X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
"Місце України в інтеграційних процесах Європи та світу"

Завантажити презентацію

"Місце України в інтеграційних процесах Європи та світу"

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Місце України в інтеграційних процесах Європи та світу. Міграція та еміграція. Внесок українців у світову науку і культуру. Українська діаспора у світі.

Слайд 2

Слайд 3

Поява на політичній карті Європи суверенної України — політична подія в розвитку сучасної міжнародної системи. Одним із найбільш значущих трансформаційних процесів після розпаду Радянського Союзу є розширення Європейського Союзу на схід. Цей процес створює абсолютно нову ситуацію на європейському континенті і наближує кордони ЄС безпосередньо до України. Водночас цей процес складний і громіздкий, оскільки остання хвиля охоплювала значну кількість держав.

Слайд 4

►► Проблеми та перспективи входження України до ЄС: Після вступу до COT шанси України на вступ до ЄС помітно зросли. Адже принципи COT за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями, необхідними для членства в ЄС, тобто вони передбачають лібералізацію торговельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату. Членство України у COT означає лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС і надає можливість реально розпочати роботу з укладення угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі. Власне вступ України до ЄС не означатиме автоматичної ліквідації безробіття, гострих соціальних та економічних проблем. Але разом з тим наближення до ЄС дозволить залучити інвестиції потужних ТНК, що поряд з ефективним використанням коштів фінансово-промислових груп і населення дозволить модернізувати українську економіку у найближчі 10-15 років.

Слайд 5

Для України основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і поваги до прав людини тощо. Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров'я, якості інформації, екології, вільного руху праці.  Орієнтація на Європу дозволить Україні вирішити також багато проблем культурного розвитку, оскільки урядові кола Росії для збереження України у своїй зоні впливу, окрім політичних та економічних засобів, активно використовують експансіоністську культурну політику. Російська музика, що абсолютно неконкурентоспроможна на світовому ринку, активно поширюється на українських теренах. Вихід на захищений від неліцензованих підробок світовий культурний ринок дозволить покращити матеріальний стан наших митців.

Слайд 6

Міграції в україні Постійні внутрішні міграції в нашій країні в основному відбувалися на початку 90-х між містами: 40% — переважно з малих міст у великі, 30% припадає на переселення з села в місто, 15% — з міста в сільську місцевість і тільки 10% — між селами (рис. 3). 70% усіх цих мігрантів переселяються в межах своїх областей. У середині 90-х ця загальна тенденція дещо порушилася через невизначеність з умовами проживання у містах у період економічної кризи. Проте пізніше вона знову набрала попереднього вигляду. Незначні міжобласні потоки мігрантів в основному спрямовуються із західного регіону у східні та південні області. Частину з них в минулому становили організовані мігранти, переселення яких стимулювала держава. Найбільше додатне сальдо міжрегіональних міграцій у 1999 році було характерне для Києва (6,7 на 1000 осіб) та Дніпропетровської, Черкаської, Полтавської областей, м. Севастополя (0,8 на 1000 осіб), а найменше для Кіровоградської (-2,0 на 1000 осіб). Маятникові міграції, як правило, здійснюються у великі міста з сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька і Луганська області) та західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська). Цьому сприяли густа сітка транспортних шляхів у них, а також високий рівень розвитку індустрії на Донбасі та велика густота сільського населення у західних областях.

Слайд 7

Еміграція Еміграція з українських земель має давню історію. В основному інтенсивні потоки емігрантів пов'язані з поразками у визвольних змаганнях народу за свою державність або з примусовими виселеннями колонізаторами. Значна добровільна еміграція з економічних мотивів відбувалася із західних та східних районів України у кінці XIX — на початку XX століття. Спрямована вона була в Канаду, США. Три наступні хвилі еміграції мали переважно політичний характер. Вони пройшли після знищення більшовицьким режимом УНР, встановлення радянської влади у Західній Україні, а також знищення Української повстанської армії (кінець 40-х — початок 50-х років). Четверта — стосується виселення так званих дисидентів (людей, що відкрито виступали проти комуністичного режиму у 60-70-і роки). Окрім того, мільйони українців були депортовані з кінця 20-х до середини 50-х років на простори Сибіру і півночі Росії.

Слайд 8

З середини 50-х до 80-х років значна еміграція відбувалася з економічних мотивів. Тисячі молодих людей їхали на освоєння цілинних земель у Казахстан, на спорудження новобудов у Сибір, на Урал. З національних мотивів спостерігався відтік єврейського населення з країни у 80-90-і роки. У середині 90-х років зросла еміграція з України в Росію та західні країни. За 1999 рік з України вибуло в держави СНД тільки приблизно на 800 осіб більше, ніж прибуло, а в інших країнах сальдо міграцій становило -44 тис. осіб. У результаті еміграційних процесів сформувалася українська діаспора. Діаспорою називають населення, що живе у розсіянні, за межами території національної держави. її умовно поділяють на західну та східну. Східною діаспорою називають українське населення колишніх республік СРСР. Загальна чисельність їх тут близько 7 млн. осіб. З них майже 4,3 млн. проживає в Росії (найбільше на Кубані, в Сибіру, Далекому Сході, Москві). Близько 900 тис. становить українське населення в Казахстані, 600 тис. — у Молдові.

Слайд 9

Чисельність українців у державах світ Західну діаспору (понад 4 млн. осіб) утворюють українці, що живуть поза межами колишнього СРСР. Найбільше їх проживає в США (1,2 млн. осіб), Канаді (1 млн. осіб), а також у Бразилії, Аргентині, Польщі, Румунії, Франції, Австралії. У більшості цих країн українці зберегли свою мову, маючи можливості навчатися нею, на відміну від східної діаспори, де переважно немає україномовних шкіл. Імміграція в Україну йшла переважно з метрополій. Польщею цілеспрямовано проводилося заселення Галичини і Волині поляками, а Росією — всієї території України росіянами. Особливо зріс притік росіян після Другої світової війни (43,3% від теперішньої чисельності). Вони частково заселяли опустошені голодомором сільські райони України, але в основному поселялися у великих і середніх містах. Серед іммігрантів у 80-і, 90-і роки переважали люди похилого віку, які поселялися в Криму, Приазов'ї, Причорномор'ї. Емігрують переважно чоловіки молодого віку (до ЗО років). Отже, міграції впливають на статево-вікову структуру населення, національний склад, а також на співвідношення міського і сільського населення, густоту населення.

Слайд 10

Внесок українців у світову культуру На етапі національного відродження в 20-ті рр. значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва. Поштовх у цьому напрямі надала Українська академія мистецтв, утворена в 1917 р. Перший ректор Академії, видатний художник-графік Г. Нарбут залишив помітний слід у історії української культури. Його творчий стиль формувався під впливом ренесансних ідей німецького художника А. Дюрера, традицій неокласицизму та модернізму. Творчі пошуки Г. Нарбута визначає національне спрямування* Він створив п'ятнадцять своєрідних композицій до "Української абетки" (1917 р.), де особливо відчутні національні фольклорні мотиви. Йому належать рисунки грошових знаків Української Народної Республіки, державної символіки, гербів тощо. Для графічних творів характерні витончена техніка, бездоганний художній смак. Біля витоків українського авангарду стояли художники О. Бо-гомазов, О. Екстер, В.Єрмилов та інші. Тенденції модернізму відображено в творчості П. Холодного, який працював у монументальному жанрі (вітражі в Успенській церкві у Львові, 1924 р.).

Слайд 11

Значний внесок у розвиток культури на західноукраїнських землях зробив художник і громадський діяч І. Труш. Йому належить ініціатива створення у Львові "Товариства для розвою руської штуки" (1898 р.), "Товариства прихильників української літератури, науки і штуки'* (1905 р.), першого у Львові українського мистецького журналу "Артистичний вісник" (1905 р.). Для творчості художника О. Новаківського притаманні мотиви експресіонізму (картини "Молох війни", 1919 р., "Революціонерка", 1924 р.). Він заснував у Львові художню школу (1913 р.), де здобули початкову мистецьку освіту С. Гебус-Баранецька, Г. Смольський, О. Плешкан. Непересічне значення для розвитку українського монументального живопису має творчість художника М. Бойчука, який обстоював власну концепцію живопису, що ґрунтувалася на поєднанні національних (передусім іконописних) і світових традицій малярства. Під керівництвом М. Бойчука виконано розписи Луцьких казарм у Києві (1919 р.)> санаторію ім. ВУЦВК в Одесі (1928 р.), Червонозаводського театру в Харкові (1933—1935 рр.). Він виховав плеяду своїх послідовників (Т. Бойчук, К. Гвоздик, А. Іванова, О. Мизін, О. Павленко, В. Седляр та ін.). Звинувачений у пропаганді буржуазно-націоналістичних ідей, М. Бойчук був репресований 1937 р. і розстріляний, більшість його творів знищено. Але в теорію мистецтва назавжди увійшли поняття "школа Бойчука", "бойчукісти".

Слайд 12

Стосовно української скульптури слід зазначити, що на її розвиткові негативно позначилися вимоги соціального замовлення: так звана монументальна пропаганда сприяла увічненню образів вождів революції. Ідеологічна цензура в галузі скульптури виявилася найвідчутніше. Показові щодо цьго всесоюзний конкурс на проект пам'ятника Т. Шевченкові в Києві 1926 р., де було відхилено 26 пропозицій, а також міжнародний конкурс на проект пам'ятника Т. Шевченкові в Харкові 1930 р., де були проекти відомих українських скульпторів Б. Кратко, А. Петрицького, І. Кавалерідзе та ін. Пам'ятники Т. Шевченкові в Харкові (1935 р.), Києві та Каневі (1939 р.) створив російський скульптор М. Манізер. У галузі архітектури періоду національного піднесення українські митці прагнули відшукати втрачений національний стиль, творчо переосмислюючи традиції народної дерев'яної архітектури і "козацького бароко". У цьому напрямі працював архітектор Д. Дяченко, один із засновників українського архітектурного стилю. Йому належать споруди земської лікарні у м. Лубнах (1914— 1915 рр., тепер школа), комплекс Української сільськогосподарської академії (1925—1927 рр.) та ін. Талановитий митець був репресований. Принципи народної архітектури використовував у своїй творчості В. Троценко, автор проектів шкіл, лікарень, клубів на Криворіжжі та Донбасі (1920—1930 рр.), Червонозаводського театру в Харкові (1931—1938 рр.) тощо.

Слайд 13

Музична культура України розвивалася під впливом трьох основних чинників: традицій народної пісенності, музичної школи М. Лисенка та нової європейської стилістики, закладеної творами Р. Вагнера, Р. Штрауса, М. Равеля, О. Скрябіна, Е. Гріта, А. Дворжака. Значний внесок у розвиток української музичної культури зробили М. Леонтович (трагічно загинув у 1921 р.), К. Стеценко, Я. Степовий, Б. Підгорецький, П. Сениця та ін. У 1920—1930 рр. українська музика виходить на рівень високої професійності, для неї характерна багатожанровість, орієнтація на великі музичні форми, перехід від сольного виконання до поліфонічного багатоголосся тощо. Активно розвивається опера, діють оперні театри в Києві, Одесі, Харкові та інших містах. Широкого визнання набуває виконавська майстерність І. Паторжинського, М. Литвиненко-Вольгемут, 3. Гайдай, О. Петрусенко та ін.

Слайд 14

Внесок українців у світову науку Родоначальник “Катюші” Багатьом з нас відоме прізвище Засядько. Для більшості українців воно асоціюється з міністром вугільної промисловості СРСР при Сталіні, на честь якого названа українська шахта, де стаються аварії. Однак мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії. Олександр Дмитрович Засядько народився в 1779 р. в с. Лютенка (нині Гадяцький район Полтавської області) в родині головного гармаша (артилериста) Запорозької Січі. Після служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни.

Слайд 15

Вертоліт київського хлопчини Ще одним видатним українцем, ім’я якого змінило хід історії, є Ігор Іванович Сікорський. Він народився 1889 року в Києві. Вже з дитинства захоплювався авіамоделюванням. Свій перший невеликий вертоліт з приводом від гумового жгута Сікорський побудував у 12 років. А в 20 на його рахунку було вже дві серйозні роботи. Правда, перші машини Сікорський так і не зміг підняти в повітря разом з пілотом. Після цього вчений зайнявся конструюванням літаків. “Гранд”, “Руський витязь”, “Ілля Муромець” - ці багатодвигунні літаки були створені на Російсько-Балтійському заводі під керівництвом Сікорського. Всього за роки Першої світової війни було побудовано 75 чотиридвигунних бомбардувальників Сікорського. Створенням літаків Сікорський зайнявся і в США, куди емігрував після Жовтневої революції. Але своє захоплення вертольотами не забув, повернувшись до нього наприкінці 1930-х років. Цього разу спроба була успішною. Вертольоти Сікорського встановили кілька світових рекордів; їх закуповували різні цивільні державні агентства і авіакомпанії, а також армія. Найвідоміша розробка Сікорського - вертоліт S-51, котрий широко застосовувався у бойових операціях.

Слайд 16

Хто з наших став лауреатом Нобелівської премії? На жаль, жоден український вчений чи громадський діяч так і не був удостоєний Нобелівської премії. Однак вихідці із нашої країни неодноразово були лауреатами цього високого звання. 1908 рік - Ілля Мечніков, знаменитий бактеріолог і імунолог. Народився в селі Іванівка Куп’янського уїзду на Харківщині. Вчений був удостоєний Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини разом з Паулем Ерліхом за дослідження по імунології. 1952 рік - Зельман Ваксман, уродж