Презентація на тему:
МАЛОВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК КІНЦЯ XVII — ПОЧАТКУ XVIII ст. ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

МАЛОВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК КІНЦЯ XVII — ПОЧАТКУ XVIII ст. ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

Іван Величковський належить до майже зовсім невідомих українських письменників кінця XVII і початку XVIII ст. В біографічному плані ми можемо припустити, що на початку 80-х років XVII сторіччя він належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича; трохи пізніше, в середині 80-х років, він оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви. На цій посаді він і помер в 1726 році

Всі відомі нам твори Величковського виконані в рисах того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI — XVII вв., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався на Україні в шляхетських колах і колах вищого духівництва головним чином в другій половині XVII і на початку XVIII ст. Стиль цей в сучасній науці зветься то «схоластичним» стилем, то стилем «бароко». Характерною ознакою його є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма — вишукані, штучні метафори, несподівані порівняння, ефектні антитези. Запозичені у ренесанса образи античної міфології та історії посідають видатне місце в реквізиті барочних форм. Засоби прикрашення мови, орнамент розбухають в добу бароко надмірно; змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів бароко — вразити читача, зацікавити його несподіваними стилістичними ефектами.

Приклади просякнення християнської поезії образами античної міфології, зразки зазначеної вище гіпертрофії форми, переваги зовнішнього, орнаментального моменту — широко подає нам Величковський, особливо в головних своїх творах — «Lucubratiuncula», «Зегар» і «Млеко».

Рукопис збірників «Зегар з полузегарком» і «Млеко» був виявлений тільки на початку XX ст. Рукопис цей писаний чітким українським півуставом кінця XVII ст. і містить в собі 33 аркуші.

«В «Передмові до чительника» Величковський з’ясовує мотиви, якими він керувався, коли складав свої вірші. Боліючи серцем, — каже він, — через те, що різні народи, «звлаща в науках обфитуючіє», мають багато як ораторських, так і гарних «поетицких трудолюбій», а «в Малой нашой Россіи до сих час таковых нЂ от кого тыпом выданых не оглядаю трудов», я, як справжній син «Малороссійскои отчизны нашеи», вирішив в міру своїх здібностей «нЂкоторыє значнЂйшые штуки поетицкіє руским языком выразити, не з якого языка на рускій оныє переводячи, але власною працею моєю ново на подобенство інородных составляючи, a нЂкоторые и цЂле русскіє способы вынайдуючи, которые и иншим языком анЂ ся могут выразити».

Далі автор пояснює, що працював не з будь-якої чванливості, але для слави божої і «на оздобу отчизни нашеи и утЂху малороссійским сыном єи, звлаща до читаня охочым и любомудрым», і вимагає уважного читання його віршів: «Єсли [чительник] над кождым вЂршиком так ся много забавит, аж поки зрозумЂєт, що ся в нем за штучка замыкаєт, — велце ся в них закохаєт». «Тут, — пояснює він, — жадных простых (которых и простаки складати могут) не маш вЂршов, тылко штучки поетицкіє». Вони, хоча «суть короткіє, маленкіє, але великую компонуючым их задают трудность и долгого, поки ся зложат, потребуют часу»

Після передмови йде основний текст збірника, в якому з’ясовуються характерні ознаки різних «поетицьких штучок» і наводяться їх конкретні зразки. Отже, «Млеко» — це ніби частина поетики, присвячена спеціально теорії carmina curiosa. Види «штучок», які знайшли собі місце в збірнику Величковського, такі: ехо, різні типи т[ак] зв[аних] раків («рак лЂтералный, «рак словный», «рак прекословный»), вірш «чворогранистый», вірш «згожаючійся», «порядный непорядок», «єдиногласный», «єдинопадежный», вірш «азбучный», чотири типи «акростихіса», «жартовный вЂрш», «программа, анаграмма, епиграмма», вірш «многопремЂнителный», чотири типи «лябиринта», вірш у вигляді трикутника, вірш «пресЂкаємый».

Як видно з наведеної вище характеристики, «Зегар» і «Млеко», що становлять важливу частину літературної спадщини Величковського, належать до найяскравіших зразків українського бароко кінця XVII ст. і заслуговують на уважне й поглиблене вивчення.