Презентація на тему:
Антична філософія

Антична філософія Зародження античної філософії Пошук першооснови. Мілетська школа та Піфагор Суперечки про природу буття

Зародження античної філософії Прагнення пізнати найвищу мудрість світобудови і місця людини в ній завжди було притаманне тим небагатьом, хто в добу ранньої античності досяг найбільшого визнання своїх сучасників у спробі пояснити світ.

Цих людей, так само як і на Сході, називали мудрецями. До когорти найшановніших, на думку Діогена належали: Фалес, Піттак, Періандр, Хілон, Солон, Біант, Клеобул. Не збагачуйся нечесним шляхом; Які послуги робиш батькам, такі і сам матимеш в старості від дітей; Що важко? – пізнати самого себе; Що легко? – наставляти інших; Що приємно? – досягнення того, чого бажаєш; Що шкідливо? – нестриманість; Що стомливо? – неробство; Що нестерпно? – невихованість; Учи і вчись кращому; Дотримуйся міри; Не довіряй всім підряд; Знаходячись при владі, управляй самим собою; Фалес

Уникай задоволення, котре породжує страждання; Скріплюй слово печаткою мовчання, а мовчання - печаткою підходящого моменту; Батьки завжди праві; Не поспішай набувати друзів, а набувши їх, – не поспішай від них відмовлятися; Навчившись підкорятися, навчишся управляти; Чого не бачив, того не говори; Поважай друзів; Знаєш – так мовчи; Не будь зарозумілим; Не приятелюй з дурними; Вимагаючи, щоб відповідальність несли інші, неси її сам; Про таємне догадуйся по явному. Солон

Берись за справу не поспішаючи, а почате доводь до кінця; Слухай побільше; Бери переконанням, а не силою; Набувай у молодості благополуччя, а в старості – мудрість; Безрозсудності не схвалюй; Розсудливість – люби; Подивись на себе в дзеркало і коли виглядаєш прекрасно, – поступай прекрасно, а якщо виглядаєш потворно, то виправляй природний недолік добропорядністю; Набуваєш: справою своєю – пам’ять про себе, належною мірою – обережність, характером – благородство, працею – терпіння, словом – переконання, рішенням – справедливість, відвагою – мужність, діянням – владу, а славою – верховенство. Біант

Про те, що маєш намір зробити, не розповідай: не вийде – засміють; Що обурює тебе у ближньому, того не роби сам; Покладайся на друзів; Довірений тобі залог – віддай; Друга не ганьби і ворога не хвали: не обачливо це; Володій своїм; Що страшно пізнати? – майбутнє, що безпечно? – минуле, що надійне? – земля, що ненадійне? – море, що ненаситне? – користолюбство; Плекай благочестя, виховання, самообладання, розсудок, правдивість, вірність, досвідченість, вправність, товаришування, старанність, господарність, майстерність. Піттак

На обіди до друзів ходи повільно, на біди – швидко; Не ганьби ближніх, а то почуєш таке, від чого будеш прикро вражений; Небіжчика величай; Старшого поважай; Віддавай перевагу втраті, ніж ганебному прибутку: перше засмутить один раз, друге буде засмучувати завжди; Над тими, хто потрапив у біду – не смійся; Якщо в тебе крута вдача, виявляй спокій, щоб тебе скоріше поважали, ніж боялись; Будь захисником своєї сім’ї; Язик твій хай не випереджає розум; Не бажай неможливого. Хілон

Батька треба поважати; Будь здоровий і тілом, і душею; Будь стриманим на язик; До несправедливості стався з ненавистю; Плекай благочестя; Співгромадянам давай найкращі поради; Силою не роби нічого; Дітей виховуй; В достатку не чванься, в нестатку не принижуйся; Насмішкою дотепника не смійся, а то будеш ненависний тому, на кого вони спрямовані. Клеобул

Що чудово? – спокій; Що небезпечно? – необачність; Старанність – все; Демократія ліпше тиранії; Задоволення – смертні, доброчесності – безсмертні; Нечесний прибуток викриває нечесну натуру; Стань гідним своїх батьків; З друзями будь одним і тим же і в удачі, і в біді; Дав слово – дотримайся його; Невдачі приховуй, щоб не радувати своїх ворогів Періандр

Починаючи з VI ст. до н. е. розпочалася історія європейської філософії як любові до мудрості, що прагне пізнання таємниці життя і його сенсу, пізнання людиною самої себе і навколишнього світу. Стародавню філософію, що поширювалася на теренах сучасної Європи, називають античною. Вона охоплює період, що відноситься до історії Стародавніх Греції і Риму.

Історія Стародавньої Греції охоплює період приблизно з XXII до II ст. до н. е. У своєму розвитку грецька антична філософія пройшла три етапи: архаїчний, або досократичний, період (VII- VI ст. до н. е.); класичний період (V-ІV ст. до н. е.); період еллінізації Сходу (III — II ст. до н. е.).

Мілетська школа Проблема єдиної першооснови Мілет

Першою філософською школою, у якій об'єдналися грецькі мислителі, була мілетська, що отримала назву від назви міста Мілет — грецької колонії на узбережжі Малої Азії, її засновником став один із семи мудреців — Фалес. Його учнями й послідовниками були Анаксімандр та Анаксімен, деякий час у Фалеса навчався і Піфагор

Розмірковуючи про будову Всесвіту, мислителі з Мілета трактували, що людей оточують різні речі, причому різноманіття їх без межне. Жодна з них не подібна на будь-яку іншу: рослина — це не камінь, тварина — не рослина, океан — не планета, повітря — не вогонь і так далі до нескінченності. Однак, незважаючи на це різноманіття речей, людина називає все суще навколишнім світом, або світом буття, або Всесвітом.

Мілетські мудреці визначили закономірність Усесвіту й намагалися знайти основу нескінченного світового різноманіття. Вони прагнули визначити основний принцип світу, що все упорядковує й пояснює, і назвали його першоосновою (грец. архе).

Фалес (640/625-547/545 рр. до н. е.), «у мудрості старший над усіма», як було написано на його — могилі, уважається родоначальником європейської філософії і науки.

Аристотель. «Метафизика». ... Фундатором філософії Фалес став завдяки тому, що висунув ідею субстанції, з якої утворився світ. Основою всього існуючого він уважав воду: є тільки вона, а все інше — її породження і модифікації. Проте поняття «вода» він розумів зовсім не так, як ми. В його розумінні вода є світобудовною речовиною, з якої все народжується та утворюється. Таке трактування світобудови здійснило переворот у світогляді античних еллінів, а ім'я Фалеса назавжди ввійшло до скарбниці філософської думки.

Масштаби мислення цього філософа стають зрозумілими з його висловлювань: «Древніший усього сущого — Бог, оскільки він не народжений»; «Найпрекрасніший — світ, оскільки він творіння Бога»; «Найбільший — простір, оскільки він охоплює усе»; «Швидший за усе — розум, оскільки він оббігає все»; «Сильнішою е неминучість, оскільки вона панує над усім»; «Наймудріший — час, оскільки він розкриває все».

Найкраще життя, за Фалесом, є тоді, «коли ми самі не робимо того, що засуджуємо в інших». Цікавим для нас є і фалесівське розуміння щасливої людини. На запитання: «Хто щасливий?» — він відповідав: «Той, хто здоровий тілом, сприйнятливий душею і піддається вихованню». Засновник мілетської школи зосереджував свою увагу не лише на пізнанні світу, а й на пізнанні людини. Адже, на переконання Фалеса, найважче на світі — це «пізнати себе».

Філософ Першооснова Фалес Вода Анаксімандр Апейрон (безкінечне, божественне) Анаксимен Повітря Піфагор Число 1,2,3,4,5…..

Анаксімандр (бл. 610-540 рр. до н. е.) вирішив не називати першооснову світу ім'ям якої-небудь стихії (води, повітря, вогню чи землі) Вважав єдиною властивістю первинної світової речовини, яка все створює, її нескінченність, що не може бути зведеною до конкретної стихії. Вона перебуває по той бік стихій, включає будь-яку з них і називається безмежною (грец. апейрон). Алейрон — безкінечне, божественне, творчо-рушійне начало: воно не доступне для чуттєвого сприйняття, але осягається розумом. Анаксімандр першим піднявся до оригінальної ідеї безкінечності світу. Анаксімандр

Вважав першоосновою творіння повітря: усі речі походять із нього шляхом згущування або розрідження. Найбільш розріджене повітря — це вогонь, густіше — атмосфера, ще густіше — вода, далі — земля і нарешті — каміння. Мілетськими мислителями, які мали за першооснову щось речовинне, або матеріальне, було здійснено прорив, яким однозначно бу ло поставлено запитання: «З чого все?» — і в цьому полягає значення їхніх поглядів. Анаксімен

Піфагор Самоський (бл. 580 — бл. 500 рр. до н. е.) жив на острові Самос. Його ім'я в перекладі з давньогрецької означає «переконуючий мовою». Учень Фалеса й Анаксімандра, він майже все життя присвятив самопізнанню та розкриттю своїх багатогранних талантів. Піфагор набув визнання як «великий посвячений» та перший, хто назвався філософом, першим промовив слово «космос», став творцем піфагорійського союзу, який об'єднував майже 2 тисячі учнів. Піфагор

Як і мілетці, Піфагор уважав, що нас оточують різні предмети, але це різноманіття має єдину світову основу. У чому ж вона? Всі речі можна порахувати, тобто завжди можна сказати: два птахи, десять риб, двадцять дерев тощо. «Все е число», — стверджував він. Число є тим, що завжди й незмінно присутнє в різних речах, їх сполучна нитка, основа, яка їх об'єднує, тому його можна назвати першоосновою світу. Проте число — нематеріальна сутність, воно ідеальне, і в цьому принципова відмінність піфагорійського світосприйняття від мілетського. Нині, коли в усі сфери людської діяльності проникають цифрові технології, твердження Піфагора вже не видається відірваним від реальності .

ГераклІт Проблема мінливості Мілет Эфес

Геракліт Проблема мінливості Як з одиничного виникає багатоманітність, а з незмінного - мінливе? Геракліт Світ як вічне становлення Геракліт (бл. 540 - 480)

Основною формулою вчення Геракліта були знамениті вислови: «Все тече, і ніщо не стає», «В одну і ту ж річку не можна ввійти двічі», «У світі немає нічого нерухомого». Вони засвідчують його натурфілософію, згідно з якою все у світі вічно рухається і змінюється, ніщо не перебуває в незмінному стані. А якщо ми що-небудь і бачимо незмінним, то тільки тому, що не помічаємо змін, які відбулися.

Геракліт – світ як вічне становлення (генезис) Відповідно до поглядів Геракліта, перехід явищ з одного стану до іншого відбувається через боротьбу протилежностей, яку він назвав загальним логосом, тобто єдиним законом для всього існуючого. Світ ніким не створений, він був, є і вічно буде живим вогнем, закономірно спалахує та згасає. Вогонь у Геракліта є образом вічного руху, він переходить у протилежні стихії та стає речовинним носієм змін.

Ніщо не стабільне, усе рухається й змінюється і ніколи ні на чому не зупиняється Світ, у якому немає нічого стійкого й постійного, є безладним і хаотичним. Проте тільки таким він і може бути. Зміна і рух — це єдино можливий, як стверджував Геракліт, спосіб існування Всесвіту. Загалом для філософії Геракліта характерне протиставлення, поєднання суперечливих, протилежних за значенням понять.

Геракліт говорив, що всі речі складаються з протилежностей: мокре і сухе, тепле і холодне, темне і світле, день і ніч, розквіт і занепад тощо. Протилежності борються одна з одною: наприклад, день — це подолання ночі, весна — перемога над зимою, радість — заперечення смутку. Боротьба протилежних початків і є джерелом вічного руху та зміни. Якби протилежностей не було, то нічого не змінювалося б, оскільки будь-якій речі не було б на що змінюватися. Проте протилежності не тільки борються між собою, але ще й утворюють єдність.

Так, мокре — це протилежність сухого. Однак чому воно мокре? Тільки тому, що колись було сухим, намокло і стало мокрим. Виходить, що якби воно не було сухим, то ніяк не могло б стати мокрим, і навпаки. Або, припустимо, існував би тільки день, а ночі не було б зовсім. Чи ми знали б тоді, що таке день? Ні. Ми тільки тому і знаємо, що таке день, бо його протилежністю є ніч. Отже, протилежності одна без одної не існують, одна одну доповнюють, одна з одної випливають і одна одну припускають. Протилежності перебувають не тільки в стані вічної боротьби, а й у невичерпній єдності. Ця фундаментальна закономірність Всесвіту, про яку говорить Геракліт, є головним принципом діалектики — учення про загальний зв'язок і вічну зміну речей.

Элейська школа Мілет Эфес Элеї

Заснована в місті Елеї (грецька колонія в Південній Італії) мандрівним філософом Ксенофаном Колофонським (бл. 570 — бл. 470 рр. до н. е.) елейська школа філософів вирізнялася критикою народної грецької релігії та міфології. Олімпійським антропоморфним богам він протиставив своє розуміння божества. Бог — це вищий і незбагненний початок. По-перше, він один; по-друге — він безформний, адже приписати йому будь-яку відому нам форму (людини, тварини, рослини, природної стихії) неможливо; по-третє, він невідомий і невимовний, тобто ніхто не може сказати, що він робить і як поводиться. Якби бики, коні та леви мали руки і могли б ними малювати твори мистецтва, подібно до людей, то коні зображували б богів схожими на коней, бики -- схожими на биків, і надавали б їм тіла такого вигляду, яким є тілесний образ у них самих.

Таке божество Ксенофан назвав «Єдиним» і стверджував, що весь світ походить від нього і в нього обертається. Єдине — це і є весь Всесвіт. Переконання Ксенофана пантеїстичне: світ і божество — це один і той самий початок: вічне, безмежне і постійне. З подібними поглядами ми вже ознайомилися, вивчаючи давньоіндійську філософію.

Учення Ксенофана Колофонського продовжив другий представник елеиської школи — філософ Парменід Елейський (бл. 540-480 рр. до н. е.). Він замінив поняття «Єдине», під яким розумілося все суще, на поняття «буття». Воно походить від дієслова «бути», яке в особовій формі звучить як «є».

Із самого поняття «буття», як бачимо, випливає його вічність. Те, що існує, обов'язково вічне. Якщо ж чогось немає зараз, то це означає, що його не було і не буде, бо інакше довелося б припустити, що щось обертається на ніщо, з якого потім знову виникає щось. Парменіду належить знаменитий вислів, який, на перший погляд, видається безглуздим: «Буття є, небуття ж немає».

Відповідно до вчення Парменіда, буття вічне, неподільне, нерухоме і незмінне. Таку картину буття малює розум. Відчуття ж (зір, дотик тощо) малюють абсолютно іншу картину: усе є не вічним (тобто виникає і знищується), подільним (складається з частин), а також усе рухається і змінюється. Яка ж із двох картин є істинною: та, яку малюють недосконалі й грубі відчуття, якими наділені всі живі істоти, або та, яку малює, поза сумнівом, тонший і досконаліший, порівняно з відчуттями, людський розум? Картина, яку створює розум, уважав Парменід, є правильною. Відчуття ж уводять в оману.

Поміркувати над рухом спробував послідовник Парменіда, Зенон Елейський (490-430 рр. до н. е.). Йому належить ідея апорій (грец. ароrіа — нерозв'язні суперечності, розумова безвихідь, парадокси), якими він прагнув довести, що рух немислимий, а тому неможливий.

Перша апорія називається «Дихотомія» (ділення навпіл). Припустимо, що тілу треба переміститися з точки А в точку Б. Перед тим як воно пройде свій шлях, йому спочатку треба пройти половину цього шляху, а ще раніше — чверть його, а ще раніше — 1/8, а перед тим — 1/16, а ще раніше — 1/32 і так далі, як завгодно довго. Виходить, що тілу треба пройти нескінченну кількість відрізків. А чи можна пройти нескінченність? Ні. Отже, тіло ніколи не зможе пройти з точки А в точку Б.

Парадокси Зенона Апорія «Дихотомія»

Друга апорія називається «Ахіллес і черепаха»-. Ахіллес іде на певній відстані за черепахою, причому в 10 разів швидше за неї, але ніколи її не наздожене. Зрозуміло, що візуально (коли споглядати зором) він її наздожене і пережене. Проте наше завдання не уявляти собі рух за допомогою відчуттів, а спробувати уявити його або проаналізувати за допомогою розуму. Коли Ахіллес пройде відстань, що розділяє його і черепаху, вона за цей самий час пройде попереду нього 1/10 цієї відстані (адже черепаха йде в 10 разів повільніше) і буде на 1/10 шляху попереду нього; коли Ахіллес пройде 1/10, черепаха за цей самий час пройде 1/100 і буде на 1/100 попереду нього; коли він пройде 1/100 відстані, вона пройде 1/1000 — і так до безкінечності.

Парадокси Зенона Апорія «Ахіллес і черепаха»

«Те, що ми бачимо речі рухомими, — говорить Зенон, — зовсім не означає, що рух дійсно існує». Наприклад, ми бачимо, що Сонце рухається над нами зі сходу на захід, насправді ж воно нерухоме. Припустимо, що й інші речі, які ми бачимо рухомими, насправді нерухомі, тільки ми цього не бачимо, не відчуваємо і тому не розуміємо.

Отже, елейські філософи і Геракліт сформулювали два протилежні підходи до розуміння світу. Перші стверджували те, що світ незмінний, неподільний і нерухомий, що він є вічною сталістю й абсолютною стійкістю. Геракліт, навпаки, переконував, що світ є довершеною непостійністю, незмінним рухом, загальною зміною і повною відсутністю чогось стійкого.

Які основні ідеї Геракліта? Як ви розумієте тезу про єдність і боротьбу протилежностей? Пригадайте основні риси давньогрецької релігії та міфології. За що Ксенофан критикував їх? Чи можна називати Ксенофана атеїстом? Яке трактування божества було ним запропоноване? Розкрийте основні ідеї Парменіда. Як ви розумієте його твердження про реальне існування тільки того, що можна мислити без суперечностей? Як ви зрозуміли апорії Зенона? Яку мету він переслідував, висуваючи їх? У чому полягають основні відмінності елейського і гераклітівського учень?