50-х рр. XX ст. у Франції.

Кіно і телебачення належать дотимчасових видів мистецтва Проблема зображення дійсності рухомою, динамічною хвилювала людину ще з давніх часів. У наскальних зображеннях первісної людини існувала послідовність певних дій (у серіях малюнків), що відображала початок, кінцеву мету та етапи її досягнення. Згодом, коли техніка живопису досягла своєї досконалості, художники постійно прагнули передати динаміку розгортання подій. Така тенденція стала помітною вже в епоху Ренесансу у полотнах Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, Тіціана.

28 грудня 1895 року Люм’єри показали в Парижі на першому платному сеансі кіно “фотографії, що рухаються”, продемонструвавши документальні фільми-хроніки “Прибуття потягу на вокзал Ла Сьота” та “Вихід робітників із заводу Люм’єра”. Всього фірма Люм’єра випустила 1,5 тис. одно- і двохвилинних фільмів (у жанровому відношенні це були прості репортажі, ігрові сцени на літературні та історичні сюжети).

це вид художньої творчості, що увійшов в систему синтетичних видів мистецтва у XX ст., особливість кіномистецтва у тому, що воно дає можливість безпосереднього відображення дійсності у її просторово-часовій єдності, зображає дійсність рухомою, динамічною.

Функції кіно і телебачення Фізико-пізнавальна; Естетично-пізнавальна; Виховна; Гуманістична; Екологічного виховання; Миротворча; Діяльна.

1) Художнє; 2) Документальне; 3) Мультиплікаційне; 4) Науково-популярне.

Мистецтво створення художнього кіно, його особливості у його своренні використовується література, музика, пісні, образотворче мистецтво, архітектура чи декорації; Проводиться підбір акторів, сценаристів, режисерів, операторів, художників і загалом людей різних професій.

Перша зірка німого кіно – Макс Ліндер; Зірка американського Голівуду і світового кіно в жанрі комедії – Чарлі Чаплін, який знявся у стрічках: - “Малюк”, - “Золота лихоманка”, - “Цирк”.

Перший у світі повнометражний анімаційний фільм “Пригоди принца Ахмеда”, знятий у Німеччині Лоттою Лангер; Фільм режисера Роберта Віна “Кабінет доктора Калігарі” став законодавцем кінематографічної моди, найвідомішим фільмом епохи експресіонізму, безумовно, класикою. “Кабінет доктора Калігарі”

Іспанські режисери - Сальвадор Далі і Луіс Бунюель створили два знаменитих фільми: - “Андолузький собака”; - “Золотий вік”; У російському кіно і СРСР відомими були фільми режисера С. Ейзенштейна: - “Броненосець “Потьомкін”, - “Іван Грозний”, - “Олександр Невський”, - “Страйк”.

Заявив про себе як справжнє мистецтво у 1927 р., коли на екрани вийшли фільми Олександра Довженка: - “Звенигора”, - “Два дні”, - “Земля”.

Зростає увага до приватних проблем людини, до її права на особисте життя. У Одеській кіностудії режисер Кіра Муратова зняла фільми, в яких показана драма буднів: - “Короткі зустрічі”, - “Довгі проводи”, - “Три історії”

Геніальні творці вітчизняного кіномистецтва О.Довженко; І.Савченко; І.Кавалерідзе; В.Іллєнко; А.Тарновський; С.Параджанов; І.Миколайчук. С.Параджанов

Сучасний український кінематограф не підтримує держава, тому кіноринок України заповнили третьосортні американські фільми і фільми російського кінопрокату. Український кінематограф знаходиться на стадії другого народження.

Формується на реальних фактах; Автор, підбираючи факти, осмислює їх і лише тоді формується жанр документального кіно: - хроніка; - розповідь; - публіцистика.

Засновник радянського кінематографу, який пройшов шлях від кінохроніки до кінопубліцистики: - “Шоста частина світу”, - “Симфонія Донбасу” (1926 р.)

Його формування пов’язане з ім’ям Есфіри Шуб (1894-1959 рр.): “Падіння династії Романових” (1927 р.), “Росія Миколи II” (1928 р.), “Лев Толстой” (1928 р.).

Створювалися студіями на колесах – “документальними” кінопотягами, в яких йшлося про перші п'ятирічки та нові відкриття режисерів, фільми Я.М.Посільського та Р.Л.Кармена: - “Челюскін” (1934 р.), - “День нового світу” (1940 р.)

Фронтові фільми і кіновипуски Ввійшли в літопис нашої української історії, фільми режисера О.Довженка: “Битва за нашу Радянську Україну”(1943р.); “Перемога на Правобережній Україні”(1945р.). Сьогодні документальне кіно стало основою популярних кіно- і телепрограм. “Битва за нашу Радянську Україну”(1943р.)

Служить популяризації наукових знань і їх поширенню, вихованню наукового світогляду. У таких фільмах розповідають про історію науки, наукові відкриття, життя відомих вчених-винахідників, наукові методи організації виробництва, про екологію та охорону природи, тваринний і рослинний світ, творчість видатних діячів мистецтва і культури. Актуальність кіно полягає в тому, що багато таких фільмів можна використовувати в навчальному процесі.

“множення зображень” – швидка зміна великої кількості статичних малюнків. Вперше метод покадрової зйомки малюнків втілив в 1907 р. французький художник-карикатурист Еміль Коль (1875-1938 рр.). Пізніше заснували лялькову мультиплікацію. У сучасній мультиплікації створюються фільми як для дитячої аудиторії, так і дорослої.

Слово “телебачення” (в перекладі з грецької tele – далеко та visio – бачення). Електронну трубку першим у світі винайшов професор Петербурзького технологічного інституту Б.Л.Розінг у 1907 р., а публічно продемонстрував експеримент передачі зображення на відстані в 1911 р. У 30-х рр. відкрилися телевізійні центри в СРСР, США, Франції, Германії, Англії.

Телевізійний центр в Москві

В Україні одними з перших були відкриті телевізійні студії в Києві, Львові, Харкові. Сьогодні вони працюють у кожному обласному центрі. Телецентр у Києві

Особливості телебачення Доступний і поширений засіб інформації; Є засобом перегляду програм для різної вікової категорії; Є засобом формування суспільної думки, масової просвіти, трансляції програм, концертів, подій в країні і світі в різних формах: - прямий ефір; - бесіда; - репортаж; - телешоу; - телеконкурс; - телепрограма; - телефільм.

Архітекту ра — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей. Цей вид мистецтва відносяться до так званих просторових видів мистецтва.

- формування дійсності за законами краси при спорудженні будівель, що задовільняють потреби людини; - формування матеріального середовища, яке створене працею людини, в якому проходить людське життя; - дотримання ансамблевості, тобто, щоб будова вписувалась в естетичний, природний та міський пейзажі; - створення утилітарно-художнього світу, відмежованого від природи, такого, що протистоїть стихіям і дозволяє людям використовувати цей "олюднений простір" у відповідності з їх потребами і можливостями.

Образи архітектури принципово відмінні від образів інших видів мистецтва. Головне, що справляє враження в архітектурному творі, це його пропорції, ритміка об'ємних мас, які і роблять одну споруду величною, а іншу - примхливо-грайливою чи похмурою. У цьому розумінні архітектуру називають "застиглою музикою". В перекладі з грецької – зодчий, будівник. Вона посідає важливе місце в мистецтві, як складова основа всіх видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості.

Житлову; Суспільно-громадську (культурно-освітні споруди - бібліотеки, музеї, навчальні корпуси; видовищні - театри, кінотеатри, цирк, концертні зали; адміністративні споруди); Культову (культові будівлі - собори, церкви, монастирі, костьоли). Цирк Житловий будинок Церква

Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів). Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис архітектури становить архітектурний стиль, зумовлений соціальним ладом, суспільними та естетичними ідеалами, рівнем будівельної техніки. Стиль архітектури – це зовнішня форма, художній образ уявлень і відтворень певної епохи у архітектурі.

Романський; Готичний ; Проторенесанс, Ренесанс (Відродження); Бароко; Класицизм; Модерн; Конструктивізм.

Образотво рче мисте цтво — мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство) та в просторі (скульптура). Образотворче мистецтво: - відображає дійсність у наочних образах, - відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище ; - проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь.; - воно розкриває духовний склан людини, її психологію.

Декоративно-ужиткове мистецтво;

Малюнок твердими матеріалами: олівець, вуглина, пастель, крейда, сангіна. Малюнок рідкими матеріалами: чорнило, туш, акварель. Друкована графіка: гравюра, літографія, офорт. Різновиди графіки: Станкова – книжкова, журнальна, газетна; Сатирична і гумористична (карикатура); Ужиткова – поштові марки, етикетки, малюнки на упаковці товару; Плакат – видовищний, рекламний, політичний; Професійна ілюстрація – рисунок, гравюра, карта, схема, репродукції, фотографії.

Зародження живопису відбувається в часи первісності (поліхромні рисунки доби палеоліту із зображенням тварин). За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на: - монументальний (розпис стелі та стін виконують декоративну роль; фреска, мозаїка); - декоративний (призначений для прикраси, розмалювання та композиції – панно, орнаментальне оздоблення); - станковий (від слова станок, мольберт, на який ставиться – картон, дошка, полотно для малювання картини)

Побутовий; Історичний; Батальний; Портрет; Пейзаж; Натюрморт; Міфологічний; Релігійний; Анімалістичний. Натюрморт

Основні види скульптури. Кругла (вільно розташовується у просторі): Статуї; Скульптурні групи; Статуетки; Торси; Погруддя; Півфігури. Рельєф (плоскісно - скорочене зображення на площині) Барельєф (плоскісний); Горельєф (опукліший) Погруддя

Монументальну (пам’ятники, монументи, меморіальні ансамблі, меморіальні об’єкти); Монументально-декоративну (статуї, атланти, паркова скульптура, фонтани); Станкова (ритуальні скульптури, кам’яні статуї, статуетки) меморіальний ансамбль

За способом виконання музику поділяють на: Вокальну; Інструментальну; Вокально-інструментальну. У музиці розрізняють: Народну (фольклор, танці, інструментарій) музичну творчість виконавців епосу, лицарів, бродячих співців та музикантів-лірників, кобзарів, менестрелів; Професійну музику (камерну, симфонічну, вокально-хорову, театральну). кобзар

Шансон (Стас Михайлов) Симфонія

Й.С.Бах; Л.В.Бетховен; В.А.Моцарт; Й.Гайдн; Ф.Шопен; Р.Штраус; Ф.Шуберт; Р.Вагнер; Д.Верді; Й.С.Бах В.А.Моцарт; Й.Гайдн

Пізнання дійсності через мистецтво випливає з його суспільної ролі та призначення: - пробудити в людині творчу уяву про життя, - сформувати певне ідейне, моральне та естетичне ставлення до дійсності.

Сучасний індійський вчений Бахадур відмічав: «Основна мета мистецтва – його благородний вплив на духовне життя людини» О. Пушкін, вказуючи на сенс свого життя і творчості, сказав: «И долго буду тем любезен я народу, что чувства добрые я лирой пробуждал».

Великий французький письменник Стендаль у листах до сестри радив їй багато читати і «пристрасно полюбити це заняття», бо «література і мистецтво дають людині душевну силу». О.Бальзак вважав себе «літописцем добра і зла». Через усю творчість А. Чехова проходила мрія про людину «прозорої моралі» Р. Роллан бачив у мистецтві невичерпне джерело «морального здоров’я». Прикладів, які говорять про мистецтво як дійовий засіб морального виховання можна наводити безліч. Головне ж підтвердження ми знаходимо у власному досвіді – читачів, глядачів, слухачів.