Презентація на тему:
Розвиток освіти XX ст.

Розвиток освіти XX ст

Велика увага до вивчення у середніх школах і вузах таких предметів: математика фізика хімія біологія

У ПІСЛЯВОЄННІ ЧАСИ ПОЧИНАЄТЬСЯ НОВИЙ ЕТАП У РОЗВИТКУ ОСВІТИ в Європейських країнах

30-х рр.- набув поширення міжнародний педагогічний рух «нове виховання» (у Німеччині він називався «педагогікою реформ»; у США - «прогресивізмом») Педагоги - прихильники «нового виховання» ставили за мету оновлення школи й виховання на підставі врахування інтересів дитини у конкретний час, за конкретних умов.

вчителі й вихователі не змушували учнів зубрити У Радянському Союзі наприкінці 20-х рр. серед частини педагогів була поширена теорія відмирання школи в комуністичному суспільстві. На їхнє переконання, учителем повинно було стати саме життя, а школа мала злитися з виробництвом; вивчення основ наук, підручники і посібники, класно-урочна система відкидалися.

Вчителі та вихователі значну увагу приділяли: естетичному вихованню фізичному вихованню трудовому вихованню дитячому самоврядуванню Обстоювали ідею прогресу в освіті й вважали центральною постаттю у школі не вчителя, а дитину.

У нових умовах постала потреба й в новій школі, тому педагоги висували найрізноманітніші теорії навчання й випробовували нові моделі вдосконалення школи.

Німеччина Після Першої світової війни в Німеччині з'явилися вальдорфські школи.

Першу таку школу заснував у 1919 р. у м. Штуттґарті Рудольф Штайнер

Рудольф Штайнер( 1861- 1925)    австрійський філософ-містик, письменник, езотерик, творець псевдонауки, відомої як антропософія.

Відповідно до принципів вальдорфської педагогіки діти навчаються у школі 12 років, учнів не залишали на другий рік через невисокі навчальні досягнення. Замість виставлення звичних оцінок наприкінці навчального року на кожного учня складали характеристику, в якій відображали успіхи дитини у навчанні.

У вальдорфських школах і дитячих садках немає єдиного керівника; ці заклади мають автономію й управляються колегіально. Значну увагу Р. Штайнер приділяв релігійно-етичному та трудовому навчанню. Зокрема, ремісничі майстерні та дослідні сади були створені чи не у кожній школі. Учителі й учні не користуються готовими наочними посібниками, а лише тими, які вони самі виготовляють у процесі навчання.

США Чимало педагогічних новацій зародились в США у післявоєнні роки. Однією з форм поєднання навчання у вузі з продуктивною працею став так званий антіохський план, уперше запроваджений в Антіохському коледжі.

У США було вперше застосовано лабораторний план, заснований на принципі індивідуального навчання. Кожний учень одержував від учителя завдання, самостійно його виконував і здавав на перевірку.

Учні самі обирали заняття, черговість вивчення предметів; річний обсяг навчального матеріалу поділявся на місячні щоденні завдання. Учні працювали в окремих лабораторіях, де їх консультував учитель.

Значного поширення на початку XX ст. набула у світі педологія. Сильними сторонами цього методу було врахування при навчанні дітей їхніх психологічних, вікових особливостей та умов життя. Водночас педологи визнавали незмінну обумовленість долі дітей біологічними і соціальними чинниками, впливом середовища

Головним способом навчання вважалися тестові випробування, за результатами яких визначався: «розумовий вік» «коефіцієнт розумової обдарованості»

СРСР . У СРСР у середині 30-х рр. педологію було відхилено в цілому. При цьому було відкинуто її очевидні здобутки: досягнення у вивченні проблем вікового розвитку й вікових особливостей дітей, розвиток дитячої психології та педагогіки.

У СРСР лабораторна система втілилася у бригадно-лабораторному методі, за якого клас поділявся на бригади. Учні працювали за завданнями, виконання яких передбачало термін від двох тижнів до одного місяця і які містили контрольні завдання та запитання. Учитель виконував роль консультанта; на підсумковому занятті звітувала вся бригада, а не кожний учень окремо. Оскільки індивідуальний облік навчальних досягнень учнів не вівся, то на всю бригаду виставлялася єдина оцінка.

Велика Британія У 1918 р. діти з 5 до 14 років обов’язково повинні були навчатися в школах. Університетська освіта у Великій Британії перебувала на вищому світовому рівні, а ії центри – Лондонський, Кембриджський, Оксфордський були своєрідною Меккою для кращих наукових сил світу і приваблювали талановиту молодь багатьох країн Європи, Америки та Азії.

Стан освіти у Великій Британії у 20-ті рр. XX ст. У 1918 р. у Великій Британії за так званим законом Фішера було збільшено граничний вік обов’язкового навчання з 12 до 14 років. Уся початкова освіта стала повністю безкоштовною. Дітям, які далі не навчалися у середній школі, надано деякі можливості для подальшої освіти. Місцевій владі надали право відкривати дошкільні заклади для дітей до 5 років.

Менш ніж 10 відсотків дітей навчалося у середній школі, в якій у 16 років можна було скласти випускний іспит. До середньої школи йшли діти з посередніми здібностями з багатих сімей, тому що їхні батьки були спроможні заплатити за навчання. Діти з бідних сімей, що склали іспити, отримували грошову допомогу для внесення плати за навчання, проте оскільки навчання у середній школі було пов язане з різними витратами, то дуже мало дітей з робітничих сімей продовжували навчання у середній і ще менше у вищій школі.

ВИСНОВОК Широкої популярності набуло навчання за індивідуальним навчальним планом власним темпом; учні, здатні засвоїти курс елементарної школи прискорено, отримували можливість закінчити школу на один-два роки раніше