Презентація на тему:
Загальна анатомія нервової системи.Анатомія спинного і головного мозку.

Загальна анатомія нервової системи. Анатомія спинного і головного мозку. Лектор: доц. Киричок О.М.

Тема:Загальний план будови нервової системи. План: 1.Класифікація нервової системи 2.Розвиток головного мозку 3.Стовбур головного мозку 4.Задній мозок 5.Середній мозок 6.Проміжний мозок 7.Ретикулярна формація 8.Кінцевий мозок 9.Характеристика спинного мозку

The Brain Stem Pons Components Cerebral peduncles location Medulla oblongata Location Function Internal Structures Cerebral aquaduct Location Corpora quadrigemina Location Superior colliculi Inferior colliculi

Limbic System

Flow of CSF

Meninges of the spinal cord

Мозок людини є вищим продуктом природи.Він має здатність не лише контролювати те,що відбувається і відразу ж до нього пристосуватися в кожному конкретному періоді, але й випереджувати відображення тих подій,які іще будуть.Ця ділянка тканини здатна визначати поведінку,виходячи із образів і моделей, які склалися, а також і внаслідок миттєво прийнятих рішень.Отже, нервові елементи не лише переробляють інформацію , але й координують її і співставляють з тією , яка вже є. І.П.Павлов виділив 3 основні властивості ,які притаманні нервовій системі:сила,урівноваженість і рухливість.Пізніше описали ще й такі властивості , як лабільність і динамічність.

КРИТИКА РАСИСТСЬКИХ ТЕОРІЙ З давніх давен вага головного мозку була предметом багаточисленних досліджень.Абсолютна вага мозку у дорослих людей , навіть в межах одного і того ж віку , зазнає велиих коливань.По таблиці Бішоффа , в якій співставленні опубліковані різними авторами спостереження /більш як 2500 випадків/вага мозку дорослої людини у віці від 20 до 86 років коливається в межах від 1018 до 1925 г. По Бішоффу вага мозку в середньому дорівнює 1360г у чоловіків і дещо менше – у жінок.Проте вага мозку зовсім не характеризує розумової здібності суб`єкта.

Так , вага мозку Кромвеля становила 2200г Тургєнєва 2012г Павлова 1653г Шіллєра 1580г Менделєєва 1571г Бородіна 1325г Франса 1017г З цього видно , що при всіх їх безсумнівних видатних особистих якостях , при одинаковому характері їх обдарування і при близькому рівні таланту вага мозку , наприклад , А.Франса, була майже в два рази меншою ваги мозку Тургєнєва.

Російський анатом Д.Н.Зернов наприкінці 19ст.незаперечно доказав , вивчивши головний мозок представників різних національностей , що яких-небудь расових відмінностей в будові нервової тканини немає , а всі варіації обумовлені індивідуальними відмінностями.А вони залежать від найрізноматніших причин.Сюди можна віднести вагу тіла , вік і т.д. Расисти при обгрунтуванні расової теорії чітко використовують дані, які характеризують форму і величину черепонї коробки.Вони вважають, що у „вищих” рас висота черепної коробки більша , ніж у „нижчих”.При вивченні черепів представників різних рас виявилось , що цей признак не є домінуючим.

У кожної раси можна зустріти як дуже велику висоту черепа , так і малу , але психологічний рівень розвитку цих людей одинаковий. У деяких народів , наприклад ескімосів , північноамериканських індійців , північних китайців і японців висота черепної коробки найвища. Цей факт свідчить про те , що арійська доліхоцефалічна „вища”раса поступається по висоті черепа цим народам , а по об`єму черепа /1378мл / - бурятам /1496мл/ іескімосам /1563 мл /. Наукою доказано , що , як правило , у нормальної людини головний мозок має вагу більш 900г.Верхніх меж , як відомо лікарям , досягають лише пацієнти-ідоти , у яких маса мозку може досягати 2000г.

По даних Пфістера вага головного мозку у новонародженого дорівнює 455г , до року вага майже подвоюється /832г/ , на 5-6 році життя вага приблизно втроє більша новонародженого /1202/, до 10 років вага стає 1250-1300г.В 20 років середня вага головного мозку сягає вищої межі /1360г/ , а потім залишається без змін приблизно до 60 років , після чого повільно зменшується за рахунок зтоншення звивин , поглиблення борозен , збільшення шлуночків.

1 передній 1/ кінцевий мозок півкулі таламус мозковий 2/ бічні шлуночки міхур надталамічна ділянка 1/ проміжний ділянка зорового заталамічна ділянка мозок горба

2/ III шлуночок підталамічна зорова частина ділянка сосочкова частина власне підталамічна ділянка 2 середній пластинка чотирьох горбкового тіла мозок ніжки мозку

водопровід мозку 3 ромбовидний задній мозок міст, мозочок мозок довгастий мозок IV шлуночок

Передній мозковий міхур формується в зв`язку з розвитком нюхового мозку , середній –розвитком зорових органів , ромбовидний - в зв`язку із диференціюванням VIII i X пари черепно мозкових нервів. Порожнина , яка є в межах мозкових міхурів , по мірі росту останніх перетворюється в шлуночки , зв`язвні між собою протягом всього життя , що свідчить про спільність їх походження . Стінки шлуночків покриті одним шаром клітин - епендімою , і заповнені спинномозковою рідиною. В головному мозку розрізняють два основних відділи: 1/мозковий стовбур з над будовою у вигляді мозочка і 2/плащ/.

Мозковий стовбур – філогенетично сама давня частина головного мозку .Він являється не лише безпосереднім продовженням, але й морфологічним перетворенням спинного мозку, отже, являє собою сегментарний апарат головного мозку. Саме із цієї частини його виходять в певному порядку черепно мозкові нерви так, як від спинного мозку відходять спинномозкові. Важливим моментом еволюції ЦНС являється формування плаща головного мозку .Покриваючи стовбур , він складає надсегментарний відділ головного мозку і у людини досягає відносно найбільших розмірів. Плащ-філогенетично найновіше придбання і тому в протележність стародавньому мозку називається новим мозком.

Отже, СТОВБУР ГОЛОВНОГО МОЗКУ Його вивчення ми розпочнемо з ромбовидного мозку .Як вже було сказанно, із ромбовидного мозку розвивається задній мозок і довгастий. ДОВГАСТИЙ МОЗОК безпосередньо являється продовженням спинного мозку , має довжину приблизни 3см.Він розвинувся в зв`язку з розвитком статики і рівноваги , а також в зв`язку з зябровим апаратом , що має відношення до дихання і кровообігу.Тому в ньому закладені ядра сірої речовини , що мають відношення до рівноваги , координації рухів і регуляції обміну речовин.Предньою межею довгастого мозку слід рахувати задній край моста, а задньою – великий потиличний отвір .

Морфологічно довгастий мозок характеризується виходом з нього 5 останніх пар ЧМН/VIII,IX,X,XI,XII/.Центральний канал спинного мозку безпосередньо продовжується в канал довгастого мозку , значно розширюючись в ньому і перетворюючись в IV, стінки якого розходяться латерально і біля верхнього кінця його розгалужуються таким чином , що вентральна і дорсальна лежать майже в одній площині.Вони окреслюють трикутний простір , що являє собою нижню половину ромбовидної ямки, яка утворює дно IV шлуночка.З дорсального боку його порожнина вкрита тонкою перетинкою , яка утворена зрощенням епендіми з м`якою мозковою оболонкою , багатою судинами.

Передня і задня серединні борозни спинного мозку продовжуються в довгастий і ділять його на 2 симетричні половини.Передня щілина частково схована під пучками волокон , що перехрещуються і утворюють тут перехрест пірамідних шляхів.Вище перехресту борозна заглиблюється і закінчується біля заднього краю моста сліпим отвором.По краях передньої щілини розташовуються піраміди.В напрямку до моста вони дещо розширюються і є більш випуклими .З боків піраміди обмежені передніми бічними борознами , що відокремлюють їх від овальних тіл, так званих нижніх олив.

Безпосередньо під поверхнею останніх знаходиться скупчення сірої речовини –ядро оливи .З борозни між оливами і пірамідами виходять корінці 12пари ЧМН, а з переднього кінця біля поверхні моста – 6пара ЧМН,нарешті ,у більш каудальній частині тієї ж борозни виходять передні корінці першого шийного нерва.Позаду від олив , з борозенки , що є продовженням задньої латеральної борозни спинного мозку ,виходять багаточисленними коріняцми 9,10,11 пари ЧМН, а на межі довгастого мозку і моста виходить на лінії тієї ж борозни 7 пара ЧМН, латерально від нього – 8 пара.

На дорсальній сторні довгастого мозку розташоване продовження нижнього і клиновидного пучків ,в ділянці довгастого мозку обидва пучки дещо розшрюються і утворюють потовщення , причиною чого , можливо ,є концентрація нервових клітин в яких закінчуються аксони задніх канатиків.Дана концентрація клітин отримала відповідну назву –ніжного і клиновидного ядер.Розширення цих пучків відомі як горбики нижнього і клиновидного канатиків.

Бічна поверхня довгастого мозку обмежена передньою і задньою латеральними борознами /бічний канатик/ і поділяється дорсально від оливи неглибокою борозенкою на вентральну і дорсальну половини.В середині останньої проходить драглиста речовина,яка збільшується тут в об’ємі,тому що до неї приєднуються низхідні волокна У пари. Дорсальна частина утворює розширення,що носить назву сірого горбика,який розширюється вперед ще більше і прямує до мозочка,називаючись нижніми його ніжками.Вони складаються з товстого пучка волокон,головним чином заднього мозочкового шляху,який огинає з боку IV шлуночок і вступає в мозочок.

Таким чином,довгастий мозок регулює діяльність серцево-судинної системи,дихання,травлення і приймає участь у підтриманні рівноваги.Через нього проходить інформація про взаєморозміщення різних частин тіла,а також про тонус м’язів,що надходить в мозочок. ЗАДНІЙ МОЗОК. Вгору і вперед довгастий мозок переходить в задній мозок.В процесі розвитку з нього формується малий мозок, або мозочок, і Варолієв міст. Міст на основі мозку межує з верхнім кінцем довгастого мозку.В ньому залягають:1/поздовжні системи волокон і 2/-поперечні волокна /для ніжок мозочка/.

Крім даних волокон спостерігається концентрація сірої речовини.Міст має дві частини:вентральну і дорсальну. Дорсальна-обернена в порожнину IV шлуночка.На фронтальному розрізі моста розрізняють основу і покрівлю,а на межі між цими частинами закладений товстий пучок поперечних волокон-трапецієподібне тіло,яке належить до провідних систем слухового нерва.В основі розташована невелика кількість сірої речовини-власні ядра,до яких належить верхня олива,над трапецієподібним тілом розміщуються волокна,що входять до складу медіальної петлі,яка складається з чутливих провідників.

МОЗОЧОК являється похідним заднього мозку,що розвивається в зв’язку з рецепторами статики.Тому він пряме відношення до координації рухів і є органом пристосування організму до переборювання основних якостей маси тіла-ваги та інерції.Його рахують одним із вищих центрів вегетативної нервової системи.Однією із найдавніших частин є клаптик,який з’являється у наземних тварин,у риб з’являється уже черв’як,який являє собою сталу частину мозочка і нарешті півкулі мозочка,які є лише тільки у ссавців і людини.

Сіра речовина мозочка утворює його ядра,до яких належать:ядро шатра,кулясте ядро,коркоподібне і зубчасте.Пошкодження їх веде до: 1.Порушення рівноваги. 2.Порушення роботи м’язів шиї і тулуба. 3.Порушення роботи м’язів кінцівок. При цьому порушується стійкість тіла,спостерігається тремтіння рук,порушується ходьба,людина не здатна керувати своїми рухами,настає атонія м’язів.

IV ШЛУНОЧОК РОМБОВИДНА ЯМКА. Утворення ромбовидної ямки зумовлене локальним розвертанням нервової трубки.Якщо зобразити контури сірої речовини спинного мозку і вказати,де саме проходить перемикання чутливого,вегетативного та рухового нейронів,то ми будемо мати наступну картину:чутливі ядра розташовані латерально,рухові-медіально,а вегетативні-між ними.Сполучення,межі IV шлуночка,а також ядра,що розташовані на його дні,ми розглянемо на практичних заняттях. Перехід від ромбовидного мозку до середнього представлений перешийком ромбовидного мозку,до якого належать верхні ніжки мозочка,верхній мозковий парус,трикутник петлі,в якому проходять слухові волокна латеральної петлі.

СЕРЕДНІЙ МОЗОК розвивається в процесі філогенезу під безпосереднім впливом зорового рецептора,тому найважливіші його утвори мають відношення до інервації ока. Пізніше тут же утворились центри слуху,які разом з центрами зору в подальшому розрослись у вигляді чотирьох горбиків даху середнього мозку.З появою у вищих тварин і людини кіркового кінця слухового і зорового аналізаторів в корі передньогомозку слухові і зорові центри середнього мозку стали залежними ,підкірковими.З розвитком у ссавців і людини переднього мозку через середній мозок стали проходити провідні шляхи,які зв’язують кору кінцевого мозку із спинним/ніжки мозку/.

Внаслідок цього в середньому мозку людини є: 1/підкіркові центри зору і ядра нервів,що інервують м’язи ока; 2/підкірковіслухоі центри; 3/всі висхідні і низхідні провідні шляхи,що зв’язують кору головного мозку з спинним і йдуть транзитно через середній мозок; 4/пучки білої речовини,що з’єднують середній мозок з іншими відділами нервової системи. Середній мозок є у людини найменшим і найбільш просто побудованим відділом головного мозку,має дві основні частини:1/дах,де розміщуються підкіркові центри слуху і зору і ніжки мозку,де в основному проходять провідні шляхи.Порожниною середнього мозку є сільвієв водопровід,який з’єднує III шлуночок з IV.

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК. Новою надбудовою в ростральному відділі стовбура є проміжний мозок,який розвивається із переднього мозкового міхура.В проміжному мозку розрізняють дві основні частини:1 дорсальну /більш молоду філогенетично/-центр аферентних шляхів/ділянка таламуса/,2/вентральну/більш стару/-вищий вегетативний центр/підталамічна ділянка/. Порожнину проміжного мозку є III шлуночок.До дорсальної частини належать:таламус надталамічна і заталамічна ділянки.

Функціональне значення таламуса досить велике.В ньому містяться ядра всіх аферентних систем,крім нюхової.До нього підходять відростки других нейронів висхідних провідних шляхів.Від нервових клітин,на яких закінчуються ці відростки,починаються таламо-кортикальні тракти,які пов’язують між собою підкіркові ядра та кору,а також короткі шляхи до ядер основи.За деякими новими даними в зоровому горбі представлені ще неспецифічні ядра,які відіграють таку ж роль,як і ретикулярна формація.Вони впливають на вегетативні функції шляхом своїх зв’язків з ядрами стовбура,з нейросенсорними ядрами і з гіпофізом.

Гіпоталамус є порівняно невеликим,але виключно важливим утвором головного мозку.В ньому є ядра,які містять клітини,що відповідають за регуляцію температури тіла,різноманітні види обміну:водного,жирового,вуглеводного і т.д.,діяльність життєво важливих систем організму/серцево-судиннї,травної,вегетативної,ендокринної/,а також нейросекреторні клітини,що продукують різні гормони. Сіра речовина гіпоталамусу розміщується навколо порожнини III шлуночка мозку на різній глибині від його стінки.Порожниною проміжного мозку є III шлуночок,стінки і сполучення якого детально будемо розглядати на практичних заняттях.

На топографію ретикулярної формації в стовбурі мозку не існує єдиних поглядів.Частина вчених відносить до її складу навіть деякі ядра черепно-мозкових нервів.Інші-навпаки,не знаходять певних підстав для виділення спеціальних ядер ретикулярної формації.Е.К.Сепп опротирічує наявність самого терміну “ядра” для утворення клітинних груп ретикулярної формації,тому що клітини виконують різноманітні функції.

100 років тому наука ще не знала іншої структури стовбура головного мозку.Розсіяні клітини в стовбурі вперше були описані Леносеком в 1865 р.В історії вивчення ретикулярної формації можна виділити два етапи.I-переважно пов’язаний з ім’ям В.М.Бехтєрєва,який в кінці минулого століття надв особливої уваги ретикулярній формації,а саме,описав ряд ядер і вказав на їх зв’язок.II етап продовжується в межах останніх десятиліть.Розпочався він з використанням електрофізфологічних методів на активний вплив ретикулярної формації на кору великих півкуль і її сповільнюючий і активуючий вплив на спинний мозок.

РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ. Під назвою “сіткоподібна”формація розуміють своєрідно побудовану сіру речовину стовбура мозку,що містить 1/нервові клітини,2/глію і 3/велику кількість нервових волокон-поодиноких і у вигляді пучків.Серед нервових клітин розрізняють дрібні і великі.По своїй формі вони бувають найрізноманітнішими,хоча будова їх відростків більш проста,ніж будова відростків клітин кори.Крім нервових клітин в ретикулярній формації багато гліальних клітин,які виконують роль опорних і трофічних структур мозкової тканини.Нервові клітини розсіяні дифузно,але зустрічаються місця більш густої їх концентрації.В таких випадках в ретикулярній формації виділяються ядра,кількість яких приближається до сотні.

Таким чином,ретикулярна формація характеризується такими морфологічними особливостями: 1.Нейрони ретикулярної формації відрізняються від інших нейронів будовою-їх дендриди слабо розгалужуються,а аксони,навпаки,поділяються на висхідну і низхідну гілки,що дають багачисленні коллатералі,дякуючи чому аксон може контактувати з величезною кількістю нервових клітин/при довжині в 2 см.-з 27500/. 2.Нервові волокна ідуть в найрізноманітніших напрямках,нагадуючи під мікроскопом сітку. 3.Ретикулярна формація складається з клітин різної величини і форми.

Де ж міститься ретикулярна формація?На початку стовбура мозку ретикулярна формація розміщена дорсально і назовні від центрального каналу.Далі вона розповсюджується безпосередньо під шаром сірої речовини,що складає дно IV шлуночка.Потім ретикулярна формація із моста переходить в покришку середнього мозку,займаючи тут широкий простір між лемнісковими/петельними/системами.Передній кінець ретикулярної формації стовбура закінчується в субталамічній ділянці у вигляді дзьоба/ростральний кінець/.

Ретикулярна формація має зв’язок з усіма відділами головного мозку: 1/клітинами кори півкуль головного мозку; 2/вегетативними підкірковими центрами; 3/мозочком; 4/ядрами рухових нервів; 5/рецепторами. При дослідженні ретикулярнї формації з допомогою електрофізіологічних методів була доказана її активуюча дія на кору великих півкуль головного мозку,а також і активізуюча і гальмівна дія на спинний мозок

Виявилось,що руйнування ретикулярної формації стовбура головного мозку,або подавлення її активності з допомогою хімічних речовин призводить до засипання тварин,а подразнення –викликає миттєве їх пробудження. Таким чином,через стовбур головного мозку проходить в кору дві системи:одна-специфічна/це всі чутливі шляхи,що несуть імпульси від всіх рецепторів-екстеро,-інтеро,-пропріорецепторів/.Вони закінчуються в 4-му шарі кори.Друга-неспецифічна,Яка утворена ретикулярною формацією і закінчується на дендритах всіх шарів кори.

КІНЦЕВИЙ МОЗОК. Він представлений двома півкулями.До складу кожної входять:плащ чи мантія,нюховий мозок і базальні ядра.Залишком першопочаткових порожнин обох міхурів кінцевого мозку є бічні шлуночки.Таким чином,протягом історичного розвитку в кінцевому мозку виділяють наступні групи центрів: 1.Нюховий мозок-найбільш давня і разом з тим сама найменша частина,розміщена вертикально. 2.Базальні,або центральні ядра півкуль,”підкірка”,стара частина кінцевого мозку,схована в глибині. 3.сіра речовина-наймолодша частина і разом з тим найбільша,вона покриває всі інші у вигляді плаща.

ПЛАЩ. Поверхні:верхньолатеральна,медіальна і нижня.Поверхні утворені рівномірним шаром сірої речовини товщиною 1,3-4,5 мм,що містить нервові клітини.Шар,що носить назву кори великого мозку,має вигляд своєрідних складок,завдяки чому поверхня плаща буде мати малюнок,який складається з почергово розміщених між собою в різних напрямках борозен і валиків між ними.Вони носять назву звивин/закруток/.Величина і форма їх відрізнябться між собою,внаслідок чого не тільки мозок різних людей,а й півкулі однієї і тієї ж особини по малюнку не зовсім схожі між собою. Першим,хто почав вивчати структуру волокон і клітинних елементів кори,був київський анатом Бец,який в 1877 р. опублікував працю “Анатомічні докази мозкових центрів”.В даній праці Бец виклав свої погляди на кору з точки зору будови кори,встановив різницю в клітинному складі кори передньої центральної звивини від задньої.

В зв’язку з цим він розділив кору на передню частину,що має багато гігантських пірамідних клітин/Беца/ і задню,з зернистим шаром дрібних клітин.Це була перша спроба співставити будову кори з її функцією. З точки зору цитоархітектоніки кора складається з 6 шарів: 1.Самий зовнішній шар носить назву молекулярного-характеризується невеликою кількістю зірчастих клітин з мало вираженими дендритами і аксонами,що ідуть по поверхні. 2.Зовнішній зернистий шар-багаточисленна кількість клітин у вигляді зерен. 3.Зовнішня пірамідна пластинка-невеликих розмірів пірамідної форми клітин. 4.Внутрішня зерниста пластинка-клітини у вигляді зерен,розміщені густо. 5.Внутрішня пірамідна пластинка-пірамідні “гігантські”клітини Беца. 6.Мультиформна пластинка-з багаточисленних клітин різноманітноїформи,де переважають веретеноподібні клітини.

Працями І.П.Павлова,з допомогою спеціальних експериментів на тваринах і порівнянні деяких отриманих результатів з даними клінічних спостережень у людини,створено матеріалістичне вчення про динамічну локалізацію функцій в корі головного мозку. Кору можна як своєрідний екран,який з одного боку сприймає,а з іншого-відтворює імпульси. Встанавлено,що аферентні волокна,які йдуть з периферії в кору,проникають в складі променів до 4-го шару,в якому дані волокна контакоують з клітинами внутрішнього зернистого шару,волокна якого складають в 4-му шарі міжпроменеве сплетення.

Пірамідні клітини 5-го шару за рахунок своїх відростків утворюють низхідні рухові шляхи,по з кори до підкірки,в спинний мозок,до м’язів направляються імпульси мимовільних їх скорочень.Отже,4-й шар-чутливий,5-руховий.Клітини 1,2,3 є вставними,за рахунок них забезпечується замикання коротких і довгих рефлекторних дуг,визначаючи морфологічно всювищу рефлекторну діяльність.Ділянки кори,на які проектуються всі внутрішні і зовнішні подразнення,називаються проекційними зонами або мозковими кінцями аналізаторів.Дані зони ніби заходять одна на одну,перекриваючись.Таким чином,по І.П.Павлову кірковий кінець аналізатора складається з ядерної розсіяної частин.При пошкодженні ядерної частини розсіяні елементи можуть до деякої міри компенсувати функціюядра,яка випала,що має велике клінічне значення для відновлення даної функції.

Отже,динамічна локалізація в корі головного мозку має такий вигляд: 1/в передній центральній звивині знаходиться руховий аналізатор; 2/в задній центральній звивині знаходиться руховий аналізатор загальної чутливості; 3/в задніх відділах середньої лобової звивини знаходиться руховий аналізатор письмових знаків; 4/у цих же відділах,але нижче,знаходиться руховий аналізатор співдружнього повороту голови і очей в протилежний бік; 5/у верхній тім’яній часточці знаходиться аналізатор стереогнозії; 6/в надкрайовій звивині знаходиться руховий аналізатор координованих,цілеспрямованих рухів,набутих в процесі практичної діяльності; 7/в кутовій звивині знаходиться зоровий аналізатор письмових знаків;

7/ в кутовій звивині знаходиться зоровий аналізатор письмових знаків; 8/ у задніх відділах нижньої лобової звивини знаходиться руховий налізатор мовних сигналів /центр Брока/; 9/ у звивині Гешля знаходиться кірковий аналізатор слуху; 10/ в задніх відділах верхньої висковой звивини знаходиться слуховий аналізатор мовних сигналів /центр Верніке/; 11/по берегах шпорної борозни розташований кірковий аналізатор зору; 12/ в гачку розташований кірковий аналізатор нюху і смаку.

НЮХОВИЙ МОЗОК Філогентично це є одна з найбільш давніх частин переднього мозку, що виникла в зв’язку з аналізатором нюху, коли передній мозок не існував як орган поведінки тварин. Тому всі компоненти його є різними частинами нюхового аналізатора. У риб майже весь передній мозок є органом нюху. З розвитком нової кори, що спостерігається у ссавців і людини, розвивається носова частина переднього мозку – плащ. Але й плащ проходить свій довгий шлях розвитку і містить три частини різної філогенетичної давності.

Більш старі частини: I – стародавній плащ взодить до складу скроневої частки. До нього належить гіпокамп, який розташований в порожнині нижнього бічного шлуночка. Він покритий стародавньою корою; II – давній плащ, невелика ділянка кори на вентральній поверхні лобової частки, що лежить поблизу нюхової цибулини і вкрита старою корою; III - новий плащ, в корі якого з’явились вищі центри нюху – кіркові ценри аналізаторів. Це гачок, який є частиною звивини склепіння. Внаслідок цього нюховий мозок людини містить ряд утворів різноманітного позодження, які топографічно поділяють на 2 відділи. Переферичний відділ – це нюхова частка, до складу якої взодять: І/ нюхова цибулина, 2/ нюховий шлях, 3/ нюховий трикутник, 4/ передня пронизана речовина.

Центральний відділ – це звивина мозку: 1 звивина біля ноги морського коника 2 зубчаста звивина; 3 звивина склепіння; 4 гачок.

ТЕОРІЯ „ЛІМБІЧНОЇ СИСТЕМИ”. Як відомо з латинської термінології limbicus – це є облямівка. В 1878 році Поль Брока використав даний термін для позначення тієї ділянки мозку, що облямовує його стовбур. Крайова частка внутрішньої поверхні півкуль складається з 2-х звивин: склепіння, розміщеної над мозолистим тілом, що утворює верхню лімбічну ділянку, і гіпокампової, що знаходиться внизу внутрішньої поверхні півкуль і являє собою нижню лімбічну ділянку.

Виявлення ролі даних утворів в регуляції вегетативно-вісцеральних функцій призвело до виникнення терміну „вісцеральний мозок”. Подальше уточнення анатомо-функціональних особливостей і фізіологічної ролі даних структур призвело до використання конкретизуючого визначення „лімбічна система”. Лімбічна система складається з анатомічних утворів, які об’єднуються між собою тісними функціональними зв’язками.Кірковими структурами, що входять до складу лімбічної системи, являється периформне поле і кора, що обмежують нюхову ділянку, задні ділянки орбітальної звивини, параспленіальна поясна і субкальозна звивина, кора осрівця, вискова полярна звивина, що знаходиться по сусідству з ринальною борозною.

Ядерними структурами, що мають безпосереднє відношення до лімбічної системи, є мигдалеподібний комплекс, передні таламічні ядра, гіпоталамус, епіталамус і частини базальних гангліїв.Існує кілька класифікацій лімбічних структур: антомічна Гасто і Ламмерса, в якій виділяють 2 частини: базальну і лімбічну; анатомо-функціональну; оро-медіо-базальну, що регулює вегетативно-вісцеральні функції, поведінкові акти, які пов’язані з травною функцією, статевою, емоціональною сферою і задню ділянку / гіпокампальна формація/ , що приймає участь в організації більш складних поведінкових актів.

На сьогоднішній час структури, що утворюють лімбічну систему, групують в три відділи: I – поясна звивина, її зв’язки з гіпокампом, гіпокамп, гіпоталамус, передні ядра таламуса, центральна сіра речовина і покриття мозку; 2 – орбіто-інсуло-темпоральний комплекс з мигдалиною; 3 – комплекс медіального передньо-мозкового пучка, який зв’язує нюхові шляхи з гіпоталамусом, гіпокампом і середнім мозком. Існує велика кількість робіт, присвячених вивченню зв’язків і функцій різноманітних відділів лімбічної системи. Багато дослідників відмічають, що при подразненні чи видаленні ділянок лімбічної системи поряд з певною специфічністю спостерігалась спільність у реакціях, що викликані.

На цій основі і був зроблений висновок, що лімбічна система бере участь в регуляції вегетативно-вісцерально-гуморальних функцій, які направлені на забезпечення різноманітних форм діяльності/травна і сексуальна поведінка, процеси збереження виду/,в регуляції систем, що забезпечують сон, увагу, емоційну сферу, процеси пам’яті, здійснюючи таким чином сомато-вегетативну інтеграцію. Отже, лімбічна система – це комплекс утворів кінцевого, проміжного і середнього мозку, що приймають участь в регуляції різноманітних вегетативних функції. Разом з усією підкіркою лімбічна система є джерелом енергії для кори, відповідає за основні, життєво важливі реакції організму, регулює діяльність внутрішніх органів. Для неї характерні відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів.

Вчені вважають, що саме тут сконцентрований фізіологічний субстрат людських емоцій, а також розміщені механізми пам’яті. Зв’язки лімбічної системи досить складні з найбільш різноманітними функціями. БАЗАЛЬНІ ЯДРА ПІВКУЛЬ. Крім сірої кори, на поверхні півкуль в їх товщі є скупчення сірої речовини, що носить назву базальних ядер, які являють собою підкірку. Вона має будову ядерних центрів. Розрізняють три скупчення підкіркових ядер: смугасте тіло, огорожа і мигдалеподібне тіло. Між ними є прошарок білої речовини /внутрішня капсула/, яка в філогенетичному відношенні являє собою старий утвір між хвостатим і сочовицеподібним ядрами. Ці ядра утворюють стріопалідарну систему.

Вона є головною частиною екстрапірамідної систем і вищим регулюючим центром вегетативних функцій у відношенні теплорегуляції і вуглеводного обміну і являються домінуючими над вегетатиними центрами в гіпоталамусі. ПРОВІДНІ ШЛЯХИ Провідні шляхи центральної нервової системи – це система нервових волокон, які з’єднують між собою відділи головного і спинного мозку, або в межах лише головного чи спинного мозку. Таким чином забезпечується двосторонній функціональний зв’язок між різними структурами мозку. Завдяки провідним шляхам здійснюється інтегративна діяльність центральої нервової системи, єдність організму і його зв’язок з зовнішнім середовищем.

Усі провідні шляхи ЦНС за природою поділяють на три групи: проекційні, комісуральні і асоціативні. В залежності від напрямку проведення нервових імпульсів проекційні провідні шляхи поділяються на аферентні /висхідні/ і еферентні /низхідні/. Аферентні шляхи проводять імпульси від рецепторів до центрів головного і спинного мозку, еферентні – від центрів головного і спинного мозку до робочих органів. Комісуральні шляхи з’єднують між собою ділянки кори півкуль великого мозку, забезпечуючи зв’язок між ними.

У процесі становлення провідної системи в онтогенезі спочатку формуються проекційні шляхи, потім комісуральні і останніми – асоціативні шляхи. До комісуріальних провідних шляхів належить мозолисте тіло, передня і задня спайки мозку, спайки склепіння. Асоціативні шляхи з’єднують між собою нейрони різних ділянок кори в межах однієї півкулі або ділянки кори з базальними вузлами. У ділянці спинного мозку асоціативні шлязи здійснюють зв’язок між сусудніми сегментами спинного мозку.Вони знаходяться між останніми нейронами аферентного шляху і початковим відділом еферентного шляху /першим нейроном/ і, таким чином, замикають рефлекторні дуги. Розрізняють короткі і довгі асоціативні волокна. Короткі з’єднують ділянки кори сусідніх звивин в межах однієї частки. Довгі волокна зв’язують ділянки кори різних часток однієї півкулі.

Розглянемо аферентні провідні шляхи. Вони є чутливими. Характерним для всіх чутливих шляхів являється те, що перші нейрони знаходяться за межами головного і спинного мозку і представлені псевдоуніполярними клітинами. Їхні дендрити у складі спинно-мозкових нервів прямують на периферію до рецепторів, які перетворюють енергію подразнення в нервовий імпульс. Останній по дендриту іде до тіла нервової клітини, а від тіла – до аксону. Аксони в залежності від виду чутливості поділяються на пучки, які досягають спинного або довгастого мозку і переключаються на П нейрони.Відростотки клітин цих нейронів ідуть в складі задніх або бічних канатиків спинного мозку, утворюють медіальну петлю і закінчуються у таламусі, де знаходиться тіло Ш нейронів проходить через задню ніжку внутрішньої капсули і прямують у відповідні ядерні центри кори.

I. ПРОВІДНИЙ ШЛЯХ /ГЛИБОКОЇ/ ПРОПРІОЦЕПТИВНОЇ ЧУТЛТВОСТІ I нейрон знаходиться в спинно-мозкових вузлах, його дендрити прямують до м’язів, сухожилків, зв’язок і капсул суглобів, кісток і окістя. Центральні відростки – аксони в складі задніх корінців ідуть посегментно в спинний мозок, де у вигляді пучків Голля і Бурдаха сягають довгастого мозку і закінчуються в одноіменних ядрах, що являють собою тіла П нейронів. Ш нейрон знаходиться у вентролатеральних ядрах таламуса, аксони яких закінчуються в задній центральній звивині. Перехрест відбувається на рівні довгастого мозку.

2. ПРОВІДНИЙ ШЛЯХ БОЛЬОВОЇ І ТЕМПЕРАТУРНОЇ ЧУТЛИВОСТІ I нейрон знаходиться в спинно-мозкових вузлах, дендрити яких ідуть до екстерорецепторів шкіри. Аксон прямує до власного ядра заднього рогу спинного мозку, де знаходиться тіло П нейрона. Тіло III нейрона знаходиться в латеральному ядрі таламуса. Цей шлях закінчується в постцентральній звивині. Перехрест відбувається посегментно на рівні спинного мозку, ідучи у складі бічного канатика.

3. ПРОВІДНИЙ ШЛЯХ ТАКТИЛЬНОЇ ЧУТЛИВОСТІ Має такий самий напрям, як і попередній шлях, з тією різницею, що II нейрон знаходиться в драглистій речовині заднього рогу спинного мозку, а сам проходить у складі переднього канатика.

4. ПЕРЕДНІЙ СПИННО-МОЗКОВИЙ ШЛЯХ /Говерса/ I нейрон знаходиться в спинно-мозковому вузлі, П нейрон – в проміжно-медіальному ядрі, аксон якого проходить через верхній мозковий парус і закінчується в корі черв’яка мозочка. Перехрест відбувається на рівні спинного мозку /неповний/ і в ділянці верхнього мозкового паруса.

5. ЗАДНІЙ СПИННО-МОЗОЧКОВИЙ ШЛЯХ /Флексіга/ I нейрон зназодиться в спинно-мозковому вузлі, П нейрон – в грудному ядрі. Частковий перехрест відбувається в корі черв’яка мозочка. Еферентні шляхи проводять імпульси від різних центрів головного мозку до рухового і секреторного апаратів. Всі еферентні шляхи поділяються на пірамідні, що починаються пірамідними клітинами в корі півкуль великого мозку, і екстрапірамідні, що проводять еферентні імпульси від базальних ядер.

Ці шляхи двохнейронні. І нейрони знаходяться в корі великого мозку, підкіркових ядрах /екстрапірамідна система/, корі мозочка. П нейрони знаходяться у нейронах передніх рогів спинного мозку, а також у нейронах рухових і секреторних ядер черепних нервів. До пірамідних шляхів належать: кірково-спинномозковий шлях /передній і бічний/ і кірково-ядерний. До екстрапірамідної системи належать: хвостате і сочевицеподібне ядра, огорожа, таламус, чорна речовина, червоне ядро, ядра ретикулярної формації мозкового стовбура, нижче ядро оливи довгастого мозку, мозочок і волокна білої речивини, які здійснюють зв’язок між цими ядрами. Із екстрапірамідних шляхів ми будемо вивчати лише червоноядерно- спинномозковий шлях.