Презентація на тему:
реформа освіти в Україні

Реформування освіти в Україну

Вважають, що однією із негативних тенденцій, які свідчать про незадовільний стан української освіти, є її невідповідність європейськимі світовим ринкам праці. Один із шляхів реформування освіти в України -приєднання України до Болонського процесу.

В 1999 р. у м. Болоньї представники 29 європейських країн підписалидекларацію про створення до 2010 р. єдиної європейської зони вищоїосвіти.

У пострадянській Україні держава відмовилась від централізованог планування розвитку господарства та забезпечення випускників вищих навчальних закладів робочими місцями. Сьогодні випускники складають велику частку серед безробітних.

У суспільстві склалась ситуація дезорієнтації, тому що звичний зв'язок між рівнем освіти, можливістю отримати роботу та оплатою праці розірвано. Масова мода на отримання престижних професій юриста, менеджера, економіста призводить до зниження якості підготовки та відсутності робочих місць. До того ж, легальні європейські ринки праці у більшості своїй недосяжні для українців.

Крім цього проблемою є значне зниження кількості кваліфікованих викладачів. Як результати неминуче падіння якості підготовки спеціалістів при без того низьких стандартах освіти.

Науковці вважають, що є два варіанти: або зберегти високу частку «браку» спеціалістів, або ліквідувати його через підвищення якості освіти студентів і підготовки кваліфікованих викладачів. Зрозуміло, що виходом для України є другий варіант.

Кінцеве завдання Болонського процесу - добитися того, щоб роботодавці Європи довіряли дипломам, отриманим в країнах-учасницях Болонського процесу.

Очевидно, що невипадково серед захисників приєднання Україні до Болонського процесу багато гуманітаріїв і мало фізиків, біологів,математиків, програмістів. При цьому висловлюються різні аргументи. Є прибічники і противники не тільки приєднання до конвенції, а й самого документу.

До негативних сторін Болонського процесу слід віднести, зокрема, значну увагу до студентського самоуправління. Управляти вузами повинні ректори, досвідчені науковці і вчені ради, а студенти в першу чергу зобов'язані навчатися. Українська система чітко визначає суму знань, які студент повинен отримати, і як би обмежує цим його свободу.